Мовчання адресоване мені - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 11

ЖЕБРАКУВАННЯ

Жебрак i алкоголь

день поїхав до моряя з торбою через плечеходжу жебракуватидо найвродливiших жiноквипрошую у них засмагу тiлна позолоту куполанайголоснiшої дзвiницii найщедрiшi тi жiнкикотрi переконанiщо я проп’ю їхню офiруу найближчiй корчмiне берусь судитице чеснота їхня чи порокале без сумнiву це їх прикрашаєу твоїх же очах бачу себезавжди тверезим якпростягнута i порожня долоня

Жебрак розповiдає анекдоти

я б теж пiшов збирати колоскище мiг би кошиком ловити рибуабо ж навчився б називати днiбо красти вмiю змалку та не крадуале найбiльше я не люблю проситидiлився я думками зi своїм колегоюжебракомкотрого нiхто не вмiвтак розсмiшити як ядо речi ще б я мiг розказувати анекдотина радiо або зi сцениi тiльки ти б менi повiрила

Жебрак вiдмовляється вiд хустини

найбiльше менi щастить у четверколи я сиджу пiд яблунеюнi в який iнший деньнi пiд яким iншим деревомменi так не щаститьколи жiнки бачать мене в четверпiд яблунеюсерце їхнє м’якне а перса твердiютьщедрiсть їхня вiдверта як грiхвоiстину лiва їхня рукане вiдає що дiє праваi я вмiю цим користатисянiколи не прошу у чоловiкiвбо всi чоловiки такi ж самi жебракияк i яжертвує завжди жiнка i тiльки жiнкаi я приймаю цi пожертвуваннята коли ти мене спиталатобi лишити хустку я вiдмовивсябо хотiв щоб ти лишила а не питалаще нiколи я не був такдалеко вiд яблунi i четверга

Жебрак у вiдчаї

незнайома жiнкарясно плаче надi мноюдруга десь уже її бачив послужливоприкриває вiд її слiз парасолеютим часом третя не пам’ятаю iменiнамагається годувати мене драглямивiд надмiру уваги я почуваю себехворим зубомнавiщо менi цеадже я просив лише одну родимкуi не в них а у тiєї що з косоюта не косару чорному та не в жалобiз хрестиком але без вiринавiщо менi все це коли я просив родимкуодну-єдину маленьку родимку

Жебрак кається

це моя торба сказав яi потягнув до себеце справдi була моя торбаi все те що в торбi також було моїмокрiм торби я нiчого бiльше не мавале ж навiщо було про це нагадуватиадже вона не збиралася вiдбирати їїу менеа тiльки зазирнула до серединиможливо сплутала її з моєю душеюта й зробила вона це навiтьне з цiкавостiа тiльки тому що не малапро що говорититим паче що й у торбi не було нiчогоокрiм її подаяннядаремно я нагадав їй що вона любить жебрака

Жебрак обманюється

коли я побачив її впершето на згинi вказiвного пальця лiвоїрукизнагла виступила кровце мiй рятунок подумалось менiабо моя смерть придивлявся до неїколи я побачив її впершена долоню менi опустився голубчорний iз сивувато-срiбним вiдблискома в дзьобi тримав дорогу каблучкуiз смарагдовим камiнцем у формiкраплиниця краплина переповнила мою душупочуттямице смерть моя подумалось менiабо рятунок невмiло сподiвавсяа це була звичайна незвичайнаперехожаяка завжди давала милостинюi простувала повз мененинi вона ходить iншою дорогоюхоч я i не сказав їй нiчого такогочого не можна було б простити

Жебрак мучиться

я вiчний рабколишнiй гладiатортепер смиренний як папiр жебракпроте остерiгаюсьповертатись до людей плечимабо людям вiрю менше анiж псама втiм я псiв люблю а до людей байдужийi з мого боку це гуманнобо це вони менi на грудях писалиголкою три правилане вiр не пробачай бий першимбо це вони тримали пальця внизi я їм щиро вдячний за наукухоча й не вiрю сам собi i бiльше тогоне вiрю навiть тим кого люблюта я ви не повiрите щасливийя вже давно нiкого не вбивав

Жебрак цiлує руку синiй дiвчинi

у той день вона була синяя знав це ще до того як її побачивз досвiтку просив бiля церкви подаянняале миряни оминали i мене i церквуя перебрався до багатолюдного ринкупроте i тут мене нiхто не помiчавтодi я покинувши людей подавсяна пустирвпевнившись що поблизу нiкого немаз великим полегшенням простягнуврукуi враз на долоню менi закрапав дощиксвiтило сонце над головоюанi хмаринкижодної краплини не впало деiнделише на мою долоню дощик капавi капавотiєї хвилини мене й осяйнуловона прийшла мов небоя вгадував її я знавщось тонке i синєторкнулося моїх устце була її рука

