(08.09.1895—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Чернігів. Останнє звання у російській армії — поручик.
На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р. Учасник Першого Зимового походу. Лицар Залізного Хреста. У 1920–1922 рр. — старшина 4-ї Сірої бригади та 2-го збірного куреня 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 16.
(08.11.1896-24.03.1920) — командир куреня Дієвої армії УНР.
Походив з селян Балтського повіту Подільської губернії. Витримав іспит на звання однорічника при реальному училищі Товариства приказчиків Одеси. 07.08.1915 р. був зарахований рядовим до 47-го піхотного запасного батальйону. 08.10.1916 р. закінчив 3-тю Київську школу прапорщиків, вийшов прапорщиком до 82-го запасного піхотного полку. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
З 09.02.1918 р. — командир сотні 2-го Запорізького куреня (з 15.03.1918 — 2-го Запорізького полку) військ Центральної Ради, згодом — Армії Української Держави та Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: командир 1-го (Республіканського) збірного куреня збірної бригади Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. Загинув 24 березня 1920 р. у бою у с. Піщаному (Уманській повіт Київської губернії) неподалік від свого рідного села.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 169–152; Авраменко Н. Причинки до споминів бл п. сот. Івана Андруха//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 3. — С. 9; Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк — 1956. — С. 26, 239.
(19.08.1897-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Стара Рябина Харківської губернії. Закінчив Сумське реальне училище, Чугуївське військове училище (1917). Останнє звання у російській армії — прапорщик.
У 1917 р. брав участь в українізації 415-го піхотного Бахмутського полку. Закінчив Інструкторську школу старшин (1.05.1918), потому — старшина 1-го пішого Уманського полку Армії Української Держави. З 15.08.1918 р. ад'ютант коменданта м. Жмеринка, з 1.12.1918 р. — старшина для доручень штабу 3-го Херсонського корпусу військ Директорії, з 1.02.1919 р. — командир сотні Інструкторської школи старшин 3-го Херсонського корпусу Дієвої армії УНР, з 1.06.1919 р. — командир сотні 10-го пішого полку Сірожупанників Дієвої армії УНР, з 12.01.1920 р. — командир сотні 4-го Сірожупанного куреня Збірної Волинської дивізії Дієвої армії УНР, у складі якого брав участь у Першому Зимовому поході. Лицар Залізного Хреста. У 1921 р. — старшина 3-го збірного куреня 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.
У боях з більшовиками був поранений у ліву руку. Доля після 1923 р. невідома.
ЦДАВОУ. — Ф 1075. - Оп2. — Спр. 927. — С. 39–42; Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1600. — С 1.
(1895—?) — сотник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — підпоручик.
З березня 1918 р. — командир чоти та сотні 2-го Запорізького полку військ Центральної Ради, згодом — Армії Української Держави. З грудня 1918 р. — командир 1-го куреня 4-го Запорізького ім. І. Богуна полку Дієвої армії УНР. У березні 1919 р. кілька днів на посаді в. о. командира цього полку. З вересня 1919 р. — командир 22-го Запорізького ім. Івана Богуна полку Дієвої армії УНР. У 1920–1921 рр. служив у 3-му курені ім. Наливайка 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 927. — С. 48–53; Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 7–8. — С. 34.
(25.09.1885-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Пісчане Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
З 05.05.1920 р. — помічник командира Етапного куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Восени 1920 р. — командир 3-го інженерного куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 81; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 47.
(19.09.1870-?) — підполковник Армії УНР.
Народився в Полтавській губернії. Закінчив Полтавську духовну семінарію, Київське військове училище, вийшов до 34-го піхотного Севського полку, у складі якого брав участь у Російсько-японській війні, був поранений. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 34-го піхотного Севського поку (Полтава). Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1919 р. — начальник тилових комендатур Дієвої армії УНР. З 04.08.1919 р. — у резерві старшин Головного управління Генерального штабу (ГУГШ) Дієвої армії УНР. У 1920 р. викладав у Камянецькій спільній юнацькій школі. З листопада 1920 р. — помічник командира 1-ї Запасної бригади Армії УНР.
