Задоволено проходив містом, розмірковуючи про дальші роботи і про те, як би зібрати більше даних про замок, спалений багато віків тому. Закінчив прогулянку в аптеці «Під зіркою», де купив дві пляшечки з валер'янкою, на превелике здивування фармацевтів і покупців.
То був єдиний «бабський» засіб, що його Пйотр любив попивати при сильних хвилюваннях. Допомагав йому чудово.
До «своєї» будови повернувся зовсім спокійним.
Коло ями чекав Кегель і нові робітники. Пояснив їм, у чому полягатимуть початкові роботи. Перш за все треба розширити котлован, відкрити всі плити. Вивчити їхнє розташування, розмір, форму і вид каменю, спосіб його обробки. Робота немала. Треба пошукати інших фрагментів гаданого замку, крім двору. Пішли чутки, що місцеве керівництво вирішило будувати кінотеатр в іншому місці. Так що й довкола будуть вестися розкопки. Земля розкриє свої нові таємниці, камінь знову побачить світло, історія збагатиться новим доказом польського походження цих земель.
Місце, де починалося різьблення, Пйотр розпорядився старанно закрити мішками, заборонив стукати лопатами. Сказав, що після того, як знімуть верхні нашарування землі, буде сам власноручно очищати орла. Порадив працювати старанно й без поспіху: кожен шар землі міг приховувати несподіванку.
Крім різьблення, вже достатньою загадкою був факт, що така велика кам'яна площина могла сховатися на двометровій глибині в той час, як на поверхні не було ніяких мурів. Окрема, відірвана від будівлі? Подальші розкопки повинні були щось та вияснити. В радіусі кількох метрів варто сподіватися нових деталей гаданого замку. Він розподілив роботу між людьми, домовився про плату з новонайманими робітниками. Хотілося якнайшвидше побачити всього орла і лише потім дійти межі кам'яної поверхні. Тож найперш почали знімати землю довкруг різьблення.
Пйотр нетерпляче кружляв по котловану. Щораз більше відчував, як бракувало йому тепер Моніки. Якби тут була вона, мав би з ким поділитися своєю радістю, міг би повідати дівчині всі історії та легенди, пов'язані з п'ястівськими птахами, описаними й видобутими з землі. Орли різнилися формою дзьоба, кількістю пір'їн на крилах та їхнім розташуванням. Все це не було випадкове: в'язалося з історіями родів п'ястівських князів.
До шостої вечора час пролетів блискавично. Йдучи на пошту, Пйотр думав з жалем про змарнований вечір у Немодліні. Мучило його; Моніка спеціально тоді не прийшла, а чи випадковий збіг обставин завів її до іншої статуї Флоріана? За якусь мить він знатиме правду. Боявся, що його раптовий від'їзд, який він не встиг пояснити, міг вразити дівчину…
З Немодліном зв'язали його напрочуд швидко. Коло телефону була Моніка!
— Люба Моніко! Я мусив негайно ж виїхати. Зараз аж у Львувеку Шльонськім. Того вечора чекав на тебе на ринку.
— А я — на мосту, — виразно почув її голос, — думала, ти знаєш, що побачення в Немодліні відбуваються тільки там.
— Мені дуже прикро, я боявся, що сталося, може, щось зле. Вибач, що й на обід не прийшов. Але ж ти знаєш, де я був.
— Знаю. Обід пробачаю. А вечора — ні.
— Дуже хочу, щоб ти приїхала сюди. Бо, — ти слухай найголовніше, — я знайшов плити з орлами!
— Де? Нічого не розумію!
— Коли копали котлован під фундамент кінотеатру, натрапили на кам'яну підлогу. Того ж дня я дізнався про це в міліції, тому й так швидко виїхав.
— Врізьблений у підлогу орел? — запитала з цікавістю.
— На жаль… Такий, певно, не існує… Алло, ти повинна приїхати…
— Зараз це неможливо.
— Чому?
— Сталося нещастя!
— Яке? Чого ж ти відразу не казала?!
— Бо твої орли більш важливі.
— Що трапилось? Кажи!
— Вночі виламано двері до музейної зали. Пропали ліхтарі.
— Що? Ті старовинні, з млина?
— Еге ж. Алло, дуже погано чути. Напиши обов'язково.
Розмова з Монікою вивела його з рівноваги. З одного боку — радість, що таки вийшла тоді ввечері і не зустрілися лише через непорозуміння. З другого — викрадення ліхтарів.
Чому саме ліхтарів? Вони ж не мають ніякої вартості для звичайної людини, продати їх можна хіба що як металобрухт. Раптом постала перед ним картина: найстаріші в Польщі ліхтарі продаються на вагу в пункті прийому вторинної сировини! А потім їх перетоплять у мартені! Чи Пшибила хоч сповістив приймальні пункти? Яка причина, що вкрадено саме їх? У тому залі музею чимало цінних, простіших для продажу речей. Він пригадав старовинне срібло, кілька килимів. А що з цих важких примітивних реліктів? Дивно. Чи, може, знову якесь кільце в ланцюжку слідчої справи поручників-приятелів? Найстаровинніші ліхтарі!
Давно вже не почував себе таким стомленим, як цього вечора. Весь день у нервуванні дався взнаки: заснув, не повечерявши, чого з ним не бувало ніколи.
