«Сподіваюсь, що до дев'ятої вечора визволишся з рук міліції. Чекатиму коло статуї святого Флоріана. Моніка».
У швидкому темпі залагодив усі немодлінські справи, безперервно думаючи про Моніку та непередбачену розлуку.
Зайшов передусім у номер до робітників. Добре, що застав Марціняка. Попередив, що о шостій ранку підйом і виїзд.
Перед дев'ятою пішов на ринок, де стояла кам'яна, стилю барокко, статуя святого Флоріана. Чекав до десятої, смутно вдивляючись у зоряне небо. Моніка не прийшла. У пригніченому настрої вертався до готелю, як зустрів поручника:
— Заїду за вами о сьомій ранку. Що сталося? Якась невдача?
— Святий Флоріан не приніс мені щастя. Не прийшла.
— Який Флоріан? — спитав Пшибила.
— Той, стилю барокко, на ринку.
— Напевне, чекала на містку, — засміявся поручник, — там теж є статуя цього святого.
7
Весь шлях через Нису, Валбжих аж до Єленьої Гури проїхав Пйотр у похмурому настрої. Добряк Пшибила спочатку пробував розважати його розмовою, але, не бачачи результату, перестав. Гарні й цікаві місця, що їх минала міліцейська «Варшава», не цікавили його зовсім. Думками він був весь час у Немодліні. Вже аж після прощального обіду в Єленій Гурі трохи пожвавішав. Поручник тут зупинився з машиною, а Пйотр з Кегелем і Марціняком мали пересідати на автобус. До його відходу ще було трохи часу, і Пшибила запросив Пйотра на каву до маленької кондитерської.
— Бачу, що настрій кращий по обіді, пане магістр. Хочу перед прощанням звернути на дещо вашу увагу. В машині я не міг про це говорити. У Львувеку Шльонськім ваше перебування буде широко обговорюватись, — це характерно для маленьких містечок. Болек мені розповідав про ваші пошуки найстаріших польських реліктів. Зараз нам дуже на руку праця археологів та істориків у наших краях, бо у зв'язку з нею спостерігаємо ряд цікавих явищ. Зникнення персня лише одне з них у тій справі, яку розслідуємо. Тепер чекаємо пригод у Немодліні. Будь-якої миті можуть трапитись. Розповідаю, може, нескладно, але дуже прошу вас дивитися не тільки на камінь, а й на людей. Особливо на людей, які будуть вам допомагати чи з якими розмовлятимете про свою роботу. Запишіть номери моїх телефонів в Немодліні й Ополі. Номер телефону Болека в Олесніці маєте? Забираю ваш час, але нерідко й дрібниці наводять на слід.
— Чимдалі туманніш стає, поручнику. Добре, дивитимусь відсьогодні на людей з підозрою, тільки ж у чому їх підозрювати? Вже скільки років минуло після закінчення війни! Я якось говорив про це з Болеком, казав йому, що не вірю в існування цих кримінально-політичних афер. Повторюю, що справжні сенсації приносить нам історія. Сучасність — банальна.
— Маю чималі шанси незабаром переконати вас, що все складається інакше. — Пшибила глянув на годинник. — Скоро автобус. Ходімо.
Попрощалися дуже сердечно. Пйотр, незважаючи на скептичне ставлення до слідчих справ, був глибоко вдячний обом офіцерам за Львувек. Туманними були їхні підозри, слідство у справі тих знахідок трохи надумане, давно вже пора його припинити. Зацікавили його невідомі випадки, що пов'язувалися з останніми знахідками; відчував, що йдеться, про щось серйозне, — загальні фрази поручника Пшибили нічого не прояснювали. Тепер ця нова вказівка стежити за людьми! Навіщо?
Після зручної міліцейської «Варшави» неприємно було їхати в гуркітливому автобусі, який до того ж немилосердно трясло. Зупинка у Влені. Вийшли трохи розім'ятися, покурити.
— Колись я тут бував, — Марціняк з цікавістю роздивлявся довкола, — навіть на руїнах замку. Мабуть, дуже старі?
— Таж певно, — пожвавішав Пйотр. — Це був польський кастелянський замок. Вперше згаданий, здається, в 1155 році! Та, якщо це вас трохи цікавить, зверніть увагу, де його збудовано! На високому базальтовому узгір'ї над Бобром. Це один з найстаріших наскельних замків. Головна споруда замку — кругла башта. Довкруг її зосереджені малі будівлі.