У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. У 1923 р. повернувся на батьківщину. Станом на 1926 р. мешкав у Харкові. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204; Спр. 653. — С. 137. ДАСБУ. — Фп. — Спр. 406. — Т. 11. — С. 3, 378.
(?—?) — учасник українського військового руху 1917 р.
Напередодні Першої світової війни служив у Києві штабс-капітаном 168-го піхотного Миргородського полку. Станом на 1917 р. перебував у тому ж званні штабс-капітана.
З 18.07.1917 р. — командир 2-го куреня 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького. З 20.12.1917 р. — начальник 1-ї Сердюцької дивізії військ Центральної Ради. З початку січня 1918 р. — начальник штабу збройних сил Центральної Ради на Лівобережній Україні. За часів Гетьманату П. Скоропадського в українській армії не служив. Брав активну участь у протигетьманському повстанні. Станом на 12.12.1918 р. — помічник начальника штабу військ Директорії. З кінця 1918 р. — начальник Головного штабу Дієвої армії УНР. З 26.02.1919 р. до середини березня 1919 р. — командувач Східного фронту Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
РГВИА. — Ф. 3265. — Оп. 1. — Д. 1. — С. 10–11; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 85 — С 163.
(?—?) — повстанський отаман.
Останнє звання у російській армії — прапорщик.
У вересні 1917 р. — організатор Кінної гайдамацької сотні з вояків 188-го Карського полку російської армії на Кавказькому фронті — ум. Трапезунд. Станом на 18.01.1919 р. — командир Корсунського запасного полку Дієвої армії УНР. Спільно з отаманами Заболотним та Ангелом організував більшовицький заколот 24.01.1919 р. проти Директорії у Корсуні, Черкасах та Золотоноші. 31.01.1919 р. був взятий у полон вояками 1-го Республіканського полку ім. С. Петлюри під ст. Цвітково. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 1. -Спр. 60. — С. 1–3; Биховський А. На Кавказько-Турецькому фронті. — Вінніпег. — 1968. — С. 101.
(1890—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Ніжин. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р. Учасник Першого Зимового походу. Лицар Залізного Хреста. У 1920–1922 рр. — старшина 1-го збірного куреня 4-ї Сірої бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 7.
(31.12.1858—?) — учасник українського військового руху 1917 р.
Поляк за походженням. Закінчив Київське піхотне юнкерське училище (1881), служив у 42-му піхотному Якутському полку. Закінчив Офіцерську стрілецьку школу. Станом на 01.01.1910 р. — підполковник 193-го піхотного резервного Ковельського полку (Брест-Литовський). З 1912 р. служив у 12-му Фінляндському стрілецькому полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. З 02.01.1915 р. — полковник.
У 1917 р. — начальник 2-ї Київської школи прапорщиків, яка у жовтні була українізована та перетворена на 1-шу Українську юнацьку школу ім. Б. Хмельницького. З початку листопада 1917 р. — начальник Української збірної школи прапорщиків. Подальша доля невідома.
Хлопицький Цеслав, фото 1916 року (з приватної колекції)
Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7—10; Список подполковникам на 1913. — СПб. — 1913. — С. 225.
(18.09.1867-?) — старшина Дієвої армії УНР.
Закінчив кадетський корпус, Миколаївське кавалерійське училище (1885). Служив у 7-му уланському Олівіопольському полку (Грубешів). Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1919 р. — помічник командира 1-го запасного кінного полку Дієвої армії УНР та начальник кінних курсів при інспекторі кінноти Дієвої армії УНР (полковнику І. Омеляновичу-Павленку).
ЦДАВОУ. — Ф 1078. — Оп. 3. — Спр. 5. — С. 7; Список ротмистрам по старшинству на 01.10.1909. — СПб. — 1909. — С. 211.
(06.12.1857—21.07.1936) — генеральний значковий Армії Української Держави.
