(Cornus mas L.)
Відомий з давніх-давен. Так, при розкопках у Криму стародавнього міста Херсонеса, що існувало в V ст. до н.е., було знайдено кісточки дерену?!
Не випадково, враховуючи твердість деревини, дереновим списом Гомер; озброїв Одіссея у своїй знаменитій поемі. Таку зброю мав міфічний засновник Рима Ромул, який, за легендою, встромив його на Палантинському горбі, і 1 спис проріс квітучим кизиловим деревом.
Цікавий свідок бронзового віку — бронзовий меч — зберігається в] грузинському історичному музеї. Рукоятка в нього деренова. Навіть деталі! перших годинників виготовляли в давнину з цієї напрочуд міцної деревини. Один такий годинник експонується в музеї міста Нюрнберга.
Цінували дерен і як лікувальний засіб. Гіппократ, наприклад, писав, що з його листя можна приготувати відвар, який позитивно впливає на шлункові хвороби, а Овідій на початку нашої ери написав у поемі "Золотий вік", які варити кизилове варення.
Дерен справжній — високий (2–5 м) кущ або невелике деревце з округлою кроною з родини деренових. Молоді пагони зеленувато-сірі, а старі вкриті сірх”ю тріщинуватою корою. Листки супротивні, від яйцеподібних до ланцетних і (6-10 см завдовжки), зелені, цілокраї, сидять на коротких черешках, вкритих, і як і пластинка, притиснутими волосками. Квітки дрібні (до 10 мм у діаметрі), і золотисто-жовті, зібрані в зонтикоподібні суцвіття. Плід — темно-червона (жовта або рожева) соковита кістянка (12–20 мм завдовжки), овальна або грушоподібна. Кісточка тверда, веретеноподібна, майже гладенька.
Трапляється в підліску листяних та мішаних лісів.
Плоди мають приємний кисло-солодкий смак. Свіжі вживають в їжу. Застосовують у різних галузях харчової промисловості: для виготовлення соків, сиропів, екстрактів, вин (які характеризуються своєрідним смаком і ароматом), наливок, настойок, варення, джемів, мармеладу, начинки для цукерок, зефіру, пастили. На Кавказі з кизилу готують лаваш, який є добрим протицинготним і дієтичним засобом. Свіжі й висушені плоди використовують як приправу до м'ясних та рибних страв.
Високі смакові якості кизилу зумовлені наявністю в них цукрів (8–9%), яблучної, лимонної та янтарної кислот (2–2,5 %), дубильних і пектинових речовин, ефірних олій, вітаміну С (близько 55 мг%). Кісточки кизилу містять олію (до 31 %). У прожареному вигляді їх використовують як сурогат кави, а листки — як сурогат чаю.
У народній медицині кизил використовують для підвищення апетиту, як протигарячковий засіб, сухі плоди — при шлунково-кишкових і простудних захворюваннях. У гомеопатії застосовують есенцію з свіжої кори.
Завдяки тривалій селекції виведено чимало культурних сортів, які відрізняються від інших великими плодами, високою вітамінністю, швидким достиганням.
Розмножують насінням і вегетативно (живцями, кореневими паростками, відсадками та поділом куща). Насіння висівають після 2-3-місячної стратифікації з міжряддями 30–40 см. Перші два роки посіви прополюють, грунт розпушують. Восени рослини висаджують на постійне місце як поодиноко, так і групами.
Поділ куща, як правило, здійснюють при пересаджуванні. Плоди заготовляють восени.