* Восьмого ж Марта теж Празник, Международний Женський День.
* Цей празник не вихідний.
* Тобто, на роботу ходить, але працювать, аби день до вечора.
* Женський День, значить, буде те саме, шо й Бабський Празник.
* Цього дня усім жінкам пошанування, бо вони є Жена і Мати і Бабуся і Плем’янниця чи ще там якась Манюня, усіх шанувать.
* У цей Празник їх не бить не лупцювать нічого такого звичайного шоб не робить, а нехай вона Жена і Мати і Бабуся і Плем’янниця, чи ще там якась Манюня рано-вранці встане пиріжків-оладків напече того-сього наготовить все чистенько позамітає-повимиває лави понадраює води з колодязя понаносить шмаття там спіднє-верхнє понамочить та випере а в кого килимки чи доріжки нехай усі гарненько повибиває бо я вас знаю пилюка в хаті хоч носа затикай. Дровець нехай нарубає баню натопить напариться як слід. Всього-всього на стіл понаставляє шоб аж угинався блини шоб горочкою закусі всякої побільше може з Нового Году шось недоїдене лишилося все на стіл став.
* З роботи повернувшись проздравить Жену і Мати і Бабусю і Плем’янницю чи ще якусь там Манюню з Международним Женським Днем.
* Отак казать: «Желаю вам Жена і Мати і Бабуся і Плем’янниця чи ще там якась Манюня щастя в жизні успєхав в работє мірнава нєба над галавой».
* Всяку жінку, хоч би й Сусідка, хоч би й хто була, так само вєжливо проздравлять.
* Потім пий-гуляй, роби шо хоч, веселись, та знай міру.
Каблуков
Таки правда, таки Бенедикт вгадав, великий він майстер, Федір Кузьмич, слава йому, на теє-то-як-його, тобто по молодичках. Жінки на роботі такі довольні сидять: ніхто їм і слова поганого не скаже, ні тобі штурхана, ні тобі у вухо, ні ляпасів ніяких, а кожен проздравля. Варвара Лукинишна вбралась у намисто. Оленька уся в стрічках. Навіть сирітка Ксюня з суворих ниток якесь мереживце сплела і на тім’ячко собі пришпилила. Такі вже красотулечки, – прям хоч знімай штані та жарти з ними жартуй.
А ще чого придумали: вербових гілочок нарізали, та й у горщика з водою; в хаті тепло, котики й повитикалися. Може, воно й самовольство, а тільки їхній день, і все. І Шакал Дем’яничу теж горщика із котиками на стіл було поставили, тільки він отого горщика скинув на підлогу: нічого в Указі про вербу не сказано.
Шакал Дем’янич всі Укази напам’ять знає і любить. Навіть старі, ще бозна з яких часів: от, скажімо, шоб вихідний був у неділю. Та всі й без того знають, шо неділя – то неділя, жоден голубчик нізашо не працюватиме, хоч ти його ріж. Здавалося б: чого ж тут указувать, бересту витрачать? Ні-і-і, оце вже буде підхід негосударствений.
А государствений підхід – це, значить, суворо-пресуворо наказати, шоб вихідний ні, Боже збав, у суботу не був, ні, Боже збав, у п’ятницю, ні, Боже збав, у четвер, ні, Боже збав, у середу, ні, Боже збав, у вівторок, ні, Боже збав, у понеділок. Як накажуть, – так і буде, бо на те воно й государство, його ж бо і сила, і слава, і влада земна, на віки віків, амінь.
Шакал Дем’янича ніхто, шоб аж занадто, не любить. Та й хто мурзу любитиме? Хіба шо жінка його, діточки маленькі, а так ніхто. Та й не на те він, мурза, шоб його любили. Він на те, шоб порядок був. Списки работників вести. Чорнило видавати. Бересту. Вичети вищитувать за прогули, за пияцтво, або ж різками когось випороти – от для чого. А без мурзи не можна, без мурзи ми геть усе переплутаємо.
Ну от, наприклад. Якшо вже по-простому. Майський Вихідний, – він буває як май місяць, тож Октяберський Вихідний – мабуть, як октяберь? Та нє-є-є-є! Октяберський Вихідний – тоді, як нояберь місяць! А не було б мурзи, чуєш, усі голубчики, весь Федір-Кузьмічськ, увесь октяберь так би п’яні й провалялися!
А багато хто дивується: a чо’ це Октяберський Вихідний, – та у ноябрі? А це знов-таки підхід негосударствений! А того він у ноябрі, бо зазвичай у октябрі ще погода гарна, ще ні снігу нема, нічого. Повітря таке духмяне, опалим листям пахне, сонечко ще довго світить, небо й досі блакитне. Голубчики, хто ходячий, самі, без Указу, на вулицю виходять, – хто за ржавлею, хто до лісу по сушняк, хто пізню ріпу копати. Краса! Ясність у природі.