Ходорович Микола, фото 20-х років (з приватної колекції Олексія Шереметьева)
Народився у Києві. Закінчив Київське реальне училище, 2-ге військове Костянтинівське училище (1879), вийшов прапорщиком до лейб-гвардії Литовського полку (Варшава). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1890), служив на штабових посадах у Варшавській та Київській військових округах. З 05.04.1898 р. — полковник. З 30.03.1894 р. — начальник штабу 33-ї піхотної дивізії (Київ). З 04.03.1904 р. — командир 165-го піхотного Луцького полку (Київ). З 22.11.1904 р. — начальник етапу 3-ї Манджурської армії. З 25.02.1905 р. — генерал-майор. З 07.09.1906 р. — начальник штабу військових сполучень Київської військової округи. З 01.06.1911 р. — генерал-лейтенант, начальник штабу Одеської військової округи. З квітня 1916 р. до 12.05.1917 р. — командувач Київської військової округи. Сприяв українському військовому руху в російській армії, за що був усунутий з посади.
З 02.07.1918 р. перебував на обліку в Армії Української Держави.
У грудні 1918 р. емігрував. Помер та похований у Празі.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 40-го. — 41; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914.
(10.10.1887—?) — підполковник Дієвої армії УНР.
Народився у с. Журавичі на Галичині. Служив в австро-угорській армії, останнє звання — обер-лейтенант.
З 24.10.1920 р. — начальник контррозвідчого відділу штабу Тилу Дієвої армії УНР.
ЦДАВОУ — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 117–121; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 99. — С. 42
див. Петлюра Олександр
(1893 — після 1976) — підполковник Дієвої армії УНР.
Хословський (Сухоручко-Хословський) Борис, фото 1930-х років (Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942)
Походив з селянської родини хутора Верх Борзненського повіту Чернігівської губернії. Закінчив Новозибківське технічне училище. У 1914 р. був покликаний до армії. У складі 130-го піхотного Херсонського полку брав участь у Першій світовій війні. Наприкінці 1914 р. був важко поранений, півроку лікувався. Згодом закінчив школу прапорщиків у Москві. На початку 1916 р. повернувся до 130-го полку, очолював команду кінних розвідників. У листопаді 1916 р. був поранений вдруге. Після одужання служив у 196-му запасному полку у Твері, де у березні 1917 р. став співорганізатором Української громади. Останнє звання у російській армії — поручик.
Учасник II Всеукраїнського військового з'їзду. У вересні 1917 р. демобілізувався з армії. Працював у Секретарстві народної просвіти Центральної Ради на посаді помічника начальника управи народних шкіл. Після встановлення Гетьманату П. Скоропадського пішов з державної служби та організував у Києві «Український кооператив». Був членом опозиційного до Гетьмана військового союзу «Батьківщина». З початком протигетьманського повстання 14.11.1918 р. з'явився у Білій Церкві, де отримав доручення щодо мобілізації у Білоцерківському повіті та формування 1-ї запасної Білоцерківської бригади військ Директорії. З кінця 1918 р. — командир 1-го Білоцерківського резервового полку. З початку лютого 1919 р. — комендант м. Жмеринка. З кінця березня 1919 р. — комендант штабу «Запорізької Січі» отамана Божка Дієвої армії УНР. З серпня 1919 р. — помічник командира 36-го Дніпровського полку 12-ї Селянської дивізії Київської групи Дієвої армії УНР. З жовтня 1919 р. — командир 13-го Гайсинського полку, який було згорнуто у 1-й збірний курінь Збірної Київської дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу — командир 1-го куреня збірної бригади Київської дивізії Дієвої армії УНР 3 червня 1920 р. — командир 28-го (Гайсинського) куреня 10-ї бригади 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР. Поранений у бою з червоними 23.09.1920 р. Після одужання у листопаді 1920 р. повернувся на попередню посаду. У травні 1921 р. був відправлений на операцію до Варшави, звідки до Армії УНР вже не повернувся, а виїхав до Праги.
Закінчив у Чехо-Словаччині Вищу школу консульської та дипломатичної служби (1923), філософський факультет Карлового університету (1924), працював аспірантом в Українській господарській академії у Подєбрадах. З 1926 р. — керівник виробництва рекламних відділів фірми «Віра-Фільм». З 1928 р. — організатор та власник кіностудії «Меркур-Фільм», що спеціалізувалася на виробництві рекламних фільмів. У 1932 р. прийняв чехословацьке громадянство. Очолював Союз Гетьманців-Державників у Празі.
