«Живі, що ви шукаєте поміж мертвими?»
Гледіс нагадала, що рішення — в Логосі. Думка, мисль. Разом з тим, як казали древні, «мисль речена є лжа». Цей афоризм можна висловити так: дух втілений обездушується, тобто — самозгублюється. Або — «зупинений рух самозаперечується». Рух є дух, мисль, розум, вогненне почуття. Тому мисль промовлена одягається у вбрання тілесності і — викривлюється, стає антагоністичною.
Висновок: дух, мисль повинні жити у своїй сфері.
Тобто — у мовчанні.
Де ж вихід?
Може, в ігноруванні логічних висновків? У безстрашних рішеннях — всупереч усяким «законам» і «правилам»?
Гм, гм… Щось намацується цікаве. Якби скоріше встати та до лабораторії, до співробітників…
Ми ігноруємо свідомість, увагу, спостерігача. Хоч уже ввели в космогонію антропний принцип. Це поки що так… для екзотики! А треба — для введення свідомості у всі моделювання Світобудови.
Людина — як Всесвіт.
Всесвіт — як Людина.
У кожному пристрої має відобразитися Всесвіт і Людина. В кожній мислі. В кожному законі юристів. У кожному формуванні соціуму. У всій масштабності, у всій повноті треба моделювати себе як Всесвіт, як повноту буття.
Скажуть: як це можливо? Людина мізерна, тимчасова, тлінна.
Хто це сказав? Хіба не звучить з прадавності: «Царство Небесне внутрі вас». Як можна сказати точніше, ясніше, зрозуміліше?
Проте вимагатимуть, щоб ця геніальна мисль була трансформована у квазінаукові термінологічні лахи. Наші «мудреці» скоріше загорнуться у ганчірки вчорашніх канонів, аніж вийдуть під сліпуче сонце правди.