17409.fb2
– А ось і дружина моя, Хевронія. Роду стародавнього, з хранцузів.
– Така у нас сімейна лігенда, – каже теща.
Бенедикт тещі в ніжки поклонився, рукою поклін одмахнув, другою рукою букет дзвіночків сунув.
– Обід вихолоняє, – каже теща. – Покуштуйте, не погордуйте …
Сіли за стіл, на лави. Бенедикт навпроти Оленьки, тесть із тещею з боків.
– Насипайте, – каже теща.
Бенедикт знову зніяковів: як же себе вести? Як насипле багато, подумають: ого, який зять ненажерливий! На такого й не настачиш! А як мало, подумають: та-а-а, який зять малосильний! Мабуть, і гвіздка не заб’є. Пиріжка взять, чи шо. Простягнув руку до пиріжка, і всі на ту руку подивилися. Одсмикнув.
– Ми полюбляємо багато їсти, – каже теща. Собі насипала. І Кудеяр Кудеярич теж собі насипав. І Оленька. Бенедикт знов руку простягнув, – до оладок, і всі тільки: зирк! – і подивилися. Знов руку одсмикнув.
Жують.
– Значить, – каже тесть, – оженитись хочете.
– Хочу.
Знову мовчать і жують. Бенедикт утретє надумав покласти собі чого-небудь на тарілку, ті-ільки руку підняв, а вони знову – зирк!.. І у тестевих очах наче якийсь вогонь промайнув. Та шо таке...
– Женитись – це діло сурйозне... От я наприклад, як на своїй дружині Хевронії женився, так їй прямо й сказав: це діло сурйозне.
– Ой, ми на весіллі гарно попоїли, – теща.
– Добряче попоїли на весіллі, – тесть.
Натякають, чи шо? У Бенедикта од хвилювання хвостик став легенько об лавку постукувать.
– А чо’ це ви так погано їсте? – теща знову.
Ой, та шо вже там… Руки простягнув, козлякові ніжку одірвав, на тарілку собі ляп! ще й вермішелі зверху. І хвощів. І тільки він це зробив, аж раптом у них у всіх в очах знов наче якесь світло промайнуло, як все одно промінь.
– Отже, до сімейства нашого приєднатися бажаєте, – каже тесть.
– Бажаю.
– Роботи сімейної не боїтеся? Хазяйство вести – не бородою трясти.
– Не боюсь. Я до всякої роботи привишний.
– До всякої?
– Еге ж.
Тут під столом шось зашкреблося. Мабуть, мишак.
– А якшо робота дуже сурйозна?
– Будь ласка, я готовий.
– Он воно як.
Тут за столом знов наче трошки посвітлішало. Бенедикт наважився, підняв очі, подивився – ти ба, у тестевих очах таки шось світиться. Наче каганець крізь себе вогонь пропускає. І по світлиці, – а вже й смеркатись почало, – від тих очей промені перебігають. Як од свічки, якшо на неї крізь кулак подивитись: кулака скрутити і крізь нього подивитись. Наче місячна доріжка. Дивиться тесть на свою тарілку, а все, шо там насипано, і в сутінках видно. Дивиться на стіл, – наче вогнем водить, освітлює. На Бенедикта подивився, – ще більше світла підпустив, аж Бенедикт моргнув та головою смикнув.
А Оленька тестю:
– Тату! Кантраліруйте себе.
Бенедикт набік покосився, – такі ж промені теща пускає. І Оленька. Тільки слабші.
І знову шось під столом зашкреблося. І хвостик у нього ще сильніше забився.
– Та ви собі побільше насипайте, – теща йому. – У нас уся сім’я дуже багато їсть.
– Роду стародавнього, з хранцузів, – підтвердив тесть.
– Вермішельки ще беріть.
– Спасіба, мені досить.
– А думок у вас якихось недоречних не буває? – знову тесть.
– Яких думок?
– А думок усяких неподобних, – самовольства, чи зловмисництва якогось...
– Ніяких таких думок у мене не буває, – злякався Бенедикт.
– А як нащот душогубства?
– Якого душогубства?..
– Та мало там чого... А чи не помишляється: оце оженюся, та й тестя з тещею зі світу зведу, а все їхнє добро собі загарбаю?..
– Та ви шо?!..
– Нє?.. А чи не помишляється: от би їх занапастити, а самому на їхнє місце сісти, та цілий день страви їсти?..
– Та шо ви таке кажете?.. Та з якого це дива?.. Кудеяр Кудеяричу?! Та я...
– Тату, – знов Оленька озвалася, – Кантраліруйте себе.
А під столом знову шось наче зашкреблося, – ну, геть уже поряд. Бенедикт не втримався, ліктем шматок хліба навмисне зі столу зіпхнув, і нагнувся, нібито підняти. А під столом – тестеві ноги у личаках. А крізь тії личаки – пазурі, довгі такі, сірі, гострі. І він отими пазурями підлогу під лавкою шкребе, і вже нашкріб цілу купу, – лежить, як все одно волосся, чи солома якась кучерява, світла. Подивився – і в тещі пазурі. І в Оленьки. У Оленьки трошки менші будуть. Купка під нею трошки менша нашкрябана.