У 1941–1942 рр. тричі заарештовувався німецькою владою.
27.05.1945 р. був заарештований у Празі СМЕРШем 53-ї радянської армії, перевезений до Києва та переданий до МГБ. 01.07.1946 р. був засуджений до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Після звільнення у 1956 р. як чехо-словацький громадянин повернувся до Чехо-Словаччини. Подальша доля невідома.
Хослобський (Сухоручко-Хословський) Борис, фото 1945 року (ДАСБУ)
ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 69865-фп, архівно-слідча справа Сухоручко-Хословського Б. Б.; Науменко Ю. Моя служба в 5-й Херсонській стрілецькій дивізїї//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 172; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм —1972. — Кн. 2. — С. 324, 335, 354; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 304, 363, 388.
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1919 р. служив у 1-му гарматному полку Січових стрільців Дієвої армії УНР.
Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965.
(09.09.1884-27.03.1971) — мічман Військово-Морського флоту УНР.
Народився у м. Потоки Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Закінчив Тифліський комерційний інститут. У листопаді 1915 р. був мобілізований до армії, потрапив на службу до берегової охорони Севастополя. Останнє звання на російському флоті — мічман.
Христич Яким, фото поч. 60-х років (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)
У 1917 р. став співзасновником Українського морського клубу у Севастополі, був делегатом І та II Всеукраїнських військових з'їздів. Під час жовтневого перевороту у Петрограді сформував у Севастополі Морський курінь, на чолі якого 24.11.1917 р. прибув до Києва у розпорядження Центральної Ради. У 1918 р. — державний інспектор продовольчих та земельних справ, комісар Центральної Ради у Криму. У 1919 р. — комісар Могилів-Подільського повіту. У 1920 р. був приділений до Військово-Морської управи Військового міністерства УНР.
З липня 1921 р. жив у Коломиї, редагував часопис «Воля Покуття».
З 1944 р. — на еміграції у Німеччині, з 1950 р. — у Канаді, з 1962 р. — у США. Помер та похований у Чикаго.
Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1971. — Ч. 5. — С. 94–95. Христич Я. Українська революція в Чорноморській військовій флоті // Військово-історичний альманах. — Київ. — 2003. — Ч. 7. — С. 147–160.
(1896-10.09.1967) — сотник Армії УНР (підполковник в еміграції).
Цапко Іван, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
У 1914 р. добровольцем пішов на фронт, служив у Кубанському Козачому війську. За бойові заслуги дістав звання хорунжого.
У 1917 р. організував на Кавказькому фронті кінну сотню (згодом — курінь) ім. І. Сірка, яка тривалий час була єдиною підтримкою міської влади у м. Батумі. Навесні 1918 р. на чолі сотні прибув в Україну. Восени 1918 р. — осавул Слобідського Коша Українського Козацтва. У грудні 1918 р. — січні 1919 р. був командиром Старобільського партизанського кінного загону, з яким незабаром перейшов до Добровольчої армії.
Воював з більшовиками у складі кубанських козачих частин. У березні 1920 р., після того, як Кубанська армія на Північному Кавказі здалася більшовикам, разом з полковником І. Омеляновичем-Павленком через Батум, Севастополь та Румунію дістався до Дієвої армії УНР.
З червня 1920 р. служив в Окремій кінній дивізії Армії УНР.
З 1923 р. жив на еміграції у Польщі.
З 1950 р. — у США, був активним українським громадським діячем. Урядом УНР в екзилі був підвищений до звання підполковника.
Цапко Іван, фото поч. 60-х (?) років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
Українське Козацтво. — 1978 — Ч. 7–8(52–53). — С. 1; Цапко І. Перша українська військова місія в Криму (травень 1920)//Вісті Комбатанта. — 1963. — Ч. 3. — С. 19–26; Цапко І. Кінний бій під Сидоровим//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 204–209; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1967. - № 5/6. — С. 93.
(?—22.09.1919) — кол/іандир полісу Дієвої армії УНР.
