168853.fb2
— Так, п'ястівські шльонські князі затягли мене в часи новітні, та ще одна легенда… Але про це розповім тобі завтра, як побачу меч. Сьогодні займемося лише пошуками твоїх галерей.
— Може, це й нереально, але я мрію їх знайти. Прикро, що досі не натрапила на старі плани замку. Не може бути, щоб їх не було.
— І, мабуть, не один. Німці були надто скрупульозні, щоб цього не робити. Плани або знищені, або сховані. З того, що ти мені розказала, виходить, — є два місця, звідки слід почати шукання галерей.
— Які? — запитала зацікавлено.
— Замкова каплиця і… — на хвильку замисливсь, — ті замуровані двері та нові каміни. Особливо каміни.
— Мою уяву вони теж найбільше розпалюють, — зізналася Моніка.
— Від них і треба починати. Простукування мало. Деякі треба розібрати.
— Боюся, що Лев опиратиметься. Не вірить він у мої уявні галереї, каже, що то романтична омана.
— Може, вдасться переконати його. Щоправда, не знаю, як саме. Завтра дивитимусь на замок іншими очима. Досі я бачив у ньому тільки тебе…
Плануючи свою «галерейну кампанію», вони вийшли з ресторану й звернули у бік вулиці Завадського. Моніка хотіла залишити на квартирі теку з паперами й показати Пйотрові фотографії замку. Застали там не тільки руду дівчину, що квартирувала разом з Монікою, а й усе товариство, знайоме вже археологові. Настрій панував веселий. Варшавська група скінчила опис кам'яних будинків на ринку та нудного Арсеналу. Вирішили відзначити цей момент кількома пляшками вина. Новоприбульців вітали з піднесенням.
— Нема для вас нових сенсацій. Може, тепер ви самі щось відкрили?
— З речей мертвих — нічого. З живих — колосальне відкриття! — Мовлячи це, археолог багатозначно поглянув на Моніку.
Пролунало дружнє схвалення.
— Професор показав вам меча? — поцікавилась руда.
— Ласкаво дозволив торкнутися його завтра.
— Заздримо вам. Вип'ємо за правильність вашої завтрашньої оцінки. Скільки сотень літ пролежав той меч?
Випили одним духом. Вино було поганеньке, з дешевих.
— Цікаво, що пили жителі цього граду? — замріялась руда дівчина. — Вперше згадується Немодлін як село… — і враз урвала.
— …1224 року, а міське право надав йому перед початком 1283 року князь Болько І Опольський, — розв'язно докінчив за неї знову не голений студент.
— Що ще пам'ятає твій енциклопедичний розум?
— Запроваджено кастелянство в другій половині XIII століття. У роках 1313–1460 — столиця Немодлінського князівства. На сьогодні досить? — спитав, розливаючи нову пляшку.
Дальші розмови швидко втратили історичний характер. В усякому разі, Пйотр таки не відривався від сучасності, не зводячи захопленого погляду з Моніки. Вона показувала йому знімки холодних замкових покоїв, але перспектива найближчих днів не видавалася такою зимною.
Пізно ввечері повернувся до готелю. Проводжали його всією компанією. Почував себе чудово, був веселий, помолоділий, — пригадались студентські роки. Моніка попрощалася з ним теплим поглядом.
Адміністратор, подаючи ключа, вручив йому й запечатаного конверта. Здивувався й негайно розірвав.
«Шукав Вас після обіду. Прошу не виїздити з Немодліна. Маю дуже важливі відомості. Поїхав до Ополя поговорити з Болеком Б. Повернуся завтра.
Поручник Пшибила».
6
На простому світлому столі лежав чорний шмат вищербленого заліза. Чорний меч з тайника у млині. Не забруднений ні землею, ні іржею. Важкий, примітивний, проте форма…
— Моніко, в тебе не знайдеться чистий аркуш?
Меч, покладений на білу площину паперу, виразно показав свої зіпсовані місця й рани. Пйотр, схилившись над ним, акуратно домальовував щербини. Вищерблений» у боях?
В яких умовах пролежав стільки часу? Волога протягом багатьох років в'їдалася в нього. Але ж форма… Просте коротке руків'я. Кілька років тому він багато часу віддав вивченню єдиного на ту пору, знайденого в Польщі, меча римського легіонера.
— Пйотре, він не нагадує тобі часом меча, знайденого кілька років тому?
— Власне над цим я й роздумую. Я займався тією^ знахідкою. І доводив у кількох статтях, що викопаний під Калішем меч римського легіонера зовсім не означає, що до нас доходили воїни з імперії Цезарів. Римська епоха тривала від першого до четвертого століття нашої ери, і з того періоду викопано, як знаєш, чимало римських монет, оздоб та інших предметів італійського походження. Торгівля. За янтар і шкуру купці вимінювали дорогоцінності. Могли й меча привезти. Ну, та тобі добре відомі торговельні справи наших пращурів.
— А він схожий на того?
— Трохи. Дивно, з першої ж хвилини я перебуваю під враженням, що його зроблено за зразком того, але… десь н іншому місці. — І він замислився. — Знаєш, щось запахло мені Скандінавією. У першому столітті праслов'яни захищалися від набігів готів, а пізніше — гепідів. Довго вони тут не затрималися, але й досі тривають суперечки, до яких місць вони дійшли.
— Деякі вчені твердять, — підхопила Моніка, — що дісталися до Чехії, інші, — що обминули ці землі й дійшли до Чорного моря.
— Він дуже схожий на готську зброю. Може, того й мовчав Лев? З серйозними оцінками квапиться не можна. Обов'язково потрібний рентген. Плівка багато що виявить. Візьмете її до Кракова?
— Мабуть. Ти хотів би його мати у Вроцлаві?
— Хотів би, разом з тобою, — сказав, обійнявши Мотку.
Двері музейної кімнати з шумом розчинилися.
— Добрий день. Напевно, перешкодив? — влетів Гжегож з апаратом і штативом. — Професор розпорядився зробити докладні знімки меча.
— І саме зараз?
— Зараз саме маю час. Моя скромна особа, сподіваюсь, не перешкодить вашим науковим бесідам? — він сердито зиркнув на зашарілу Моніку й заходився розставляти триніг.
— Ходімо оглянемо замкову каплицю, — холодно мовив Пйотр, — панові фотографу буде краще залишитись самому…
Минали одну за одною порожні холодні кімнати, простуючи до каплиці. Раптом в одній із зал Пйотра зацікавив камін. Був великий і на диво асиметрично поставлений. Аж ніяк не міг бути декоративною окрасою зали. Навіть навпаки — справляв негарне враження в тому місці, де його звели. Без сумніву, щось прикривав собою, замуровано ним нішу або вхід. Великі кам'яні плити, неакуратно дібрані, могли свідчити, що споруджувано камін поспіхом, без плану, з матеріалу, який був під рукою, — аби тільки швидше. Не належав ні до якого стилю.
Пйотр нагнувся до великої печі, щоб заглянути аж у димохід. Димохід закритий!
— Звичайний недіючий камін-ширма.
— А мені здавалося, що я докладно вивчила всі печі й каміни у замку! Один таки вислизнув з моєї уваги. Проходила байдуже повз нього стільки разів! Тебе першого він зацікавив.
— Поглянь добре, Моніко, він просто вражає на цьому місці! Обов'язково його треба розібрати!