Аллах на небі, а ми його діти, тому на все його воля. А також воля нашого володаря, хана усього Криму його величности Мухаммед-Гірея ІV. Якщо ж буде на те його ханська воля дружити з одними гяурами, невірними супроти інших, то усе доблесне військо Криму дружити буде. Звичайно, за добрий бакшиш, але якщо на те буде воля хана над ханами - то за ідею. А взагалі воїни Аллаха воюють не стільки за ясир, скільки во славу Аллаха. Така доля.
У стан ханського війська, яке прибуло в Україну на запросини гетьмана Івиговскі, я потрапив у складі турецького військового аташату, як я там опинився і звідки в мене така гарна військова форма чауша яничарського корпусу - історія дуже цікава, але тут її переповідати не варто. Представляючи його ханській величності (й.х.в.) Мухаммед-Гірею Четвертому свою військово-дипломатичну місію, нураддин султана Хасан-алі-заде-паша відрекомендував мене просто, але вагомо: «Чауш Самуїл-огли, військовий його султанської величности (хай Аллах продовжить його літа до чисельности зірок на небі), літописець, знає грамоти арабської, латини, ляхистанської, свейської, роксоланської і таке решта». Я впав долілиць перед й.х.в. Мухаммед-Гіреєм ІV і тремтів, як гяур перед воїном Аллаха, від думки, що я скажу, коли хан заговорить зі мною, скажімо, арабською або свейською, гай там ляхистанську, роксоланську я ще трохи якось знав, але решта? Але й.х.в. лише зацікавлено поглянув на мене і відпустив.
Безмежною є його ханська милість. Бо могло статись так, що ці рядки вже не було б кому писати. Така доля.
Вранці, за гяурським календарем дня «24» місяця червня 1659-го року від Іси на Крупич-Полі, неподалік од Конотопа, при всьому війську і духівництву й.х.в. Мухаммед-Гірея ІV та український гетьман Івиговскі давали один одному присягу на вірність у борні з північною Москвою.
Вони стояли на Крупич-Полі, з одного боку полки козацькі, з другого - наші чамбули. Його ханська величність Мухаммед-Гірей ІV на арабському скакуні, що вартував не менш як тисячу дукатів, виїхав наперед війська і звернувся до гетьмана України Івиговскі з такими словами: «Аллах на небі, а ми його діти, споконвіків у Великому степу. Сусіди наші - Велике Військо Запорізьке і ти, ясновельможний гетьмане Івиговскі, знаєш, як можемо ми, нукери кримські, жити з вами у мирному добросусідстві попри часом військове співіснування. Як ми разом з ясновельможним гетьманом Іхмельніскі розбили католицький Ляхистан, така ж доля чекає й на невірну Москву». За цим й.х.в. зліз з коня, подібне зробило й все військо кримське, а також гетьман Івиговскі з усім козацьким військом, і всі приготувались до присяги.
Хан Криму Мухаммед-Гірей ІV з благословіння мулли присягнув Війську Запорізькому та особисто гетьману Івиговскі у військовій вірності проти Москви та іншого супостата, буде то Ляхистан, Волощина, Свейя чи ще хтось. Це ж зробили й ханські мурзи, усе кримське військо.
Гетьман України Івиговскі теж присягнув хану та Криму, що з усім Військом Запорізьким, полковниками, сотниками та черню буде вірним проти Москви. На знак цього гетьман цілував хрест в руках присутнього тут християнського попа.
Опісля зять хана Мамсир-мурза запросив мене до себе в намет на каву.
- Скажи мені, достойний Мамсир-мурза, - спитав я його після того, як слуга подав нам на срібній таці каву у срібних джезвах, рахат-лукум, щербет та киш-миш, - чи не чинить наймогутніший з могутніх, його величність хан Криму всупереч волі Аллаха, коли укладає угоду з гетьманом гяурів та їх невірним військом?
- Дякуй Аллаху, ефенді, що твоїх слів не чують ханські башибузуки, - а мій намет, смію тебе запевнити, не прослуховується, - а то б тобі вже не було як пити каву, бо зв’язку між ротом і шлунком вже не стало би. А тепер я тобі відповім на твоє запитання теж запитанням: чи ти знаєш, що таке геополітка?
