— Я піду одразу в управління, — буркнув Коукол, — а ти куди?
— Мені хотілося б оглянути карлінський ресторан.
Старшина ляснув себе по лобі.
— Зачекай, я зараз подзвоню панові Шматліку, ми ж домовилися з ним.
Станіслав набрав номер і, коли трубку взяв офіціант, бадьорим тоном повідомив:
— Це Їржичка! То що у вас нового, пане Шматлік?
Хвилину він прислухався, потім очі його неспокійно забігали.
— Ага! Гаразд, дякую, дякую!..
Поклавши трубку, Коукол схвильовано обернувся до Войти.
— Цей блондин з перснем саме там! Прийшов, каже, кілька хвилин тому.
Войта схопився.
— Піду подивлюся на нього! Зустрінемося ввечері, Стандо. Ось тобі ключ. — Він на мить замислився і додав. — Взагалі ти міг би жити у мене. Тахта розсувається, місця вистачить.
Коукол засміявся.
— Я вільний птах, чом би й ні?
— О, і зв'язок буде кращий! — Войта поплескав старшину по плечу. А коли Станда був уже в дверях, несподівано запитав:
— Ти в шахи граєш?
— Ні.
— Це погано, — насурмонився Войта. — Ну, біжи! Прошу тебе, на площі є стоянка таксі, скажи, щоб під'їхала машина!
Залишившись сам, Марек підійшов до шафи, відчинив її. На тремпелях висів найрізноманітніший одяг, від спецівок до фраків. Він нерішуче покопирсався в цьому гардеробі, потім швидко обернувся до телефону, розкрив довідник і повів пальцем по абонентах:
— Ваня… Вальтер… Валента… Вагнер… Вагантова Ела! Вулиця Соколівська.
Войта свиснув і енергійно набрав номер. Кілька гудків, потім у трубці почувся жіночий голос:
— Алло!
— Бухгалтерію, будь ласка! — попросив Войта.
— Це приватна квартира! — Трубка на тому кінці дроту лягла на важіль.
Марек повільно поклав свою.
«Значить, панночка Вагантова, чорнява красуня, яка справила враження навіть на такого знавця, як Коукол, вдома. Не працює?..»
В задумі він знову відчинив шафу і тихенько заспівав:
Перстенець — твій подарунок,
Я до часу збережу,
Як піду служить до війська,
Ним рушницю заряджу.
— Кави!
— Прошу!..
Пан Шматлік, спритно лавіруючи між столиками, повернувся з мідним підносом у руках так швидко, що здавалося, ніби все було приготовлено заздалегідь.
— Ще тістечка!
І це бажання було виконане негайно. Офіціант ще раз оглянув залу. Блондин уже зайняв своє улюблене місце в кутку і, як завжди, наскладав на стільці біля себе повно газет і журналів, позбиравши їх з усіх столиків. Молодик заховався за розгорнутий журнал, наче за мур. Як завжди в ранковий час, зал був майже порожній.
За одним столиком сиділа безбарвна блондинка, схожа на людину, яка чекає зрання поїзда, що має прийти опівночі, чекає і не може нікуди піти, боячись за чемодани. Жінку звали Юльча. Приходила вона, як правило, надвечір, а десь о десятій ішла, щоразу повторюючи одне й те ж: «Ну, я йду на службу, красунчики!» Досвідчений офіціант по тому, як Юльча носила сумочку, знав, що у неї за «служба».
Трохи поодаль розкошував над кухлем пива пенсіонер пан Колачек. Можливо, він куняв, а може, просто спостерігав життя крізь широчезне вікно. Цей сидітиме тут за сімдесят гелерів до пів на першу…
Пан Шматлік, спершись на стійку, розмовляв з товстим пивником, весь час поглядаючи на двері. Але Їржичка не приходив… Офіціант знизав плечима: це його справа!
На хвилинку забіг до ресторану перехожий. Випив кухоль пива і пішов собі. Похмура Юльча замовила ще один лимонад.
Через деякий час мовчазний гість у кутку постукав ложечкою по чашці; пан Шматлік знав, що це значить, і, не питаючи, приніс йому ще одну каву. Ставлячи чашку на стіл, він звернув увагу на те, що попільничка абсолютно чиста, і похитав головою: ну й звички, мовляв, у цього чоловіка! То цілих півгодини зовсім не курить, то смалить, припалюючи цигарку від цигарки…
Біля стойки почувся гомін, і офіціант поспішив туди.
— Привіт комунальнику<sup>[16]</sup>, — звернувся до Шматліка новий відвідувач, хоч офіціант його бачив уперше.
Цей хлоп'яга набрався, як жаба мулу. Сяк-так балансуючи, гість сперся на стойку і закліпав очима. Це був ставний хлопець, брудні руки й одяг свідчили, що він вантажник. Невдовзі хлопець і сам повідомив про це.
— Треба мені чимось напхати шлунок, — = заявив він, над силу пережовуючи слова. — Тільки не чаю, після нього мені завжди погано. Сьогодні вранці трапився, дорогі дружочки, класний калим! Перевозили голованя, у якого навіть піаніно було, але скнара не дуже розщедрився. Це мені подобається; якщо в тебе вже є піаніно, треба ж мати і соціальну свідомість! Налий мені один цей, о-о-цей ре-о-ме, — прочитав хлопець по літерах на пляшці, — оцього фріштенського!
— Іди краще на роботу, — вмовляв його товстун, наливаючи з пляшки, — тобі ж сьогодні ще нічого не перепало!
— На роботу! — зареготав гість, ледве втримавшись на ногах. — Коли у мене є отут, — він ударив по кишені, — то вже шабаш! Налийте і собі по одній, хлопці комунальники!
— Ну, гаразд, гаразд, — забурчав неприязно пан Шматлік.
— Але, тпр-р-р! Я людина благородна і біля стойки не п'ю. Хочу стіл з убрусом!