— Такий замок на скелі, певно, легше було обороняти?
— Ну, звичайно. Доступ до фортеці був дуже важкий, можливість оборони неабияка, а видимість навколишньої території відмінна.
— Ці п'ястівські князі мали голови на плечах, знали, як будувати, — визнав Кегель, дуже зацікавлений історичною довідкою. — Може, ви знаєте якісь цікаві, пов'язані з замком випадки? Хто тут жив і управляв?
— Скорше знаю похмуру історію цього замку. В XIII столітті «Болеслав Лисий, якого звали також Рогаткою, ув'язнив тут епіскопа Томаша, котрий виступив проти його жорстокого ставлення до підвладних. Через кілька років князь Рогатка ув'язнив тут свого двоюрідного брата, вроцлавського князя Генрика Справедливого. В XIV столітті замок перейшов до рук рицарських родів. На жаль, більше нічого не пам'ятаю. Вже кількасот років замок лежить у руїнах, 1955 року реконструйовано тільки його вежу.
— Ви як історичний путівник, пане магістр, про все знаєте й усе пам'ятаєте, — шанобливо ствердив Марціняк. — Я все життя по Шльонську роз'їжджаю, а запам'ятав тільки деякі пивні.
— Але у Влені не раджу вам надто напиватись, — таємниче кинув Пйотр.
— Чому? — здивовано подивився на археолога.
— Бо тут уночі перехожих лякають привиди італійських солдатів, які 1813 року вщент спалили місто.
— Добре, що сьогодні не маємо часу, автобус наш зараз рушає. А в привиди я не вірю. — Кегель, всміхаючись, загасив сигарету.
— О, а я й зовсім забув спитати, а як ваша сестра? — звернувся Пйотр до Марціняка. — Ви встигли вчора сказати їй про наш негайний від'їзд?
— Так. Заходив до неї. Ще зо два дні побуде в Немодліні. Ви ж порадили їй оглянути замок. Має його описати. Познайомилася в Арсеналі з краківськими студентами, і вони обіцяли показати їй усе. Потім приїде до Львувека.
Дальша подорож автобусом пройшла для Пйотра в роздумах про недалеке майбутнє. Трохи боявся приїзду на нове місце. Завжди найбільше любив момент очікування перед початком нової роботи, перед тим, як безпосередньо, приступати до неї. Хотів відтягнути якнайдалі момент зіткнення мрій з дійсністю. Чи кам'яні плити — оте велике невідоме, яким марив багато років, невідоме, котре, ставши розкритим, заповнить прогалини в історії цих земель? З романтичних мрій вирвав його голос Кегеля:
— З житлом у Львувеку не буде клопоту. Там у мене вся батькова родина. Мають гарний будиночок. Кімната для вас завжди знайдеться. Завжди краще в родичів, ніж у готелі.
— Чудово, — щиро зрадів Пйотр. — Мені обіцяли щось зробити по лінії міліції, але волію зупинитись у вашої рідні.
— Це добре, що копатимем надворі. З мене вже досить тих підвалів, — втрутився Марціняк. — В Арсеналі було холодніше, ніж в олесніцькій пральні. Аби тільки не дощило, то спокійно зможемо копати. На сонці всяка робота спориться.
— Я теж не маю бажання мокнути під дощем. На цей раз повинно бути добре й цікаво, — переконливо сказав Пйотр.
Лише під вечір дісталися вони до Львувека, що лежав у долині Бобра, міста з мальовничо піднесеними вгору вежами костьолів; тут майже повністю збереглися прекрасні пам'ятки давнини.
Кегель одразу ж провів їх до невеличкого чепурного будиночка своїх родичів. У мезоніні знайшлася зручна кімната для Пйотра. Стомлений, влігся він і, хоч було ще рано, тут же заснув. Сон приніс предивні видива. Кам'яні плити давніх слов'ян переходили у форми ваз та амфор, видобутих з пісків і пилюги ефіопських пустель. Монети з зображенням Дарія змінювали профіль царя на кігті орла, звідусіль оточували його Болеславові рицарі, озброєні однаковими чорними мечами. Раптом прокинувся він серед ночі і вже до ранку не спав, думаючи про кам'яну підлогу замків, — Моніку і нові відкриття п'ястівських скарбів.