Жебрак думає що грає на скрипцi

бажання заскочило мене зненацькаяк удар ножемменi забагнулося пограти на скрипцiя квапливо озирнувсячи нiхто не пiдслухав моїх думокпотiм подивився на свої рукищаслива та скрипка котрої вонине торкалисяочевидно саме так починаєтьсябожевiлляця думка мене розвеселилаа чому б i нiдiвчинi моє прохання не видалосядивнимїї тiло здригнулося i зазвучалопiд моїми рукамия притулився до неї щокою i ставдуматищо граю на скрипцi

Жебрак шукає самотностi

я люблю лiс саме лiса не величезний натовп деревя люблю його в однинiможна сховатися вiд помстиуникнути справедливої каринавiть розминутися зi смертюале неможливо сховатися вiд людейуникнути їхньої цiкавостi iдоскiпливостiнавiть у величезнiй пустелiне вдастьсярозминутися з людиноюкуди подiтися жебраковi пiсля тогояк вiн передумав помирати

Жебрак спостерiгає за собою збоку як вiн їсть хлiб

жебрак сидiвпiд знайомим кущем глодуi збоку спостерiгав за собоюяк вiн їсть хлiбтримав у лiвiй руцi черствого окрайцяа правою вiдщипував шматочкиi сонним мимовiльним рухомподавав до повiльногоображено-дитячого ротажебрак не мав змоги розгледiтивираз його очейбачив тiльки що вони часто клiпаютьзнову вiн себе шкодуєскривив жебрак рота i вiдвернувся

Жебрак i протирiччя

люблю бутирiдним близьким коханим дорогимз мамою з сином з тобою з совiстюлюблю повертатисяз вiйни з лiсу з небуття з мандрiвдо мами додому до тебе до свiдомостiлюблю слухатимамине серце твiй голос спiв птахiвтишу течiю струмка дихання соннихлюблю дивитисяна воду на тебе на небов нiч в очi в далечiньне хочу нiзвiдки й нiкуди повертатисяхочу бути чужим i самотнiмне хочу чути i бачити нi-чо-гоа треба ж якось жити

Жебрак молиться

не прощай менi Господияк не прощають менi мої ближнiприйми мене таким який я єне вигадуй мене для себе Господиполюби мене грiшного i смердючогояк любиш праведникаполюби мене таким як любить мамаполюби не за справи i ревну вiруа просто так нi за щополюби мене мiй Великий Панеi покарай мене за те щоТи мене любиш

Жебрак i поетеси

щедрiсть поетес поступається лишещедростi доярокдоярки неперевершенi у їхню щирiстьвiрю бiльше анiж у щирiстькоров’ячого молокамилосердя поетес нагадує менiскорпiонатакi асоцiацiї чудово тонiзуютьприймаючи вiд поетеси милостинюпочуваю себе провiнцiйним акторомщо також вносить елементпiкантностiоскiльки гра тим паче зi скорпiономзавжди збуджує i спонукає до авантюрпоетесу так само складно збагнутияк i таємницю популярностiпепсi-колиєдине що знаходжу в поетесiвiд дояркивона нiколи не кине свого вiршажебраковi пiд ногиякщо дає в долонюто обов’язково самазатисне її в кулака якщо опускає до картуза тодбаючи аби пожертвуваних вiршiвне забрало вiтром без вагань знiмегодинника i прикладе ним подаянняi це вже не манiрнiсть не граа порух душi природний як бажаннядояркиможливо саме поетеси не дають менiпомертипроте мушу зiзнатися що про доярокя думаю частiше

У жебрака вихiдний день

опершись плечимана стовбур стрункоїмолоденької яблунiя розслабився тiломi поглядом душа моя вiдпочивалая дрiмав бажаннями i почуттямимене звуть Оленоюпочулося надi мноюто й що зiбрався було вiдповiстиале розплющив очiсонце заслiпило менетому майже не розгледiв її лицяа тiльки побачив над головоюзолотого нiмбаприємно було з вами познайомитисязавершила дiвчина церемонiюя не одразу збагнув що її знайомствозi мною це менi подаянняпровiвши її поглядом скрушно зiтхнувяк жаль що я сьогоднi не працюютаке знайомство пропалоа втiм я не педантякщо й забудеться її iм’ято завше пам’ятатиму волосся

Жебрак i сентиментальнiсть

зневажаю заощадженняале маю сентимент i зберiгаюдеякi дрiбнi подаяннякотрi вiд довгого зберiгання набулидля мене уже цiнностi матерiальноїа не тiльки як пам’ять минувшиния люблю їх переглядати отримуюсправжню насолодуось цю обгортку вiд жувальної гумкидала менi дiвчиназ личком здивованої тваринкиа великого чорного гудзикааби пришив до пальта на мiсцiвiдiрваногоякоїсь зими пожертвувала стареньказгорблена бабця котра на мотузяномуповiдку вела за собою безхвостогорудого котаа голубий носовичок вiд дебелоїмолодицiна ньому ще й досi моя кровяку вона спинялаоднак найбiльше я дорожу поглядамидотиками словами ароматамитаких речей у мене дуже мало

