— Ми розподілили між собою обов’язки (мій компаньйон узявся керувати виробництвом, а я — збутом) і одразу ж почали надбудовувати над майстернею два поверхи. І поки мулярі клали цеглу, ми внизу створювали модель гнома, що піднімав під час дощу руки. Коли збігло три місяці, можна було розпочинати серійне виробництво. Успіх був грандіозний.
Тим часом з Америкою у нас виникли нові труднощі, яких ми не змогли передбачити, бо надто мало, мабуть, займалися вивченням характеру людей за океаном. У тих, хто мав можливість придбати нашого гнома, не вистачало, бачте, терпцю чекати, коли боги пошлють дощ, який вдихне життя у їхню забавку. Вони хотіли, щоб гном піднімав руки, коли їм цього заманеться. Отже, ми змушені були переробити гнома, вмонтувати в нього відерце з водою, яке перекидалось догори дном з допомогою електричного струму. Крім того, ми повставляли йому в очі електричні лампочки. Тепер покупцеві досить було провести в сад електрику, і він міг керувати своєю цяцькою, не виходячи з дому.
Після цього вдосконалення збут досяг таких нечуваних масштабів, що ми не встигали задовольняти попит, і перед нами постали нові труднощі. Бракувало здібних спеціалістів, котрі вміли б як слід розмальовувати гномів, і тому я вирішив залучити до цієї справи некваліфікованих робітників, відкривши для них курси. Бабуся надала в наше розпорядження земельну ділянку, ми збудували новий фабричний корпус, і в нас тепер було стільки клопоту, що на якийсь час я зовсім забув про свою мандрівку. Коли, до краю стомлений, добирався я опівночі додому, то відразу ж падав на ліжко й миттю засинав. І море, і картини минулого навіть уві сні затуляла собою неозора армія гномиків.
Та через кілька місяців, завдяки своїй сміливості й далекоглядності, ми вже змогли задовольняти дедалі зростаючий попит на нашу продукцію; з вокзалу тепер щотижня вирушали цілі ешелони, навантажені упакованими в коробки гномами. Ми не мали підстав для незадоволення, на підприємстві у нас працювало понад три сотні робітників, але йшлося про майбутнє. Без особливих труднощів ми підрахували, що при таких масштабах виробництва незабаром кожен власник садочка у країні матиме одного або кількох гномів, і сушили собі голови, обдумуючи нові можливості збуту.
Нарешті якось уночі, — ми з Вивіркою добряче випили, щоб не заснути, — рішення було знайдене, точніше, аж двоє. У кого з нас першого сяйнула рятівна думка, важко сказати; мій компаньйон запевняв, нібито обидві ідеї висунув я. Ми міркували так: настане час, коли власники садів більше не купуватимуть нашу продукцію, отже, слід налагодити виробництво гномів для людей, які не мають садів і які, власне, становлять більшість населення. Так би мовити, маленьких гномиків для домашнього вжитку. Гномики-вазони, гномики-попільнички тощо. Ми розпочнемо пропагандистську кампанію в усьому світі, скажімо, під такими лозунгами: «Народний гном доступний кожному — ти теж можеш придбати його», «Нечувана потужність нашої фірми на службі народу — чудесні гноми по загальнодоступних цінах» і т. ін. Ми мали намір організувати передачу по телебаченню, як увечері після закінчення робочого дня батько, мати і діти сидять навколо сімейного гнома, милуючись ним.
В процесі обговорення планів у нас з’явилася ще одна ідея, що мала вирішальне значення для майбутнього нашого підприємства. Досі ми виготовляли тільки один вид продукції. Але ж населення різних країн по-різному уявляє собі гномів. Невже ви не розумієте мене, пане професор? Зараз поясню: кожен народ уявляє собі гномів по-своєму; і про це слід пам’ятати. Отож ми задумали випускати національних гномів з такими назвами, що відповідали б характеру і звичаям кожного народу.
Ми розіслали запити нашим закордонним представникам і одержали безліч захоплених листів з цілою низкою пропозицій. Цього разу ми вже не хотіли покладатися на власні обмежені знання про чужі землі й відрядили до різних країн психологів для вивчення побуту народів. Тільки ознайомившись із їхніми повідомленнями, ми розпочали випуск видозміненої продукції, й незабаром її зразки для найважливіших районів збуту були готові. У Сполучені Штати ми надіслали огрядного гнома, під назвою «Традиційний європейський гном». Водночас ми подарували американському президентові для його зразкової ферми гнома-велетня заввишки в шістнадцять метрів. Більшого за нього й до сьогодні немає в світі, десь серед моїх речей зберігається лист із власноручним підписом президента, у якому він тепло дякує нам.
В Німеччину ми мали намір надсилати особливо виготовлених гномів із гумовою пробкою внизу. Куди їх не постав, вони скрізь прилипають, а повалиш — негайно ж підводяться. Для Австрії ми підготували усміхненого гнома з обличчям Франца-Йосифа 1.
Найбільшої мороки завдала нам сама Швейцарія. Але незабаром ми й тут знайшли чудовий вихід. Ми створили гномів-солдатів із ранцями, що мали ззаду проріз і, таким чином, правили за копилку. Успіх був колосальний; але саме тоді, на жаль, сталася подія, яка надовго вивела мене із стану рівноваги.
Коли надійшли перші замовлення на нашу нову продукцію (у нас на фабриці було вже зайнято на той час понад вісімсот робітників і ділки з головної вулиці шанобливо вклонялися мені), помер мій компаньйон. Від перевтоми.
Франц-Йосиф — австрійський імператор (1830 — 1916), за правління якого абсолютистська Австрія була перетворена в конституційно-бюрократичну державу Австро-Угорщину.