–...я домой пришёл, всё культурно, полы польским лаком покрыты! – розорявся п’яний Тетеря. – Разулся, сразу в тапки, по ящику фигурное катание Ирина Роднина! Двойной тулуп... Майя Кристалинская поет. Тебе мешала, да?
– Я... – заперечував Лев Львович.
– Я, я! Все «я»! «Я» – последняя буква алфавита! Распустились при Кузьмиче, слава ему! Всех распустил, карла гребаный! Книги читают, умные все стали! Небось при Сергеиче бы не почитали!..
– Но помилуйте!.. позвольте! – рвалися один поперед одного Лев Львович з Нікітою Іваничем, – при Сергей Сергеиче был полный произвол!.. – потоптал права личности!.. – аресты среди бела дня!.. – вы забыли, что больше трёх запрещали собираться?.. – ни петь, ни курить на улицах!.. комендантский час!.. – а что было, если опоздаешь на пересчёт?!.. – а форма одежды?..
– При Сергеиче порядок был! Терема отстроили! Заборы! Никогда выдачу со Склада не задерживали! Пайки на праздники, у меня паёк пятой категории был, и открытка от месткома!..
– Вы путаете, вы путаете, открытки, – это было до Взрыва!.. Но, – вспомните, – ещё каких-нибудь сорок лет назад запрещали частный излов мышей!
–... кооператив в Скообл... в Свиблове, – заплітався язиком Тетеря, – от метро пять минут. Район зелёный, понял? Мы не рабиновичи, чтоб в центре жить!.. И правильно вас всех сажали!
– Позвольте... мы же говорим о Сергей Сергеиче!..
–...очки напялят и рассуждать! Не позволю... крапивное семя! Вдарить монтировкой... Не тряси бородо-о-ой! Абрам! Ты абрам! Тебе от государства процент положен, и соблюдай!.. ё-моё... а не с иностранцами хвостом вертеть...
– Но...
– Расплодились, бля! Два процента вам быть велено!.. чтоб у трудового народа на шее не засиживался!.. Кто всё мясо съел? Эпштейн! А?! Сахар скупили, а мы белое из томат-пасты гони, да? Так?.. Гитлер ты! Жириновского на тебя нет!
– Но...
– ...сыну костюмчик васильковый чистсшщч... чистошерстяной!.. А ты сговорился Курилы Рейгану продать!.. Ни пяди!..
– Терентий Петрович!
– Сказал: ни пяди!.. Курилы не отдадим... А столбы свои в з-задницу себе засунь! Развели музей в государстве, па-ра-зи-ты! Бензином вас всех... и спичку!.. и ппппппарламент ваш, и книжки, и академика Ссссссахарова! И...
– А в-вот тебе, ссскотина! – раптом зацідив з розмаху побагровілий Лев Львович. – Не трогай Андрей Дмитрича!!!
Ніякого Андрєй Дмітріча у хаті не було; а таке буває, коли забагато хильнеш: у очах наче двоїться, а з кутків постаті невідомі, чи обличчя дивляться; кліпнеш, – і нема їх.
– Мммерзавец! – репетував уже й Старший Істопник. – Во-он от-сю-да!
– Не тро-ожь! – бушував Тетеря, одбиваючись волохатими ліктями. – Русских бью-у-ут!
– Урка!.. Беспредел!.. Вяжи его!
Повалили стіл, покотився дзбан; Бенедикт теж накинувся, допомагав в’язати віжками п’яного скатіну; скрутили, викинули на вулицю, ще й копняка дали, – а н-на тобі, з походом.
– ...в Свиблове смеситель хромированный стоял! – тільки й чуть було крізь завірюху. – А у вас нич-чего на хер не стоит, у ппи-да-ра-сов!..
Якшо цей сумирний, який же Потап?
– При Сєрьгєй Сєрьгєїчу порядок був, – сказав Бенедикт.
– Авжеж! – відгукнувся тесть.
– Більше трьох не збиралися.
– Ні в якому разі.
– А зараз всі такі розумні поробилися, книги читають, розпустилися. Федір Кузьмич, слава йому, всіх розпустив.
– Золоті слова! – зрадів тесть.
– Сєрьгєй Сєрьгєїч огорожі відбудував, а зараз шо?
– Це то-о-очно!
– Кругом дірки, паркани завалилися, народна тропа кропчиком поросла!
– Ой, не кажи!
– Сама нікудишня трава, ні смаку од неї, ні запаху!
– Ані найменшого.
– На пушкіна спіднє вішають, наволочки, а пушкін – наше всьо!
– Всьо, аж до ниточки.
– То ж він стіхи написав, а зовсім не Федір Кузьмич!
– Ні в якому разі.
– Він вище александрійського стовпа!
– Та-а-а-а, дорогенький, куди до нього тому стовпу!
– А Федір Кузьмич, слава йому, мені може по коліна буде! А туди ж, – Найбільший Мурза, довгої йому жизні! Оленьці на коліна угніздився, як у себе вдома!
– Ану, ану!..
– Шо «ану»?..
– Далі думай!
– Шо думати?
– А шо тобі серце підказує?..
Нічого серце Бенедиктові не підказувало, чорно було на серці, наче у хаті взимку, коли всі свічки попалив, навпомацьки живеш; десь була іще одна свічка, та спробуй її знайди серед отої темені непроглядної!
Шукаєш руками, розшукуєш, а руки, – вони ж сліпі, полохливі: знайдеш хтозна-шо, обмацаєш, не бачачи, душа й обімліє: ой, а це шо? Га?! Та зроду такого в хаті не було! Шо це?!