(06.11.1874—?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Мітава Курляндської губернії. Закінчив кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище, вийшов підпоручиком до 45-ї артилерійської бригади, у складі якої брав участь у Російсько-японській війні. З 20.05.1915 р — командир 5-ї батареї 45-ї артилерійської бригади. З 01.06.1915 р. — командир 3-ї батареї 86-ї артилерійської бригади (згодом перейменована у 102-гу артилерійську бригаду). З 14.05.1916 р. — підполковник; з 08.12.1916 р. — полковник. Під час Першої світової війни був контужений та отруєний газами. Нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю.
З 10.12.1917 р. — командир 1-го дивізіону 2-ї Української гарматної бригади 1-го Українського корпусу. З 20.03.1918 р. — помічник начальника частини збройного відділу Головного артилерійського управління Армії УНР; з 06.07.1918 р. — начальник цієї частини. З 04.06.1919 р. — начальник частини постачання польової артилерії головного артилерійського управління Армії УНР. З 16.11.1919 р. — поза штатом. Перебував на інтернуванні в Польщі. З 25.04.1920 р. перебував у резерві старшин головного артилерійського управління Армії УНР.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 311. — С. 68–69; Спр. 37. — С. 231–232.
(28.10.1889-08.02.1950) — підполковник Армії УНР.
Народився у Київській губернії (у деяких виданнях помилково подається дата народження 28.08.1888 р.). Закінчив 7-класну
Київську художню школу. 01.12.1912 р. вступив однорічником до 168-го піхотного Миргородського полку. 01.09.1913 р. був прийнятий до Чугуївського військового училища, яке закінчив 01.12.1914 р., служив прапорщиком 25-го запасного батальйону. З 02.04.1915 р. — молодший офіцер 7-го прикордонного піхотного Заамурського полку. З 01.12.1915 р. — поручик. З 25.08.1916 р. — полковий ад'ютант.
Євтимович Варфоломій, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
У березні 1917 р. перебував у відпустці у Києві, був одним із організаторів Українського військового клубу ім. П. Полуботка. Повернувся на фронт — з 30.03.1917 р. — командир батальйону 7-го прикордонного піхотного Заамурського полку. З 12.10.1917 р. — курсовий старшина 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького. З 08.11.1917 р. — командир сотні цієї школи. З 22.12.1917 р. — штаб-старшина для доручень військово-шкільного відділу Українського Генерального штабу. Брав участь у вуличних боях проти більшовиків у Києві у січні 1917 р. З 03.03.1918 р. — штаб-старшина для доручень Головної шкільної управи Армії УНР, потім Армії Української Держави. З 21.12.1918 р. — т. в. о. начальника 2-ї Київської юнацької школи. З 01.01.1919 р. — другий старшина для інспекції військових шкіл. З 21.04.1919 р. — начальник загального відділу Головної шкільної управи
Військового міністерства УНР. З 17.05.1919 р. — начальник штабу коменданта тилу Дієвої армії УНР. З 09.06.1919 р. — штаб-старшина для доручень штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований у Польщі. З 01.04.1920 р. — помічник начальника культурно-освітнього відділу Головної управи Генерального штабу УНР. З 03.07.1920 р. — начальник відділу освіти та військової підготовки населення Генерального штабу УНР. За час Першої світової війни та Визвольних змагань дістав 4 поранення та 1 контузію.
З 1924 р. живу Львові, займався активною громадсько-політичною діяльністю. У 1939 р. був заарештований польською владою, утримувався у концтаборі у Березі Картузькій. Перед вступом туди радянських військ зумів виїхати до Німеччини.
У 1943 р. вступив до дивізії СС «Галичина». У березні—травні 1945 р. був заступником начальника старшинської школи Української національної армії.
Після закінчення війни перебував у таборі для переміщених осіб у Міттевальді, де й помер незадовго до виїзду до США.