- Аякже! - мало не образився я, але вчасно спам’ятався, бо справді зв’язок між ротом і шлунком так легко порушити. Добре, коли ятаганом - раз і все, гірше, коли шовковим шнурком - дихати стає все важче і важче, аж до повної втрати потреби в диханні, але геть погано, коли той шнур не з китайського шовку, а з кінського волосу, мало того, що душить, ще й дуже жалить…
- Отож, Аллах (хай святиться ім’я його в віках) дав світлого розуму нашому найвеличнішому володарю (хай будуть літа його в кількості морського піску) ханови Мухаммед-Гіреєви ІV і він знає, як чинити, - продовжував ханський зять Мамсир-мурза. - Скажи мені, ефенді, ким тобі приходить ворог твого ворога?
- Другом.
- А тепер вгадай з трьох разів, хто є найбільшим ворогом Криму у цьому світі, що під місяцем?
- Ляхистан.
- Ні, ефенді, за першим разом не вгадав.
- Січ Запорізька.
- І за другим разом ти не вгадав.
- Та невже Порта Оттоманська?
- Ти, ефенді, дуже сміливо мислиш як на яничарського офіцера. Випий ще кави, покури кальян, ти не вгадав.
- То хто ж тоді найбільший ворог Криму?
- Москва!
- Е ні, достойний Мамсир-мурза, я теж в геополітиці не личчям шитий, теж дещо знаю, є таке правило концентричних кіл: твої найближчі сусіди, як не крути, - твої потенційні вороги, зате сусіди з того боку - це вже твої потенційні союзники. Ось візьмемо Крим XVІІ століття, хто ваші найближчі сусіди? Ляхистан. Отож, це постійний ворог Криму. Хто далі лежить поза Ляхистаном? Свея! Тому король Карло-Густав X - потенційний союзник динасії Гіреїв. З іншого боку - Січ Запорізька. Хто, як не козаки, постійно спустошують споконвічні татарські землі, спалюють улусу, підривають економіку Криму, постійно відбиваючи у ваших трудівників ясир? А з ким на півночі межує Козаччина? З Москвою. Тому виходить, що Москва - це ніби друг Криму.
- Не заперечую, вельмишановний ефенді, цього мудрого правила, але ти не знаєш, чого слід очікувати від Москви.
- Не знаю.
- Тоді слухай мій прогноз, складений на основі найновіших аґентурних даних, одержаних від наших братів з Казанської резидентури. Якщо ти вельми вчений в науках, то мусиш знати, кожній нації дається потенціал, який вона тим чи іншим чином мусить використати. І має вона в цьому використанні свій генеральний вектор. Куди спрямований генвектор Криму?
- На північ, - спробував ще раз продемонструвати свою геополітичну ерудицію автор цих рядків.
- Правильно, ефенді, - на північ. А куди цілиться генвектор України?
- На південь, - і на цей раз не схибив ваш кореспондент.
- Так. А якщо вектор накладається на вектор, то маємо що?
- Війну.
- Війну, ефенді, але кожна війна має свій кінець, і коли вона закінчується, настає мир. Вектор накладається на вектор, гасить один одного, і настає стан рівноваги, паритет. Ось так відбувається й між Кримом і Україною, зреалізувавши свої інтереси, кожна з сторін впирається в силу протилежної. За таких умов у цілому регіоні може запанувати довготривала стабільність. Але що може порушити таку рівновагу?
- Стороння третя сила. - Я справді, шановні читачі, у ці хвилини запишався собою - така обізнаність у геополітиці!
- І такою сторонньою третьою силою, ефенді, в ситуації, коли Україна і Крим близькі до встановлення довготривалого надійного миру, виступає не Ляхистан, не Порта, не Свея і не Цісарія, а - Москва. Бо там скупчується надлишок пасіонарної енерґії, яка вперто шукає виходу. Куди?
- Як куди, - перепитав я, наперед смакуючи ще одне засвідчення моїх аналітичних талантів. - В Сибір!
