Яна вдихнула аромат гвоздик і ніжно потисла його руку.
— Дякую…
Дівчина побігла до ванної набрати води у глечик, а Войта відчув, що у нього по спині забігали мурашки. «Чорт забирай, не можу ж я їй сказати: Яно, я люблю тебе, ходімо розпишемося! Так не робиться!.. І взагалі тут… тут якось незручно. Треба кудись піти, ну хоча б до «Золотої криниці», а там — говорити, розповідати, дивитися на Прагу і тоді… Так, Войто, прекрасна ідея!»
— Чого ж ти не сідаєш? — насварилася дівчина жартома. — Я зараз приготую чай.
— Ні, ні, — він узяв її за руку, — я, власне, зайшов так… зайшов запросити тебе.
— Запросити? Куди?
— Повечеряти. Саме сьогодні мені хотілося б провести гарно вечір, для цього в мене є деякі причини. Уяви собі «Золоту криницю», ліхтарі, тиху музику… Можна тебе запросити, Яно?
Вона перебирала в руках криваво-червону гвоздику, що випала з букета.
— Звичайно, — дівчина тихенько засміялась, — я з радістю пішла б. Тільки не сьогодні, Войто.
— Не можеш? — спитав він розчаровано. — Щось сталося?
— Нічого особливого, — вона махнула рукою і зашарілася. — Я не сподівалась… я вже домовилась про побачення. З Міреком, — додала Яна, помітивши його незрозумілий погляд. — Це мій… ну, просто кажучи, ми будемо одружуватися. Мабуть, восени. Сьогодні я нікуди не можу…
«Так, так, вона ще говорить. І я говорю. Що ж я кажу. Восени… поздоровляю… на весілля… Невже це говорю я? Дивно.
Я навіть сміюся. Ходжу, рухаюся, жартую… А ось і сходи. Ну, звичайно, мені треба іти. Вулиця. Автомобіль. Кричить якась пані. Сонце світить. А я йду, йду… Переходячи вулицю, треба подивитись спочатку ліворуч, потім праворуч! Яке, власне, сьогодні число? Зачекай, як же ця пісенька, що ми її?.. Йду? йду.
Але це щось знайоме… Як я тут опинився? Уже вечір. Отут зараз мусить бути канава. По ній ми пускали кораблики. Ні, це вже, мабуть, нова канавка. А ото мій малюнок на воротях ще й досі видно. Це я малював листоношу з великою торбиною. Так, усе це мені знайоме, але як я тут опинився?»
Войта помалу піднімається по сходах. Стукає тихо, тихесенько. Двері відчиняються. Падає жовтий промінь тьмяного світла.
«І це світло мені знайоме…»
— Войтішечку!
— Мамцю…
Він нахиляється, щоб обняти худенькі плечі. І от він уже сидить за кухонним столом. Отут унизу він оббитий… Це ще відтоді, як Войта влаштовував під столом автогонки. А матуся бігає навколо, говорить, від радості в неї тремтять руки.
— Як я вже давно тебе не бачила, Войтішечку. «Так, давно, давно… Як тут пахне! І запах цей знайомий. Ніде, ніде на світі так гарно не пахне. Хочеться заплющити очі ї вдихати, вдихати цей аромат спокою…»
Матуся підійшла ззаду до стільця. Обнімає його голову, гладить по голові, як завжди, як тоді, коли волосся ще неслухняно стирчало в усі боки.
— О боже, хлопчику, та в тебе уже сивина!
Він притулився головою до її грудей. Отепер цей запах чути сильніше.
— Матусю… як тут гарно, матусю!
КНБ — Корпус національної безпеки Чехословаччини.
МНК — Місцевий національний комітет, орган влади на місцях.
Бригадники — члени молодіжних бригад Чехословаччини, які у вільний од роботи чи навчання час допомагають сільськогосподарським кооперативам і держгоспам.
Ця назва походить від чеського divy — дикий.
СІС — (Сі-Ай-Сі) — англійська контррозвідка.
Кундшофт (зіпс. нім.) — клієнт.
Um Gotteswillen (нім.) — боже?
Alarm (нім.) — тривога.
Карлік — зменш. від Карел.
«Спарта» і «Славія» — провідні чехословацькі футбольні команди.
Жахливі речі робляться! (нім.)
Боже, адже я не злодій! (нім.)
Я цілу ніч був тут з панами (нім.).
Божа матір усе знає (нім).
Гра в карти.
Комунальник — працівник комунального закладу.
Завод, заснований Е. Колбеном, виробляє цінні сорти паперу.
До побачення, джентльмене! Бізнес — це клопіт!
На телефонному диску в Чехословаччині літера «Ц», латинське «С» — третя від початку, літери «К» і «М» відповідно — сьома і дев'ята.
ЧТК — (ceska tiskova kancelar) — Чехословацьке телеграфне агентство.