— У тебе якісь неприємності? — запитала.
— Ні… нічого особливого, — непереконливо заперечив він. І жінка зрозуміла, що вони є. Марта радо брала на себе його турботи, повною мірою, скільки могла і скільки їй дозволялось.
«Аби ж тільки не така задуха, як сьогодні», — подумала втомлено і примусила себе промовити іншим, бадьорим тоном:
— А ти загадай мені який-небудь приклад для розв'язання! Чуєш, Карел?
— Приклад? — він засміявся. Це був їхній сімейний жаргон. Котрбатий ніколи не розповідав дружині про конкретні випадки, а наводив тільки відповідні факти або розповідав вигадану історію.
— Приклад… Ну, гаразд, Мартонько! Уяви собі таке. З'являється агент, першокласний, вишколений розвідник. Безсумнівно, з серйозним завданням. Він дуже обережний, не робить дурниць, принюхується, роздивляється. Нарешті, тижнів за чотири, хтось повідомляє йому номер телефону, який його цікавить.
— Зв'язок, — втрутилася Марта кмітливо. — І чого воно так парко сьогодні?..
— Звичайно, зв'язок, це кожен розуміє. Але як пояснити, що число, яке він дбайливо зафіксував, це номер телефону управління національної безпеки?!
— Національної безпеки… — повторила вона механічно, але швидко схаменулася. — Ти хочеш сказати, що якийсь його зв'язковий дав йому номер КНБ?
— КНБ, — підтвердив Котрбатий. — Номер управління КНБ одного з празьких районів. Отже питання для ентузіастів розгадування головоломок звучить так: «Навіщо? З якою метою? Що це взагалі є?»
Він ударив по столу і простяг руку, беручи цукерку.
Марта бездумно повертала каблучку навколо тонкого пальця.
— Може, він живе в цьому районі, — сказала навздогад, їй так хотілося торкнутися руки чоловіка. Особливо тієї, де була рана. Але він такий замислений…
Котрбатий неспокійно засовався. Марта намагалася зосередитись:
— А може… це помилка? Просто перекручене число?
— Ні.
— Тоді, — сказала вона розважливо, — тоді йому там підготували явку?
— Облиш, будь ласка! — схвильовано вигукнув чоловік і, схопившись з місця, заходив по кімнаті. — Що це ти вигадала?
Марта розуміюче похитала головою. Ця думка не дає Карелу спокою…
— Хіба це неможливо?
Котрбатий ще кілька разів переміряв кроками кімнату і знову сів.
— Усе можливо, — промимрив він. — Можливо абсолютно все. — Капітан задумався. — Але правдоподібність, Марто, і взагалі… Адже у нас п'ятдесят шостий рік. Ї чудеса давно минули. Тепер ворог вже не може так просто кудись пролізти.
— Ворог? — спитала вона. — Чому ворог? А може, у пастку попав недосвідчений хлопець.
Котрбатий похитав головою і з досадою вимкнув радіоприймач.
— Я розумію, розумію, Кареле, — мовила дружина. Потім з надією глянула на нього. — А що коли це просто випадок і число, яке ти тримаєш в голові, означає не номер телефону, а щось інше? Скажімо, суму грошей або ще що-небудь?
Котрбатий у безнадії розвів руками.
— Нелегка це штука. Треба знати всі обставини… Шифр? Я не знаю такого шифру. Шість цифр: чотири з них повторюються! Ніякого смислу в цьому немає. Ні, ні, логіка підказує, що ми не помиляємось. Але слухай! — закінчив він зненацька. — Навіщо тобі сушити голову якимись прикладами? Давай поговоримо про щось інше.
Він обняв Марту, поклавши голову на її плече. Цієї миті задеренчав телефон.
Котрбатий здригнувся. Якусь секунду сидів нерухомо, потім підвівся.
Їхні погляди зустрілися. Марта примусила себе посміхнутися.
— Товаришко начальниця, дозвольте іти! — спробував він пожартувати і підійшов до телефону: — Слухаю!.. Здоров, Стандо!.. Ну, звичайно, чекаю твого дзвінка.
— Я заходив до брата, але його ще немає вдома, — кричав старшина Коукол на другому кінці дроту. — Не лишив ніякої записки, але Йозеф пообіцяв повідомити мене, як тільки брат повернеться.
— Ага, — процідив Котрбатий і спохмурнів. — Прокляття, значить, Піттерман все ще на волі. Це вже мені не подобається. А з рештою все гаразд?
— Гаразд, — мовив Коукол. — Що ще нового?.. Ах, так, так, Йозеф і Богоуш ідуть сьогодні пиячити. Це вже точно, що до ранку, вони й самі кажуть.
— Отже, віллу Горачеків стерегтимуть сьогодні двоє. — Котрбатий згадав справу, яку ввечері обговорив з начальником відділу спеціальних завдань.
— Я знову зібрав майстрів. Вони завтра підуть оглянути пошкоджену проводку, так що вдруге, сподіваюся, він не сваритиметься. Ти задоволений? Я також. Ну, у тебе все? Гаразд. На добраніч, Стандо!
Карел повісив трубку і подивився на дружину.
— Піду спати, — мовила Марта. — А що там Войта поробляє? Не писав тобі нічого?
— Войта? — Слова дружини вивели його із задуми. — Ах, Войта! Він розкошує у будинку відпочинку і тільки й думає, щоб ми не чіпали його. Навіть не пише.
— Мені страшенно шкода його було, коли він від'їздив. Бідолаха з таким зусиллям кульгав на тих милицях…
— Так, з ногами в нього зле, — кивнув Котрбатий. — До нас він уже не повернеться. Наскільки я знаю, страждатиме дуже, та й мені радості від цього мало. Але що поробиш?..
Марта сперлася на одвірок.
— Послухай, Карел, а є в нього дівчина? Років два тому він щось натякав, що женитиметься, а потім чомусь замовк.
— Дівчина, — засміявся Котрбатий. — От бачиш, а я й не знаю. Здається, була, але щось там не вийшло. Войті не щастить на жінок.
— Хай він краще не одружується, — сказала Марта підкреслено серйозно. — Хіба що як ітиме на пенсію! На добраніч! — Вона зачинила за собою двері.
Котрбатий хвилину дивився на них, потім почухав потилицю, посміхнувся і нашвидкуруч приготував собі ліжко. Вклавшись за давньою звичкою на правий бік, він дав собі слово: завтра, так, завтра приходжу додому о п'ятій! Ніхто не має права викликати мене, і взагалі я вимкну телефон, справді, вимкну телефон, і годі…
П'ятеро старовинних годинників цокали, брязкали і дзвякали в темряві.
Десь за садами заспівали півні. Густе темне небо, починаючи від горизонту, поступово і все помітніше бруднилося блідим немічним світлом. Очі Войти, втомлені від жовтого світла ламп і цигаркового диму, раптом втупились у темряву: за вікном майнула якась тінь! Але тої ж миті Войта посміхнувся: це кіт, скуйовджений і по-розбійницькому наїжачений… Зараз, мабуть, побіжить до миски на горищі. Але сьогодні миска буде порожня.
Начальник районного відділення підвівся і кілька разів пройшовся пивним залом. Біля вікна на хвилину зупинився і розчинив його навстіж. Здавалося, що йому набридло насичене цигарковим димом повітря.