Походив з селян Васильківського повіту Київської губернії. Закінчив військове училище. Під час Першої світової війни служив у 62-му піхотному Суздальському полку. Був нагороджений Георгіївською зброєю (11.10.1917). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан (за бойові заслуги).
З 29.11.1917 р — командир 14-го Українського полку 2-го Січового Запорізького корпусу військ Центральної Ради. У 1918 р. — командир 1-го куреня Окремого Чорноморського Коша (з кінця 1918 р. — 1-го Чорноморського полку) Армії Української Держави. З грудня 1918 р. — командир 1-го Чорноморського полку (з червня 1919 — 8-й Чорноморський полк 3-ї дивізії) військ Директорії, згодом — Дієвої армії УНР. 18.08.1919 р. у бою з червоними був важко поранений у живіт. Помер від рани у житомирському госпіталі.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 2711; Сулковський Б. З історії формування 2-го Січового Запоріжського корпусу//Табор. — Варшава. — 1927. — Ч. 4. — С. 71–87; Смовський К. Окремий Чорноморський Кіш//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С 99-118; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч 7. — С. 68–101; Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С. 74; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 279–280; Капустянський М. Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С 171, 225, 247; Зубенко І. Наші лицарі й мученики. — Каліш. — 1923. — Ч. 2. — С 16–17; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва, — 2004. — С. 818.
(?—21.01.1920) — командир полку Дієвої армії УНР.
Народився у с. Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії. Останнє звання у російській армії — поручик.
29.05.1919 р. у складі 30-го кінного Українського полку влився до складу Окремого кінного дивізіону Дієвої армії УНР (з 09.07.1919 р. — 2-й кінний полк ім. М. Залізняка, з середини вересня 1919 р. — 2-й кінний Переяславський полк). Командував 1-ю сотнею 2-го кінного Переяславського полку Дієвої армії УНР. 11.12.1919 р., після переходу частини складу полку до Української Галицької армії, яка перебувала у складі білогвардійських військ, очолив частину полку, яка залишилася в Дієвій армії УНР. 29.01.1920 р. полк було перейменовано на 2-й кінний полк ім. М. Залізняка Дієвої армії УНР. Помер від тифу у с. Богодарівці, похований у м. Хмілевому Єлисаветградського повіту Херсонської губернії.
Марущенко-Богдановський А. Сотник Царенко під ст. Затишне//Історичний календар-альманах Червоної Калини на 1930 р. — Львів. — 1929 р.; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5 — С. 209–226; 1936. — Ч. 6. — С 193–228; 1937. — Ч. 7. — С. 213–225; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 280, 420, 434.
(26.12.1877-?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Споволовськ Новогрудського повіту Мінської губернії. На військову службу поступив у 1898 р Станом на 01.01.1910 р. — поручик 124-го піхотного Воронізького полку. Брав участь у Першій світовій війні. У 1915 р. — капітан 28-го Сибірського стрілецького полку. Нагороджений Георгіївською зброєю (12.11.1915. за бій 25.03.1915). Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1918 р — навесні 1919 р. — помічник командира 40-го пішого кадрового Ізюмського полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. У складі Збірної Київської дивізії Дієвої армії УНР брав участь у Першому Зимовому поході. У 1920 р. — командир запасної бригади 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. З 20.10.1920 р. — командир 15-ї стрілецької бригади 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. Станом на 01.10.1922 р — командир резервної старшинської сотні 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 4. — Спр. 15. — С 2–3; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. -С. 18;Спр. 923. -С. 41–44; Ф 3172. — Оп. 1. — Сгтр. 99. — С. 17; Науменко Ю. Моя служба в 5-й Херсонській стрілецькій дивізії//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С 165–180.
(?—?) — підполковник Армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р — корнет 16-го гусарського Іркутського полку (Рига). Останнє звання у російській армії — ротмістр.
У 1920 р. — командир кінного дивізіону 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. З 21.04.1921 р. — начальник кінного відділу Спільної школи підстаришин 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. З 25.04.1921 р. — підполковник. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 57–60, 87; Пекарчук І. Правда про 10 і 11 листопада 1920 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1933. — Ч. 1. — С 8–9.
