— В цьому можете не сумніватись! Я була зовсім молодою, коли одружилася з ним, і тоді не розуміла, що він, власне, за людина. І тепер, якщо він там щось робить проти нашої країни, то я з цим не маю нічого спільного.
Котрбатий приязно посміхнувся.
— Дякую. Сподіваюся, ви не гніватиметесь на нас за те, що ми вас отак зненацька… потурбували. Принаймні ми не зіпсували вам вечір?
— Ні, ні, — засміялася вона, — я розумію, розумію!
Віддаючи Вагантовій паспорт, капітан непомітно стежив за жінкою. Вона заспокоїлася. Отут Котрбатий і приготував приголомшливий удар. Він підвівся.
— Дякую ще раз, пані Вагантова, — мовив, подаючи їй руку. — Я радий, що ми познайомилися.
Вона теж підвелася, схопила із столу сумочку і полегшено зітхнула. Але капітан усе ще тиснув її м'яку руку. Потім зробив жест, який означав, що Котрбатий щось пригадав.
— Пробачте, ще одна дрібничка!.. Гадаю, було б непогано, оскільки ви вже тут, щоб ви розповіли нам про своє співробітництво з доктором Коржаном і взагалі усе про вашу діяльність у шпигунській групі Шимандла.
Ела Вагантова наче скам'яніла. Здавалося, вона не розуміла сенсу цих спокійних і звичайних слів. Потім її очі широко розкрилися, вона скрикнула і впала в крісло.
Войта, що сидів у темному кутку, закусив губу. «Немає гіршого, як мати справу з жінками. Чоловіка притиснеш, і ніяких тобі докорів сумління, а жінка… — Раптом перед його очима з'явилося мертве обличчя молодого льотчика. Він підвівся. — Треба бути твердим!»
Котрбатий, озирнувшись, мовчки подав знак. Ярушка підійшла до Вагантової і дала їй води. Та механічно взяла склянку. В тиші кімнати було чути, як деренчить скло від дотику її зубів.
— Розповідайте, прошу! — сказав Котрбатий суворо, не даючи їй можливості остаточно опам'ятатися. — Що вас примусило вступити до шпигунської групи?
Жінка застогнала.
— Що… що це ви говорите… я не розумію вас…
— Розкажіть про своє співробітництво з доктором Едуардом Коржаном!
— Я не знаю, не знаю ніякого доктора Коржана…
— Брешете, — промовив за її спиною Гомола так несподівано, що Вагантова аж здригнулася. — Доктор Коржан приходив до вас і приймав сигнали від Іржі Шимандла.
Вона схопилася, несамовито вигукнувши:
— Це неправда! Я не знаю ні Коржана, ні Шимандла…
— Але Іржі Шимандл ваш кузен, — іронічно зауважив Котрбатий.
— Ах, цей, — простогнала після довгої паузи. — Їржі! Ну, звичайно, це мій кузен, але я з ним не зустрічаюсь. Усе інше, що ви говорите, нісенітниця, безглуздя!..
— Ви знаєте доктора Коржана?
— Ні!
— Ходив він до вас?
— Ні, ні!
— Тоді гляньте сюди, — мовив капітан, показуючи їй одне фото за одним — Ось доктор Коржан у вашому вікні… ось він з біноклем… а ось і загальний вигляд: у цьому будинку на третьому поверсі ви живете, а ось і пан Коржан виглядає з вашого вікна.
Вагантова дивилася на фотографії не в змозі поворухнутися.
— Ви збільшуєте свою провину, — зауважив Гомола сухо. — Попереджаю, що щире визнання може вплинути на покарання. Отже, ваша доля у ваших руках. Розкажіть усе, щоб потім ви не шкодували.
— Ви ж бачите самі, що цього досить для звинувачення і без визнання, — констатував Котрбатий спокійно. — Але ви маєте можливість пом'якшити обставини.
— Я нічого не знаю… нічого не знаю, — знеможено заквилила Вагантова.
— Ви знову кажете неправду! — зітхнув Гомола.
— Я хочу говорити із своїм захисником, — промовила вона зненацька.
— Таку можливість ви матимете тільки перед судом, — заперечив капітан. — Ну, то як, знаєте ви доктора Коржана?
— Знаю, — відповіла вона після хвилинного вагання, — але я нічого не знаю, нічогісінько!
— Знаєте ви надпоручика Зденека Матоуша? — втрутився Гомола.
— Нічого не знаю…
— Відповідайте на запитання! Знаєте ви надпоручика Зденека Матоуша?
— Ні, — вигукнула вона істерично.
— Неправда! Ви зустрічалися з ним!
— Ні!
— Якраз учора ввечері ви зустрілися в кав'ярні «Урал». Подивіться! Впізнаєте?
Жінка глянула на фото і, впавши у крісло, заплющила очі.
— Я хочу спати… — простогнала вона, — дайте мені хвилинку відпочити…
— Не грайте комедію! — вигукнув Гомола. — Відповідайте.
Войта зупинив його, поклавши на плече руку. Він обійшов крісло і схилився над жінкою. Марек знав, що вона не прикидається і що за хвилину може й справді заснути. Така своєрідна психологічна реакція буває у людей з слабкою волею, коли вони попадають у скрутне становище. Войта злегка поплескав її пальцями по обличчю і тихо сказав:
— Ну… ну… ще зовсім рано… ну!
Вагантова розплющила очі і безтямно подивилася на нього.
Марек узяв її за руку і підбадьорливо посміхнувся.
— Не бійтеся, адже вас ніхто не кривдить. Скажіть усе, що треба сказати, і вам буде легше.