Першою, кого стрів вранці на кухні, була Марися Марціняківна. Відразу ж почав розпитувати дівчину про Немодлін. Вона ж не чула ні про що, приходила до замку в переддень крадіжки. На столі лежав товстенний зошит. «Історичні нотатки» — говорила наклейка на обкладинці. Зацікавлено почав гортати. Перше, що там побачив, була фотокартка поручника Бончковського. Дівчина, зашарівшись, вихопила зошита з його рук.
— Ну, тепер все зрозуміло! — засміявся Пйотр.
— Нічого не кажіть про це фото Болекові, гаразд? — почала прохати. — То мені його мама дала, любить мене…
— Бачу, Марисю, вийде з вас гарна пара. Мама підтримує, до того ж маєте спільне захоплення: археологію!
Дівчина тихо зітхнула й заходилася заварювати каву.
Протягом наступних двох днів працювали скаженими темпами над розширенням котловану. Археолог командував, сам не випускаючи з рук лопати. Хотілося якнайшвидше відкрити всю поверхню підлоги. Вже почав називати її «кам'яним подвір'ям», бо й досі не натрапили на сліди хоч якого муру, і Пйотрові видалася вірогідною гіпотеза про засипаний кам'яний ринковий майдан. Лежав він за межами замку, тут могли відбуватися рицарські поєдинки. Припущення й домисли зростали в міру того, як звільнялися з-під шару липкої землі нові плити; та все ж це ще не давало можливості робити остаточні висновки.
Марися, мов добрий дух, з'являлася на місці їхньої праці по кілька разів на день. Приносила гарячу каву в термосі, нагадувала про обід. Якось майже силоміць затягла Пйотра ввечері до ресторану, бо протягом усього дня він навіть і чути не хотів про сусідній молочний бар.
Дівчина була метка, розумна, з цікавістю розпитувала про його дослідницьку роботу. Він намагався популярно І викласти їй наукові проблеми, і, здавалось, вона швидко все сприймає. Відсутність Моніки, однак, переживав боляче, блакитні очі Марисі не могли тому зарадити.
Пйотр втратив відчуття часу. Навіть не знав, був то третій чи четвертий день праці, коли остаточно вирішив очистити різьбу, навколо якої тепер не було вже метрових куп землі. Раніше відпустив усіх на обід, а сам поволі, з благоговінням почав знімати з каменю останні сантиметри землі. Рукою ретельно зчищав найдрібніші грудочки з нерівної поверхні малюнка. Поволі відкривалась стародавня фігура п'ястівського орла.
Звільнений з-під землі, повернений вітчизні, розгортав він під чистим небом кам'яні крила. Такого великого малюнка Пйотр давно не бачив… Почув голоси людей, що вертали з обіду.
— Швидше до сусідніх будинків, принесіть мені двоє відер води! Тільки бігом, зараз же! — гарячкував археолог.
Трохи здивовані, робітники слухняно пішли до найближчих будинків. Досить швидко принесли воду. Він власноруч обмив нею плити. Крила промивав старанно ганчіркою, знімаючи кожну грудочку землі.
Лише тепер було видно орла в усій його красі.
— Кегелю, ви знаєте містечко. Йдіть негайно і оповістіть усіх! Голову ради, міліцію, вчителів, аптекарку, кого хочете, хто поважний і хто ні, всі мусять зараз же побачити, де вони живуть, що приховувала ця земля! — нарешті зауваживши дивний погляд Кегеля, Пйотр раптом злякався свого дитячого захоплення.
— Краще було б, пане магістр, щоб ви самі начальство запросили, — розсудливо сказав Марціняк.
— Маєте рацію. Завтра зробимо урочисте відкриття. А на сьогодні з роботою — баста! Виплачую премію на пиво. Можете йти, я ще залишусь зробити серію знімків. Погода хороша, повинні вийти якісно. Добре, що фотоапарат прихопив.
Вдоволені, робітники розійшлися, і Пйотр спокійно почав фотографувати «свого» орла в усіх можливих ракурсах, як найчарівнішу дівчину. Потім, залишаючи котлован, дбайливо накрив плиту мішками, з приємністю думаючи про завтрашній день, коли з гордістю покаже цей скарб усьому місту.
Робочий день вже скінчився, так що до місцевого керівництва йти було пізно. Звернув до знайомої аптеки «Під зіркою», де, побачивши його, одразу почали ставити на прилавок валер'янку. Посміхаючись, він відмовився, запросив лише всіх на завтра на урочистий показ містові п'ястівського скарбу. До пошти звідси було кілька кроків. Приємна дівчина охоче почала його зв'язувати з квартирами Львувека. Звістка про цінне відкриття трохи послабила заклопотаність отців міста з приводу перерви в будівництві кінотеатру. Давно вже не було урочистих відзначень, промов. Хотіли, було, відкласти це на кілька днів, щоб приготувати «історичні» доповіді, намалювати транспаранти. Археолог рішуче не погодився на такий «спектакль», просто він сам як першовідкривач і на правах власника «кам'яного двору» запросив, кого міг, на десяту ранку наступного дня.
Увечері в родині Кегеля веселий настрій виказував, що після обіду пригощалися не лише вроцлавським пивом. Марися при звістці про завтрашнє торжество із справжньою жіночою спритністю відразу ж заходилася прати, а потім прасувати білу Пйотрову сорочку. Археолог, звичайно, опирався, але мусив скоритися. Навіть завжди неохайний Кегель заявив, що зодягне галстука.