Павленко злегка звiв брови:
- Як сказати... Ви, певно, вважаєте, що генiй, тобто Антон, запозичив дещицю у посередностi i потiм самостiйно зробив вiдкриття? А я за це озлився на нього?
- Але ж нiде не записано, що iдея належала вам?
- Чому? Записано. Якось ми повернулися до цiєї iдеї i збиралися разом розробити її, навiть заявку спiльну написали. Це вже була не просто гола iдея, а оформлена. Але потiм я, кажу, закрутився, та й вiн захопився iншим, а я розумiв, що без нього не проб'юсь... А вiн тим часом, як виявилося, узявся до справи серйозно, але вирiшив дiяти уже без мене.
- У вас є ця спiльна заявка? Ви кудись її подавали?
- Тепер бачу, що - нiкуди. Хоч Антон збирався i узяв перший примiрник. Але копiя у мене є.
- Ви будете претендувати на те, щоб довести справу до кiнця?
Павленко замислився i потер голову долонею.
- Навiть не знаю. Тепер я не претендую. Зрозумiйте мене правильно. Будемо докiнчувати усiєю лабораторiєю. Я iще точно не знаю, як далеко зумiв Антон як автор просунутися у Державному комiтетi винаходiв, ще потрiбно макетний примiрник зробити, потiм знайти виробництво.
- Про що ви розмовляли того вечора iз Журавлем?
- Про все i нi про що.
- Хто, крiм вас, був тодi у квартирi?
- Ну, Нiна...
- Яку роботу вона принесла?..
Вячеслав Адамович зам'явся.
- Про цей новий метод шлiфовки?
- Так.
- Ви тiльки тодi вперше познайомилися з роботою Журавля? Того вечора?
- Частково. Нiна ще не все передрукувала.
- Отже, розмова у вас була не тiльки "про все i нi про що", а i про цей винахiд?
- Торкалися.
- I ви дуже розгнiвалися на Антона Iвановича, що усунув вас вiд цiєї справи? Висловлювали йому свої претензiї?
- Припустимо, товаришу полковник. Але що ви хочете цим сказати, до чого ведете? Мене у чомусь пiдозрюєте? У його вороги записали? Зрозумiйте мене правильно...
- О котрiй годинi ви пiшли вiд Журавля?
- Не пригадую. Я на годинник не дивився. Кажу ж, був нетверезий... Сп'янiв.
- Не дуже. Експертиза показала, що бiльшу частину пляшки проковтнув загиблий.
- Однак я швидко п'янiю.
- Ви були дуже збудженi. Медицинi вiдомо, що при нервовому збудженнi алкоголь не вiдразу дiє. Отже, ви того вечора були при повному розумi.
Павленко пропустив повз вуха зауваження полковника.
- Коли Нiна Барвiнок пiшла, ви ще залишалися у Журавля?
- Навпаки. Я пiшов перший. Антон хотiв її залишити, i я боявся опинитися третiм зайвим.
- Це ви добре пам'ятаєте?
- Так.
- Але ви щойно твердили, нiбито були п'янi i нiчого не пригадуєте. Як же вам пощастило таку деталь запам'ятати, як бажання Журавля? Чи, може, вiн його вiдкрито висловив?
Павленко мовчав. Жилочка на щоцi, з якої уже зiйшов рум'янець, дужче засiпалась.
- Отже, ви пiшли, а Барвiнок залишилася наодинцi з п'яним господарем. О котрiй годинi це було? О шостiй, о сьомiй, о восьмiй чи о дев'ятiй вечора?
- Здається, о сьомiй або восьмiй.
- Не пiзнiше?
- Нi.
- У нас дещо iншi данi, - зiтхнув Коваль, роздосадуваний упертiстю Павленка. Але саме те, що молодий науковець приховує правду, багато про що говорило йому. - Тодi пояснiть, яким чином вас бачили бiля квартири Журавля на початку дванадцятої? Що ви робили пiд його дверима? Щойно вийшли вiд нього? Чи, навпаки, повернулися i намагалися прокрастися в квартиру? Навiщо?
Павленко мовчав, опустивши голову. Помiтно було, що вiн дуже зляканий i всiляко намагається це приховати.
Вячеслав Адамович, звичайно, здогадався, що мiлiцiя одержала такi вiдомостi про нього вiд сусiда - офiцера, який повертався уночi з вiдрядження. Капiтан був здивований, коли, пiдiймаючись сходами, бо лiфт не працював, помiтив пiд дверима Журавля Павленка у бiлизнi, поверх якої було накинуто халат. Почувши, що хтось йде, Вячеслав Адамович, як розповiв офiцер, кинувся у напiввiдчиненi дверi своєї квартири.
- Теж не пригадуєте?
Павленко, здавалося, оглухнув.
- То було це чи нi?! - суворо спитав Коваль.
- Ви що ж, товаришу полковник, - раптом вибухнув допитуваний, - все ж таки мене у чомусь пiдозрюєте?! У чому ж? Зрозумiйте мене правильно: я йому не ворог був, а друг!..
У думках Коваля промайнула давня приказка: врятуй мене, боже, вiд друзiв, а з ворогами я сам упораюсь.
- I все ж таки! - наполягав полковник.
- Зараз я нiчого не можу сказати, - уперто вiдповiв Павленко.