(28.02.1881-3.10.1956) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у Бауському повіті Ліфляндсь кої губернії. Закінчив Віленське піхотне юн керське училище (1906), вийшов підпоручи ком до 2-го гренадерського Ростовського полку (Москва). Закінчив два курси Імператорської Миколаївської військової академії (1914, переве дений до Генштабу у 1916). З 1915 р — поміч ник начальника оперативного відділення штабу Південно-Західного фронту. Останнє звання у російській армії — підполковник.
Цепліт Іван, фото сер. 20-х років (фото надано для публікації Латвійським військовим музеєм)
У грудні 1917 р. був військовим експертом більшовицької делегації на мирних переговорах з німцями у Бресті-Литовському.
05.04.1918 р. перейшов на слркбу в Армію УНР. З червня 1918 р. — старший ад'ютант штабу 1-го Подільського корпусу Армії Української Держави. 27.12.1918 р. був відправлений у розпорядження командувача Холмсько-Галицького фронту військ Директорії. З березня 1919 р. працював в оперативному відділі штабу Дієвої армії УНР. З 05.11.1919 р. — начальник оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР. Залишив українську службу лише після того, як посприяв перевезенню на початку грудня 1919 р. хворих на тиф командувача Дієвої, армії УНР В. Тютюнника, начальника штабу армії Є. Мєшковського та А. Мельника до військового шпиталю у Рівному.
Наприкінці грудня 1919 р. повернувся до Латвії. З 09.02.1920 р. — підполковник латвійської армії. З серпня 1920 р. — викладач Військової школи. З 1923 р. — полковник, командир кінного полку. З 1931 р. — викладач на армійських офіцерських курсах. У березні 1935 р. демобілізувався.
У 1944 р. емігрував до Німеччини. Помер та похований у м. Фрейбург.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 52-зв. — 53; Тютюнник Ю. Зимовий похід. — Львів. — 1922. — С. 22; Latvijas armijas augstakie virsmeki. — Riga. — 1998. — S. 133–134; Капустянський M. Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 427, 430, 453.
(08.11.1892-?) — підполковник Армії УНР.
Народився в м. Черкаси. Закінчив 5-ту Одеську гімназію, Житомирську школу прапорщиків (18.12.1915), служив у 145-й піхотній Воронізькій дружині (Київ). Останнє звання у російській армії — поручик.
З листопада 1917 р. — старшина Київського вартового полку військ Центральної Ради. З 10.03.1918 р. — ад'ютант командира 1-го Запорізького полку Армії УНР. З серпня 1918 р. — начальник постачання 1-го Запорізького полку Армії Української Держави, Дієвої армії УНР. З 31.11.1919 р. — помічник інспекторської-господарчої частини штабу 6-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР.
У грудні 1919 р. потрапив до більшовицького полону, де 18.02.1920 р. ЧК винесла вирок про ув'язнення в концтаборі «до закінчення громадянської війни». Втік з полону. Прибув у розпорядження штабу Армії УНР. З 03.06.1920 р. — старшина 2-го Запорізького кінного полку Окремої кінної дивізії Армії УНР.
