— Яке мали завдання?
— Знав тільки старший.
— Хто він?
— Ми всі із розвідшколи… — Олексюк назвав місто, де справді дислокувалася школа для німецьких диверсантів.
— Прізвища двох інших?
— У школі їх називали Вячеславом Харитоновим і Григорієм Власюком.
— У нашій формі?
— Так. Харитонов — старший лейтенант, Власюк — як і я.
— Документи мають на чиї прізвища?
— Старший — Горохов, а Власюк — Васильченко.
— Ще раз подумай — для тебе це дуже важливо: яке завдання мали?
— Чесно кажу: тільки Харитонов…
— Опиши його зовнішність.
— Ну, середнього зросту, як я. Метр шістдесят вісім чи сімдесят. Гостроносий, чорнявий. Він, якщо день не поголиться, чорний, як чорт.
— Власюк — радист?
— Так.
— Опиши його.
— Лисуватий, попереду в нього залисини. Середній він, ні чорний, ні білявий.
— Шатен?
— Точно. І ніс качиний. Казав, боксом займався й розплющили.
— Що мусили тут зробити?
— Я ж казав: тільки Харитонов.
— Ти мені зуби не заговорюй…
— Я сказав усе.
— Хто проводжав на завдання?
— Лейтенант Кнаппе.
Все було правильно, прізвище лейтенанта Кнаппе фігурувало й раніше, коли закидали диверсантів на наш бік.
— Ти родом звідки? Із Жашковичів?
Олексюк похитав головою.
— З Квасова. П’ятнадцять верстов звідси.
— 1 тебе закинули сюди як місцевого?
— Мабуть, так.
— Ти невдало приземлився, закопав парашут у байраці, потім зустрівся з двома іншими?..
— Вони самі знайшли мене.
— І кинули напризволяще’
— Сказали, що зустрінемося на базарі в Ковелі. Через три дні, коли оклигаю.
— Вони знають, де ти?
— Так.
— А вони де?
— Не сказали.
Зрештою, все було ймовірне: агент з пошкодженою ногою вибув із гри, можливо, старший групи списав його зовсім, але ж Олексюк місцевий, знає, судячи з усього, навколишні ліси, як свої п’ять пальців, мабуть, його відібрали спеціально для виконання саме цього завдання, а тоді…
Капітан відкликав Бобрьонка, який сидів поруч і стежив, як вправно веде допит Толкунов.
— Треба везти до Карого, там допитаємо ще раз.
— На базар пустимо?
— Я — за.
— І я. Він нікуди не дінеться…
— Якщо ті двоє прийдуть.
Толкунов розвів руками. Тут ніхто нічого не може гарантувати, все залежить від досвіду та інтуїції двох інших агентів, їм, звичайно, потрібна людина, яка добре знає тутешні ліси, — можуть і ризикнути. Але тепер однаково їх візьмуть. Правда, напевно, мають ще комплект документів, але ж відомі їхні прикмети, коли Олексюк не збрехав. Навряд чи збрехав, і треба швидше повідомити Карого. Рація у вілісі, а Віктор зупинився за кілометр. Але що таке кілометр для тренованої людини?
— Я до машини, — мовив Толкунов і попростував галявиною.