День розпочався з відвідин ренесансової ратуші, де з рук міських властей отримав у своє розпорядження розпочатий викоп.
Великий, мурований кінотеатр віддавна був мрією жителів Львувека. Домоглись коштів, затвердили план, вибрали місце. Минули перші дні роботи над копанням котловану для фундаменту. На другому метрі натрапили на перешкоду. Скеля? Камінь? Лопати зішкрябували землю з гладеньких, великих кам'яних плит. Рештки засипаної будівлі? Руїни замку? Розчистили площу метрів на три, але кам'яне покриття тягнулося далі…
Керівник робіт не знав, як йому бути. Розбивати? Витягувати? На всьому цьому поставити фундамент? Поділився своїми сумнівами з робітниками. Місто мале, але до історичних відкрить призвичаєне. Всюди рознеслась новина, що, мовляв, дивні величезні плити — може, гробниці? Почали шукати в довколишніх містах спеціаліста, але замість нього несподівано зацікавилася знахідкою спочатку опольська, а потім і вроцлавська міліція. Пйотр, діставши дозвіл на ведення самостійних робіт у викопі, в очах жителів міста був не хто інший як таємний представник органів правосуддя. Від місцевого начальства почув більше вболівання з приводу того, що затримується будівництво сучасного кінотеатру, ніж радості чи гордощів за можливе археологічне відкриття. Йому було прикро, як він залишав міську раду.
Пйотр добре знав, що замок у Львувеку споруджено в XIII столітті, відомий він частим перебуванням там Генрика Бородатого І, Болеслава І Свідніцько-Яворського. Двічі в XIV столітті його нищили пожежі. Замок так і не відбудували пізніше представники рицарського роду, тож і не зосталося жодних слідів по ньому. Але ці кам'яні плити можуть виявитися підлогою якоїсь із кімнат або частиною двору. Досить логічно звучало це в теорії, але що ж насправді ховає в собі ця земля?
Будівельний майданчик завчасно обгородили дерев'яним парканом. Це було дуже зручно, бо огорожа закривала викоп од зайвих очей.
Пйотр послав Марціняка за необхідним знаряддям, а Кегелеві доручив найняти ще трьох чоловік, з тих, що досі тут працювали й зараз були без роботи. Тим часом сам з лопатою в руках спустився на дно котловану й обережно, мов із тонкого шовку, почав зішкрябувати рештки землі з кам'яної підлоги. Кілька плит, що виглядали з-під грунту, здавалися дуже зіпсованими блоками піщаника, решта була під важкими брилами землі. Він став на коліна й почав гладити рукою старі, віками стерті камені. Цими кількома плитами починалась якась чимала площина. Одна з плит була іншого кольору, Пйотр гарячково почав зчухрувати з неї землю. Плита була майже повністю закопана. Раптом лопата наткнулась на нерівність. Він схилився над каменем і обережно відгортав землю, аж поки відчув, що на поверхні плити виступає опуклість. Різьба! З-під брунатної землі виглянув гострий дзьоб птаха.
Пйотр звівся на ноги й швидко вибрався нагору. Відчув, що мусить зараз бути хоч на якійсь відстані від плити, щоб не впасти в екзальтацію. Всівся на дошках і, стримуючи тремтіння пальців, набивав люльку. Через якийсь час звернув увагу, що він не сам, що крізь огорожу за ним уважно стежать очі кількох місцевих жителів.
Відкриття було схоже на описувані в романах і так шокувало, що він не зміг навіть дати кількох простих розпоряджень Марцінякові, який саме надійшов з інструментами,
— Зараз повернусь. Ви тільки пильнуйте котлован і поки що нічого не робіть, — насилу вимовив він, залишаючи будівельний майданчик.
Містечко мале, тож Пйотр швидко дійшов до пошти.
— Хочу замовити дві телефонні розмови. Одну, термінову, з Олесніцею, і другу, за викликом, із Немодліном, на вісімнадцяту годину.
Дуже швидко зв'язали його з комендатурою міліції, і він почув голос Болеслава.
— Це Михальський. На кам'яній підлозі виявлено вирізьбленого орла. Спасибі тобі за Львувек. Це одне з найчудовіших відкриттів. Я не втримався: закортіло одразу ж поділитися з тобою. Детальніше про все напишу. Бувай.