ЦДАВОУ. — Ф. 1876 — особистий фонд Євтимовича В. П. (51 справа); Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 155. — С. 214; Спр. 169. — С. 137; Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7—10; Євтимович В. Здобуття «Праги»//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 3. — С. 5–18; Євтимович В. До «Споминів розвідчого старшини 1919–1923 рр. на Великій Україні — І. Вислоцького»//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 9. — С. 13–14; Євтимович В. Історія статуту польової служби//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 9. — С. 14–16; Євтимович В. Олелько Сергійович Остапура- Степовий//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 7–8. — С 29–33; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів. — 2003. — С. 491; Про полк. Варфоломія Євтимовича//Українське Козацтво. — 1973. — Ч. 2 (24). — С. 27–28.
(15.03.1889 — після 1923) — командувач авіації Дієвої армії УНР.
Народився на Херсонщині, походив із міщан. Закінчив Херсонське реальне училище (1908), Єлисаветградське кавалерійське училище (1910), вийшов корнетом до 9-го гусарського Київського полку (Васильків). Закінчив Севастопольську авіаційну школу (1916), служив у 12-му армійському авіаційному загоні. Останнє звання у російській армії — штабс- ротмістр.
У грудні 1917 р. перевівся до 1-го Українського авіазагону армії військ Центральної Ради. З середини квітня 1918 р. — командир 1-го Запорізького авіаційного загону Армії УНР. 3 22.07.1919 р. — інспектор авіації Дієвої армії УНР. Станом на 18.10.1919 р. — командувач авіації Дієвої армії УНР.
У листопаді 1919 р. потрапив до Збройних Сил Півдня Росії.
У січні 1920 р. під Одесою потрапив у полон до червоних. Служив у РСЧА. Подальша доля невідома.
Егоров Олександр, фото 1918 року (Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — Ч. 1)
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 49. — С. 1–2; Оп. 2. — Спр. 37. — С. 223; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — С. 45; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии. — Москва. — 2004. — С. 196–197.
(1876–1924) — полковник Армії УНР.
Закінчив Миколаївське кавалерійське училище (1896), вийшов корнетом до 12-го гусарського Охтирського полку (Меджибіж). Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1917 р. — командир бригади 12-ї кавалерійської дивізії, згодом — начальник цієї дивізії, яка була частково українізована. У 1918 р. — командир 14-го кінно-козачого Охтирського полку Армії Української Держави.
З січня 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії. На початку 1920 р. перебував у т. зв. Бредівському поході одеської групи білих військ до Польщі, там перейшов до Армії УНР.
З 27.04.1920 р. — командир кінного дивізіону Камянець-Подільської спільної юнацької школи. Помер та похований у Калішу.
Єлчанінов Микола, фото 1921 року (ЦДАВОУ)
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 93-а; Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та його артилерії в 1917–1918 році//За Державність. — Каліш. — 1935. - № 5. — С. 137–139; Отрешко-Арський М. Воєнні школи Дієвої армії УНР//Тризу6. — 1973. — Ч. 71. — С. 9–18; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии. — Москва. — 2004. — С. 198 (автор цієї монографії, на жаль, сплутав долі братів Єлчанінових після 1918 р.)
(16.08.1871 — після 1920) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Єлчанінов Георгій, фото 1920 року (з приватної колекції)
Закінчив кадетський корпус (1891), Миколаївське кавалерійське училище (1893), служив у 12-му гусарському Охтирському полку (Меджибіж). У 1916–1917 рр. — командир 12-го гусарського Охтирського полку. З 1917 р. генерал-майор. За Першу світову війну нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (30.10.1916 р., за бій 28.05.1916 р.) та Георгіївською зброєю (11.10.1914 р., за бій
29.08.1914 р.). Восени 1917 р. — начальник 12-ї кавалерійської дивізії.
З 08.11.1917 р. — український командувач Одеської військової округи.
З 15.07.1918 р. — командир 2-ї бригади 4-ї кінної дивізії. З 25.01.1919 р. — у складі Збройних Сил Півдня Росії, комендант Маріуполя. Навесні 1920 р. — начальник залоги Севастополя. У листопаді 1920 р. у складі Російської армії П. Врангеля виїхав з Криму. Подальша доля невідома.