А у ноябрі як зарядять дощі, як зарядять, як зарядять, – е-е-е-е-е-е! – і між небом та землею каламуть, і на душі каламутно! Стріха, якшо поганенька, протікає; крізь шпарини холодом, сирістю повіває. Заткнеш вікно ганчіркою, присунешся ближче до печі, чи може на лежанці лежиш, дрімаєш, і киснеш ото, весь час киснеш! Ой, минуло літо краснеє, не вернеться, – прям наче життя твоє минуло, розвіялася радість, як пилюка по дорозі! Витягнеш з віконця ганчірку, подивитись, – а на вулиці ж і нікогісінько, і нічогісінько, тільки дощ вихляє та по калюжах лупить. Та хмари рвані. Голубчики, хоч би й з найдурніших, у таку погоду по своїй волі навіть носа з хати не висунуть.
Тож на такий день, коли всі тут, всі по хатах, нікуди не розбрелися, нікого у лісі, чи у полі не забули, – на такий день Октяберський Вихідний і призначають. Всім голубчикам, і здоровим, і калікам, велено з хаток на головний майдан, де дозорна башта, повиходить, і по шестеро в ряд, з піснями, пройтися. А з дозорної башти мурзи будуть на голубчиків дивитись і всіх по головах перещитувать. Бо треба ж взнати, скільки в нас народу, та скільки бляшок різати, та скільки добра у Складський День видавати, та скількох можна на дорожні роботи послати, які не каліки, і ще там усяке-різне. І народна мудрість теж каже: курчат по осені щитають. А як усіх перещитають, то можна й по хатах, пий-гуляй, роби шо хоч, та знай міру. Оце й буде государствений підхід.
А на коли точно Октяберський Вихідний призначити, – то вже начальство думає, бо на те воно й начальство. Вони там у теремі сидять, на небо дивляться, погоду стережуть, і так собі думають: вчора, думають, наче й зарано було, а завтра – хтозна, може й запізно, а от сьогодні, думають, саме той день. Гнать усіх на перещот.
Отакі діла Шакал всі аж до буквочки знає, бо така в його посада.
Ознайомив Бенедикта з Указом:
– Извольте проздравлять.
Бенедикт вивчив проздравлєніє: прочитав, ще раз прочитав; у стелю втупившись, повторив; потім по бересті перевірив, очі заплющив і ще раз прошепотів, шоб уже зовсім напам’ять. Варварі Лукинишні вєжліво все проказав:
– Желаю вам Жена і Мати і Бабуся і Плем’янниця чи ще там якась Манюня щастя в жизні успєхав в работє мірнава нєба над галавой.
Васько Вухатий лікті розчепірив і зі свого кутка тривожно прислухався: чи все Бенедикт правильно каже, чи все по Указу.
Варвара Лукинишна зашарілася-розчервонілася: приємно їй такі слова чути.
– Ой, спасибі, дорогенький. А приходьте ввечері до мене в гості: я вже й юшечки наварила.
– Сьогодні? Та я не знаю...
– Горішки ще залишилися... Мишачка запечу.
– Та я прям і не знаю...
– А мишачок свіже-е-есенький.
Бенедикт завагався.
– Та приходьте... Я вам дещо покажу... по секрету.
Ти ба, яка настирлива. Та вона і в сарахвані страшна, а як роздягнеться та секрет показуватиме, то, мабуть, і вопшє: за шапку та й хода? Але ж спокусливо, конєшно... Хтозна, шо там насправді буде...
– Та чого там, приходьте... Про іскуство побалакаємо... Я знаю, ви способні тонко чуствовать... У вас, здається, агромний потенціял.
Потупила своє єдине око. О-о, яка-а-а... Бенедикт аж спітнів. Які розмови хвилюючі... Прямо на роботі...
– Та вже ж не маленький... Ніхто ще не нарікав... Всьо чуствую тонка... А відкіля ви знаєте?.. Який у мене пуденціял?
– Ну... цього ж не приховаєш...
– Хтось ляпнув, чи шо?
– Авжеж, ми частенько про вас розмовляємо... у своєму колі, ну, ви розумієте... свої думки висловлюємо... Всі згодні: у вас прекрасне развітіє...
– О-о-о?!..
– Так, так... Од вас багато чого можна чекати.
– Гм... а шо ж воно за коло за таке?
– Свої люди... близькі. Ви з деякими знайомі...
Так він і думав. Жінки!.. Ото посідають у коло, та й давай про своє, про женське балаканину розводить. Хто, та з ким, та коли. І Бенедикта, бач, обсуждали! Хвалили!..
–...одкриваємо один одному свої маленькі секрети, – шепотіла Варвара Лукинишна. – Ділимось.
?!?! Ич! Як це в них заведено! Па-аня-я-я-ятно... шо ж... люди одинокі...