Навіть під час сніданку я все ще не міг забути подій минулої ночі. Час від часу я крадькома зиркав на Косоокого, який сидів неподалік од мене за столом і, як звичайно, з насолодою сьорбав каву. Хоч було абсолютно ясно, що все це мені тільки примарилося уві сні і що він навіть не здогадується про мандрівку, яку ми зробили разом з ним, я дивився на нього іншими очима, навіть не помічав у нього на обличчі безтямного й безпорадного виразу, притаманного божевільним. Більш того, мені здавалось, ніби його обличчя, коли він старанно жував, світилося лагідною гідністю. На ньому не було видно жодних слідів сіро-затхлої цвілі божевільні.
Після сніданку я вийшов у парк і тут побачив його ще раз — він стояв, упершись носом у стовбур свого улюбленого дерева.
По обіді ми з ним зустрілись. Старий, сильно скосивши очима, нерішуче пішов мені назустріч по вкритій жорствою доріжці. Наблизившись до мене, він зупинився, подивився мені прямо в вічі і мовив:
— Ну, то що ви скажете? Гм… Черв’як, ха-ха-ха… а потім іще й Число!
Щиро кажучи, мене це зовсім спантеличило. Я твердо вирішив серйозно поговорити з професором і якомога швидше тікати звідси; адже мене зовсім не приваблюють таємниці, від яких мені стає моторошно.