У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075 — Оп. 1. — Спр 68 — С 45-46
(15.07.1874-?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Майкоп Лінійного відділу Кубанського Козацького війська. Закінчив класичну гімназію, 3-тє військове Олександрівське училище (1898), служив у 74-му піхотному Ставропольському полку (Камянець-Подільський, згодом — Умань). Брав участь у Російсько-японській війні, під час якої одержав два поранення. Закінчив Офіцерську стрілецьку школу. З початком Першої світової війни у складі 74-го піхотного Ставропольського полку вирушив на фронт, був поранений та контужений. Служив на посаді начальника команди одужуючих у Черкасах. У подальшому — помічник коменданта штабу 4-ї армії, комендант етапу військової дороги. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1917 р. — один із ініціаторів українізації на Західному фронті. Був організатором та першим командиром 1-го Українського запасного полку у Києві (сформований з частини 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького, згодом — полк ім. Дорошенка). У 1918–1919 рр. — член військово-наукового комітету Головного управління Генерального штабу Української Держави, згодом — Директорії. За Гетьманату П. Скоропадського 4 місяці перебував в ув'язненні. У 1919 р. написав та видав книжку «Яким повинен бути Український старшина», підготував до друку книжку «Яким мусить бути Український Козак». З 27.08.1919 р. — т. в. о. штаб-старшини для доручень військового міністра УНР В. Петріва, приділений до штабу Головного Отамана. Станом на 05.11.1919 р. — на тій самій посаді при військовому міністрі В. Сальському. Наприкінці листопада 1919 р. — начальник охорони Головного Отамана С. Петлюри, яка 03.12.1919 р. перейшла на бік отамана О. Волоха. Служив у О. Волоха начальником штабу. У ніч з 1 на 2 січня 1920 р. залишив формування О. Волоха, перебував в Умані, де мешкала родина. У травні 1920 р. знов з'явився на службу до Армії УНР. У листі до командування Дієвої армії УНР від 03.06.1920 р. стверджував, що в грудні 1919 р. був силоміць взятий О. Волохом у полон. З червня 1920 р. перебував у резерві старшин Військового міністерства УНР. З 26.07.1920 р. — полковник. У 1921–1923 рр. перебував на інтернуванні у Польщі. Подальша доля невідома.
Цівчинський Володимир, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 49. — С. 24–26; Спр. 68. — С. 127–128; Оп. 2. — Спр. 37. — С. 89–90; Тютюнник Ю. Зимовий похід. — Львів. — 1922. — С. 21.
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З березня 1918 р. — командир 15-ї Богунської сотні 2-го Запорізького полку Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 15.12.1918 р. — командир 4-го Запорізького ім. І. Богуна полку військ Директорії. З 02.01.1919 р. рахувався хворим. У травні 1919 р. — командир 4-го Запорізького ім. І. Богуна полку Дієвої армії УНР. З 31.08.1919 р. — командир 2-го пішого Берестейського полку Дієвої армії УНР. З 22.10.1919 р. — командир 11-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
Прохода В. Записки до історії Сірих або Сірожупанників//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 6. — С. 39; Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 3. — С. 15; Ч. 4. — С. 21–22
(29.05.1891-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Київ. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У 1919 р. — помічник командира 1-го (згодом — 7-го) Синього полку 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. У 1920 р. — помічник командира куреня 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Сир 73. — С. 37–42; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 68—101.
(26.07.1886 — до 1936) — полковник Армії УНР.
Цурканов Костянтин, фото 1923 року (ЦДАВОУ)
Походив з дворян Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Закінчив 4-класне Миколаївське механіко-технічне училище, Тверське кавалерійське училище (1908), вийшов корнетом до 9-го драгунського Казанського полку (Житомир), з яким у 1914 р. виступив на Першу світову війну. 09.10.1914 р. за власним бажанням був відряджений на поповнення командного складу армійської піхоти до 60-ї піхотної дивізії, що воювала під Перемишлем. 13.10.1914 р. був важко поранений. Після одужання 23.04.1915 р. був призначений спостерігачем до 7-го авіаційного корпусного загону. Останнє звання у російській армії — ротмістр.
З вересня 1919 р. — курсовий старшина Спільної юнацької школи. У жовтні—листопаді 1919 р. — начальник штабу цієї школи, з початку 1920 р. — командир кінного дивізіону школи. З кінця 1922 р. — начальник Спільної юнацької школи, керував останнім (4-м) випуском школи.
Емігрував до Чехо-Словаччини, згодом — до Франції. Скінчив життя самогубством.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 123–797; ЦДАВОУ. — Ф. 3869 — особистий фонд Цурканова К К. (5 справ); Отрешко-Арський М. Спогад про Спільну військову школу//Тризуб. — Нью-Йорк. — Ч. 1966. — Ч. 40. — С. 11–14; Єрмолаєв А. Спомин//Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С. 7–9; Отрешко-Арський М. Воєнні школи Дієвої армії УНР//Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С. 9—18; Яськевич С. Кілька поправок до історії «Кам'янецької спільної юнацької школи»// Аітопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1936. — Ч. 7–8. — С. 28.