Все розшукається, все розпізнається
В погляді віку якогось недремного.
Тому, рушаючи в дальнії обрії,
Киньте усе, що сумління обтяжує,
І забирайте лиш прагнення добреє,
Що на верхів’я надхмарні виважує.
Звідти простори вже видно празоряні,
Звідти, братове, вільніше злітається.
Серце, стражданнями й муками зоране,