Список ротмистрам армейской кавалерии 1909. — СПб. — 1909. — С. 119; Белградский альбом. — С. 128; Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та його артилерії в 1917–1918 році//За Державність. — Каліш. — 1935. - № 5. — С 137–139; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии. — Москва. — 2004. — С. 198; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 55.
(?—?) -- підполковник Армії УНР.
У 1919 р. — начальник постачання Київської групи Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу — начальник постачання Збірної Київської дивізії. У 1920 р. — начальник постачання 4-ї Київської дивізії. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 119. — С. 13-зв.
(04.07.1870 — після 1945) — генерал- поручик Армії УНР.
Народився на Катеринославіцині. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, 3-тє військове Олександрівське училище, Михайлівське артилерійське училище (1891), служив у 5-й резервній артилерійській бригаді. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1898). З 15.02.1900 р. — обер-офіцер для доручень штабу Приамурської військової округи, брав участь у Китайському поході 1900–1901 рр. З 20.04.1901 р. — штаб- офіцер для доручень штабу 2-го Сибірського армійського корпусу, на цій посаді брав участь у Російсько-японській війні. З 06.12.1901 р. — підполковник. З 03.12.1904 р. — начальник штабу 79-ї піхотної дивізії. З 07.08.1906 р. — начальник штабу 17-ї піхотної дивізії. З 06.12.1906 р. — полковник. З 02.03.1909 р. — штаб-офіцер для доручень штабу 48-ї піхотної резервної бригади. З 01.08.1910 р. — начальникштабу 43-ї піхотної дивізії. З 12.01.1912 р. — командир 4-го стрілецького полку, на чолі якого брав участь у Першій світовій війні. Нагороджений Георгіївською зброєю (07.11.1914 р., за бій 17.08.1914 р). З 08.02.1915 р. — генерал- майор, начальник штабу VI Сибірського корпусу. З 29.04.1917 р. — у резерві чинів Петроградської військової округи. З 27.07.1917 р. — начальник штабу 12-ї піхотної дивізії. З 23.10.1917 р. — начальник 12-ї піхотної дивізії, за сумісництвом виконував обов'язки начальника ХІ-го армійського корпусу.
Єрошевич Петро, фото 1918 року (ГАРФ)
У грудні 1917 р. українізував 12-ту піхотну дивізію та незабаром передав її у розпорядження Центральної Ради. З кінця квітня 1918 р. начальник 2-го Подільського корпусу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. 07.11.1918 р. був підвищений Військовою офіцією до звання генерал-значкового. З наказу Директорії був заарештований 22.12.1918 р., однак звільнений за кілька днів. У лютому — березні 1919 р. — командувач 1-го Волинського корпусу Дієвої армії УНР. У квітні 1919 р. — командувач 9-го дієвого корпусу Дієвої армії УНР. З 03.05.1919 р. — начальник залоги Рівного. З 02.06.1919 р. до початку жовтня 1919 р. — начальник 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. З 23.10.1919 р. - начальник оборони Могилева-Подільського.
11.11.1919 р. у Могилеві-Подільському потрапив у полон до білих. 16.11.1919 р. був відправлений до Одеси, згодом — до Севастополя і Катеринодару. У лютому 1920 р. повернувся до Севастополя.
У середині травня 1920 р. разом з 67 старшинами та урядовцями-українцями виїхав із Криму через Балкани до Армії УНР. 07.10.1920 р. прибув у розпорядження Військового міністерства УНР. З 16.10.1920 р. — начальник Тилу Армії УНР. З 03.11.1921 р. — т. в. о. Військового міністра та командарма Армії УНР. 14.11.1921 р. обійняв посаду начальника Тилу Армії УНР.