Жебрак жертвує мотузка

у кожного свiй смакале як на мене груша з усiхплодоносних фруктових деревнайбiльш придатна для вiшаннязрештоюя нiкого не збираюся переконуватиколи нарештi вiдшукав зручну гiллякуто присiв на неї перепочитибджоли довкола гули так наче ангелиспiвалиа як глянув донизу душа нiбитiсне взуття роззулаБоже як довго я не вiдривався вiд землiя лiчив бiлий запашний цвiтзорi на небiголоси бджiл жовтобокi перестиглiгрушiя щось мугикав собi пiд нiсi бовтав у повiтрi ногамиспустившись додолу провiв долонеюпо стовбурувдячно притулився щокоюгей дурню перепинив менеголос з кущiвмотузка на грушi забувсяя його тобi даруюраз у рiк i жебрак може чимосьпожертвуватину i нехай вона мене не любить

У жебрака день народження

цей день буває лише раз на рiкi хiба це не щастята ще бiльше щастя в томущо таке може трапитисьлише раз у життiв цей день жебрак не проситьа запрошуєприймає не подаяння а подарункице день красивої подекуди приємноїнеправдиу яку бiльшiсть iз народженихохоче та наївно вiрятьнещирiсть адресованих iменинниковi слiвзазделегiдь виправдана позаякзумовлена до банальностi традицiйнимивимогами цього виняткового дняв цей день комусь надзвичайно пощастилоа комусь страшенно не повезлооднак для всiх цей день трохи печальнийнавiть якщо вони напилисялише цей день дозволяє жебраковiдiзнатися який вiн багатий

Жебрак зустрiчає новий рiк

у новорiчну нiчжебрак здалеку трохи нагадуєдiда морозаособливо якщо вiн завчасувiдростив бородуа втiм я не голився з iншої причиниi дiвчинi про це вiдомоми новий рiк стрiчали вдвохпечальний я i вбогий карлос кастанедаякого дiвчина до мене привела за рукуi я i вiн банальнi поряд з неюяк українське сало поряд з ананасомнехай менi дарують патрiоти саланехай менi простить воная заїкався про любов а кастанедаторочив щось про некеровану нiким(мою ж звичайно) дурiстьта навiть роздiливши його рацiюя продовжую вiрити у дiда морозахоч вiн до мене й не прийденадранок карлос поцiкавивсяпробач чому ти називаєш її дiдомя вiдповiв ти дивишся алене вмiєш бачитити помиляєшсянi лиш обманююсь спокiйно виправляюкастанеду до речi з новим роком

Жебрак прозрiває

я стояв у черзi до неї за словомвласне я стояв збоку вiд натовпущо її оточував i вигадував для себепiльги якi без перешкод дозволили ботримати таке жаданне i цiлющедля мене слово позаяк статус жебраканi цих анi жодних iнших пiльгне передбачавзрештою я їх i не потребувава вигадував лише для тогоаби прискорити часне маючи нiчого я мав усевсе окрiм її словаяке ще ранiше випрошував у неїза яке уже заплатив цiнубiльше за яку важить лише життяя стояв наче перед зачиненимидверима аптеки в якiй сподiвавсязнайти лiки i смиренно чекавзамислившись над рiзницею мiжмилосердям i милостинеюповз мене проходила жiнкая за звичкою простягнув рукуспинившись вона плюнула менi у вiчiти вiльний мовила на прощаннявитершись я озирнувся довколахiба не вчив мене батьконе вiр словамособливо коли вони належать жiнцiбiльше тогоне вiр власним очамособливо коли вони дивляться на жiнкуя поправив на плечi торбуi неквапно рушив гетьщо жебраковi робити на мiтингу

Жебрак i фiлософiя

усе на свiтi умовнеокрiм болюале й бiль вiдноснийа отже вiдсутнiсть болюце також бiлькотрого ми не чуємовсе що ми не чуємо бiльi все що не бiльякщо ми його не чуємотакож бiльлише вмiння чути дозволяє бачитиа втiм не кожен хто бачить чуєале кожен хто чує бачитьоднак можна чути i бачитита не розумiтитiльки тому хто розумiє завжди болитьпроте розумiння не є причиною болюа лише наслiдком провiдникомрозумiння тому так важко даєтьсящо йому протистоїтьiнстинкт самозбереженнязрештою нiщо в цьому свiтi не вiчневсе минаєа жебраки лишаються