Помовчали. Жують. Бенедикт сторінку перегорнув, миску переставив, знову журнал придавив.
– Каклєти їж, зятю.
– Та я їм.
– Ще насипай. Оленько, насип йому. Та ти підливою полий! Отако. Ще полий.
– Грибців йому покладіть.
– А осьо ще зажарочки.
Знов помовчали.
Теща:
– Ой, нема Явдохи, померла. Жаль. Які вона суфлє з горіхів готувала.
Тесть:
– Авжеж.
– Зверху скориночка, а всередині м’якесеньке.
– Еге ж.
– А шарлот? Хто теперечки такий шарлот зготує?
Оленька:
– Це з ріпи, чи шо?
Теща:
– З ріпи.
– Та з ріпи я й сама зроблю.
– Та щас прямо.
– А шо?
– Та нічого.
– Думаєш, не вмію?
– Нє-є.
– А от і вмію.
– Бреши.
– А от і вмію. Спочатку ріпу спекти, потім розім’яти. Потім туди яєць, горіхів, молока козиного. Обвалять – і у піч. І шоб піч аж пашила. Наче для блинів.
Тесть:
– Знов за блини.
Теща:
– І чо’ це ти, іроде, до тих блинів причепився?! Ще захочеш блинів!
– То й подавай! Слойоних!
– А хрєн тобі..!
– А шо воно таке?
– А те!
– Я тобі зараз, їй-бо, як зацідю ополоником по лобі, – будуть тобі блини!
Бенедикт іще сторінку перегорнув.
Теща:
– Зятю!
– Га?
– Ану, кинь мені книгу, зараз же! Як за стіл, – так і за книгу. Ні тобі посидіть по-людськи, ні побалакать.
– Мм.
– Зятю!
– Га?
– Ану, шо там написано? Почитай.
– «Шо»! Іскуство написано!
– То й почитай.
Оленька губки піджала:
– Він про дівчат ото вичитує. Шукає собі приключенієв.