- Ні, ефенді, Сибір Москві наразі нецікавий, ресурси їхні ще не дозволяють освоювати цю зарослу лісом пустелю, так само, як і на північ їх не тягне - сил ще мало. Їх, шановний Самуїл-огли, вабить захід і південь, де вирує життя, де є висока цивілізація, де, зрештою, можна чогось навчитись, хоча вчитись вони не люблять. Вони дивляться в наш бік. Саме в наш бік, бо на заході - шведи і ляхи - сила, яку Москві наразі не здолати. Тому генеральний вектор московської експансії спрямований на південь, на Україну та на Кримське ханство.
- Мудро, найдостойніший Мамсир-мурза! - не втримався я від підлабузницького комплімента, але це вже, очевидно, почав діяти кальян мурзи. Дуже підозрілий кальян.
- І знаєш, що буде далі, яничарський чауше? - продовжував моделювати свій політичний прогноз зять хана Криму. - Москва таки поборе Запоріжжя і приєднає до себе Україну, зробить вона це не стільки військовою силою, скільки хитрістю і підступністю, будуть напирати на єдність православної віри, на близькість мов, на спільність інтересів, і - забаламутять довірливих козаків. А тоді вже вони візьмуться за Крим. А знаєш, що найцікавіше, військовий літописцю?
- Що?
- Що, завоювавши Крим як територію, Москва візьметься до війни з населенням Криму, бо ми, кримські татари, на цьому півострові Москві зовсім не потрібні, їм потрібна земля, територія. І якщо справдяться мої настрашніші прогнози, то, завоювавши Крим, Москва знайде привід, аби виселити усіх татар з Криму!
- Аллах з тобою, Мамсир-мурзо! Як би я був християнином, я би перехрестив тебе. До ібліса Москву! Шайтан добре забавиться у джаганнамі тим гяуром, який лише посміє подумати про таке: депортувати корінний народ з Криму!
- На жаль, брате, так станеться, після якоїсь війни Москва оголосить кримських татар народом-зрадником і виселить нас усіх в Азію. Це може статись і через сто років, і через двісті, і через триста… Тому, аби цього не сталося, ми прийшли на допомогу гетьману України Івиговскі воювати з Москвою. Може, мій прогноз ще не справдиться…
…Страшна це була битва під Конотопом, московське військо потрапило між українських козаків та наших славних воїнів і було знищене вщент. Лише вбитими залишилось не менше тридцяти тисяч москви.
…Я йшов по полю битви, мої зелені сап’янові чоботи були заляпані кров’ю, я переступав через трупи москви і думав про страшний прогноз достойного Мамсир-мурзи. Було якось моторошно.
Славні воїни Аллаха в’язали ясир. Аж ось я побачив, як до ханського намету повели полонених московських князів: Ляпунова, обох Бутурліних, Пожарского, Львова, Куракіна, інших менш знаних вельмож, полковників стрілецьких та ротмістрів іноземного строю… Багатий ясир. Я мимоволі почав підраховувати здобич, - це ж цілі маєтки, це табуни коней, отари овець, стада верблюдів… Гроші! Великі гроші!
Його величність хан усього Криму Мухаммед-Гірей ІV сидів на оксамитовій вишневого кольору із золотими позументами оттоманці в оточенні мурз та аскерів з особистої своєї ґвардії і допитував полонених. Й.х.в. міг говорити з московськими військовополоненими й без тлумача, бо досить добре володів українською мовою, а цю мову князі Москви сяк-так розуміли, особливо тепер, коли вони були зв’язаними, а не озброєними і верховими, як у листопаді минулого року, коли вони різали безборонних мешканців Миргорода та Лубен, а ті просили оскаженілу москву: «Не вбивайте, браття-православні», але тоді вони верещали до своїх жертв: «Гаваріті по-чєловєчєскі!» Тепер московське князівство, зв’язане, ладне було розмовляти з ханом Криму й не «по-чєловєчєскі», лиш би й.х.в. забажав з ними розмовляти. Але хан - це династичний монарх, він не міг розмовляти з нижчими, хай і князівського звання, особами, тому допитував полонених через перекладача - кримського татарського поета Мустафу Рефат-огли. До речі, це він написав пророчий, популярний серед мусульманської інтеліґенції, вірш, який вже приписують до народної творчости. Ось цей:
Не розпочнеться ще намаз вечірній,[13]
як буде воздана Пророку честь.