З 1923 р. жив на еміграції у Калішу. Навесні 1945 р. був схоплений у Калішу органами НКВС. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 49. — С. 48–49, Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34–55; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 41-зв. — 42; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1938 — № 8 — С. 9–64; 1939. - № 9. — С. 18-59; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність — Каліш. — 1935. — № 5. — С. 9—61; 1936. - № 6 — С. 13–64; Варшава. — 1937. - № 7. — С 9-56; Список полковников на 1914. — СПб. — 1914. — С. 183; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Список Генерального штаба 1917. — Петроград. — 1917. — С. 50; Середа М. Отаман Волинець//Аітопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1930 — Ч. 7–8. — С. 21–25; Смовський К. Катинь і інші осередки//Український Комбатант. — На Чужині. - 1956. — Ч. 4. — С. 15–19; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році, Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 61, 91, 419–423.
(1894—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у Грубешові. На військову службу вступив у 1915 р. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
В українській армії з 1917 р. У 1920 р. — сотник, командир Могилі в-Подільської прикордонної бригади УНР. Станом на 01.02.1922 р. — приділений до штабу Окремої бригади прикордонної охорони УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 923. — С. 1–6.
(1893-18.12.1966) — підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Закінчив гімназію, 1-ше Костянтинівське Київське військове училище, у складі 87-го піхотного Нейшлотського полку брав участь у Першій світовій війні.
Єфремів Сергій, фото 30-х (?) років (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)
У 1917 р. — штабс-капітан 271-го пішого запасного полку. Навесні 1917 р. — січні 1918 р. — командир 3-го Катеринославського Гадамацького куреня військ Центральної Ради.
До червня 1918 р. — помічник начальника 1-го відділу управління персонального складу Головного штабу УНР, згодом — Української Держави. У подальшому — старшина Військового міністерства УНР.
У 1920 р. — командир 15-го та 24-го куренів 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.
У 1920—30-х рр служив у Чехословацькій армії. У 14–17.03.1939 р. був командантом Національної Оборони Карпатської України. У подальшому жив у Словаччині.
З 1950 р. — на еміграції у США. Похований на Баунд-Бруці.
Гнойовий І. Катеринослав у боротьбі за Українську Державність 1917–1918//Вісті Комбатанта. -1971. -Ч. 1. — С. 39–44; Єфремів С Бої 14–15 березня 1939 року на Карпатській Україні//За Державність. — Торонто. — 1966. -№ 11. -С. 128–164; Омелянович-Павленко М Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 26, 60; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1967. - № 1. — С. 52; ЦДАВОУ — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 102. — С. 34–35.
(26.10.1876—?) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Народився у Києві. Закінчив Київське реальне училище, Київське піхотне юнкерське училище (1902), служив у 6-му та 7-му саперному батальйонах (Київ), Владивостоцькому фортечному мінному батальйоні та Очаківській фортечній мінній роті. Закінчив Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1912), був приділений до 166-го піхотного Рівненського полку (Київ) для відбуття командного цензу на чолі роти. З 1914 р. — капітан, в. о. обер-офіцера для доручень штабу XXXIII армійського корпусу. З 10.06.1916 р. — підполковник, штаб- офіцер для доручень XXXIII армійського корпусу. 25.09.1916 р. був нагороджений Георгіївською зброєю. З 09.02.1917 р. — в. о. начальника штабу 159-ї піхотної дивізії. З 17.05.1917 р. — начальник штабу 117-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У жовтні 1917 р. добровільно прибув у розпорядження командувача 34-го армійського (1-го Українського) корпусу генерала П. Скоропадського. 05.12.1917 р. був відряджений у розпорядження військового секретаря С. Петлюри. З 10.03.1918 р. — начальник управління військових комунікацій Генерального штабу УНР, згодом — Української Держави. З грудня 1918 р. — начальник відділу зв'язку штабу Дієвої армії УНР. З 09.03.1919 р. — начальник військових комунікацій Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Рівному. У 1920 р. — начальник управління військових комунікацій Генерального штабу УНР. З 15.10.1920 р. — 1-й генерал-квартирмейстер Генерального штабу Армії УНР. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий.
14.06.1921 р. відбув до своєї родини, яка перебувала у Сербії. На еміграції жив у Югославії.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 90. — С. 1-зв. — 2; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.111918 — С. 47-зв. — 48; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 37; Ф. 1076. — Оп. З — Спр. 6. — С. 58, Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 550. — С. 26; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914. — С. 636.