На сонці з’явиться кривавий хрест,
цей день пекельним буде для невірних.
Байрам! Байрам! Гонитва на верблюдах,
кумис тече, немов ріка Євфрат,
кебаб-улюль, рахат-лукум на блюдах,
лиш алкоголь забороняє шаріат.
Аллах акбар, і люта смерть гяурам,
чекає їх джигад і газзват.
Рим упаде, як Єрихонські мури,
і вознесеться до небес Багдад.
Блищать за кушаками ятагани,
багато шураві підуть в ясир,
«І стануть пилом», - мовиться в Корані,
бакшиш великий матиме візир,
і не одна згорить під мінаретом,
шайтан-арба гяурська «мерседес»,
про це мулла оповістить в мечеті,
про це розкажуть учням в медресе.
Цей день пекельним буде для невірних,
на сонці з’явиться кривавий хрест,
не розпочнеться ще намаз вечірній,
як буде воздана Пророку честь.
Дотепер мене не перестає дивувати не стільки майстерність, скільки прозірливість цього середньовічного поета. Вже тоді у жорстокому, але романтичному XVІІ ст. він своїм духовним зором побачив, що протистояння між ісламським та християнським світами буде набирати більш масштабних форм, аж поки в кінці XX століття не переросте в[14]
Але повернемось до допиту його ханською величністю полонених московських зверхників. Надійшла черга до князя Пожарского.
- Спитай його, - лагідно звернувся й.х.в. до князя через перекладача, - чого він хоче? Що він шукає в степах України? Чом вони напали на наших друзів-козаків? Чому московський цар хоче завоювати наше незалежне Кримське ханство? Хай відповідає.
Князь Пожарский, не дочекавшись перекладу, звернувся до хана:
- Ти…
Ні, шановні читачі, моя права рука, якою обмотую голову чалмою, якою я беру Аль-Коран, якою я несу плов до рота, якою я час від часу тримаю авторучку, відмовляється вивести на папері ті слова, якими князь-гяур Пожарский звернувся до його ханської величності. Це були не слова чоловіка, хай і невірного, це було насіння ібліса, це - бризки смоли у джаганнамі, це - отруйна слина дева, що тече з його кривого рота, коли він чує світлий голос муедзина з мінарету головної мечеті Мекки, це - кал нечестивої свині, яка живе у багні, це - сеча прокаженого, це - гнила вода, яку відмовляється пити навіть скажений шакал, це - гній грішника, що заживо загниває, це - липкий бруд. Такими були слова цього невірного князя Пожарского. Це був гидкий московський мат!
Мурзи і аскери ханські затулили вуха, аби не набрати в них московської скверни, а сам хан дуже розсердився. Його ханська величність не був святенником, він був живою людиною, сам у нападі люті чи задля гумору міг вжити круте слівце, але він завжди дотримувався етикету. Хан - це особа монаршої гідности, і нікому з простих смертних, хай навіть у княжому званні, не дозволено вимовляти ТАКІ слова у його бік. Кара за це може бути одна! Й.х.в. мовчки провів рукою впоперек горла. Аскери, не відбираючи руки від вух, аби не чути бридкого московського мату, ногами почали заштовхувати Пожарского трохи подалі від ханського намету, там один з воїнів натягнув чалму на вуха і звільненою рукою, не поспішаючи, відтяв князеви Пожарскому голову… Голова котилась по траві, а язик все ще белькотів погані слова.
Більше вже нікого з полонених воїни ісламу не страчували, а князь Львов через декілька днів помер сам, хворий був.
P.S. Дехто з істориків, описуючи страту князя Пожарского, стверджує, що цей зухвалець, крім матюкати й.х.в., ще й плюнув Мухаммед-Гірею ІV межи очі, отож, я як очевидець засвідчую: не було цього, не було тому, що бути не могло. Щоби невірний гяур плюнув на мусульманського монарха, та того Аллах (хай славиться ім’я Його) би не допустив. Тому - не було.
Переклад Василя Кожелянка
Очевидно, редактори «Алтин-и-Кирим» ще не навчилися скорочувати завеликі матеріали так, аби це не було помітно читичам. - Вид.