Мовчання адресоване мені - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 12

ОФІРИ

I

звiвши суть до символувручаєш менi двi макiвкивбереженi тобоювiд посягань наркоманiвi пронесенi через кордони мiлiцiїщоб впорскнути у мої набухлi венимiнiмальну дозу сподiваннякотра пiзнiше мусить вихлюпнутисяочимаочi тi будуть рiзного кольоруi дивлячись на одне бачитимуть рiзнета це нiяк не буде зв’язане з їхнiмкольорома тiльки з прихованим виразомвсе приховане врештi-решт стаєявнимрiзниця лише в томуяке зернятко булозагорнуте у землюти вiдцвiла менi пилком жаданняне торкнувшись устлиш пелюстками обсмалила вiїневладний над собоютримаю у руцi два скiпетришкодуючи що нiколи вонине слугуватимуть тарахкальцямина забаву нашим дiтямяких я зрiкся а ти не пам’ятаєшпiд мертвим серцем макiвкищо так нестерпно їйболить

II

флакон з бурштинового склаiз срiбним переливоммав форму квiткищо цвiте у джунгляхабо деiнде не у насвбирає аромат екзотикитут мешкав джинале помервiд трьох твоїх вiдвертих небажаньякi довiльно сам собi тлумачиввiд твого iменiтой джин помервiд трьох своїх бажаньщо загадав але не виконавi залишив менi у спадоксвоє житлоi всi твої здiйсненнi небажання

III

палає свiчкачорнiє профiльi страшно трохилибонь з незвичкигорить iзнизутремтить рукаграйливе лезо язичкаув очi лижесльозиться окоув оцi трiскана самiм днi глибокосвiча горить iз трiскомгорить мов церкваненаче ризиале не зверхугорить а знизу

IV

помолись Богу Всевишньомупiд дахом якого мешкаємоопiкою якого живемоз дозволу якого мучимосязацiлованi спокусамизадобренi лукавиммучимосявiд власної недосконалостiта гординi великоїстраждаємоза грiхи свої i ближнiх своїхкаємосьперед Богом Всемилостивимна все Його воляа воля Йогозалежить вiд наспокличмо Його iм’я

V

засушенii прикрашенi японським словомквiти нагадуютьпро єгипетськi гробницiщо не має нiякого зв’язкуiз їхнiм культовим поклонiннямпресвiтлому сонцювсi квiти язичниціякщо вони не зробленi з паперуцi войовничi атеїстибояться лиш вогнюа мумiїзберiгши спокiй i красууже нiчого не боятьсяпiд тиском часу вони стiйкiяк добра пам’ять

VI

не бийте глечикiвбо їм також болитьнавiть якщо вони зостались цiлiчастiше пестьте їхнє вухобо правда все-таки не в молоцiхоча воно i бiлеа в тому що болитьнавiть тодi коли вони порожнiтодi болить найбiльшене бийте глечикiвхоча б за тещо розбиваючисьвони приносять щастя

VII

немов козацька головапiдвiшена за оселедецьвисить на цвяшку колобокi посмiхається до менечорним носомдо речi мiй знайомий стверджуєщо колобок це все та ж сама паляницялише вагiтная так одразу б не повiривта мiй знайомий трохи гiнекологну ось вiн знов образивсяi зi спини нагадуєранкове сонце на коротеньких нiжкахабо жовток що не навчився ще ходитиабо ромашку польовулюбить не любить любить нечотири залишилося пелюсткиквапливо повертається лицемне вiдривайте менi нiгi знов смiється носом i очимаа вiї як метеликовi крилатак дивиться розчулена короваза що ж його повiсили

VIII

при свiтлi їхнiх свiчокя щоразу спотикавсяi падавпочуваючись слiпцеммацав перед собоютемрявублагословлялося менiлише поряд з тобоюхоч ти свiтила менiсвiчникомякий не знав ще свiчкиале займавсявiддаючись твоїй руцiсьогоднi жя мов кiтобходжусь власним зоромдо жодних не вдаюсь свiтилтим паче штучнихось i заразчитаю в темрявiiнокентiя аненськогосреди миров в мерцании светил

IX

ромео прощаєтьсяз кольоровою свiтлиноюджульєта уся в бiломуу бiлих рукавичкахтримає червону трояндуще двi червона i рожевалежать у неї пiд ногамипоряд iз чорним черевичкомвсе правильно шепоче ромеопiдносячи до устчорний черевичок з отрутоюджульєта зостаєтьсяжитиале з однiєю босою ногоютому частенько плачена кольоровiй свiтлинiджульєтав замiжжi дездемонавсе справедливо

X

полiчила мої пальцiкожного братом назвалаусi її люблятьале жоден за неї не вболiваєна порiг пуститьа до хати не запрошуєкожен князь сам собiсам собi iлля муромецьа вона без захисткубез притулкуопечалената зiбралися всi брати їїта згорнулисяу долонi гуртом приголубилистали пеститизолотоюстали кликатисестру своюкаблучку

XI

блукаємо Волиннючерез усi сто лiт єпархiївiд церкви до церквивiд храму до храмуу пошуках благодатii знамення небесногосамотнi але суєтнiз вiрою та без праведностiвклякаємоперед зацiлованими iконамиБожої Матерii молимось до єдиногоБога

XII

ця кава чорна i гiркагiрка i чорнадуша набрякла i глевкаа дзеркало потворнедо кави влити б молокаi стане бiлодуша похнюплена й важкаi затвердiланемов керамiка сервiзтакий що б’єтьсяледь не розхлюпав ледь донiсi кава п’єтьсядуша прокинулась душiнаснився ранока на столi завмерли шiстьпорожнiх фiлiжанок

XIII

втрапивши до пасткизаєць зумiє звiльнитисяякщо перестане бути зайцемставши людиною або соняшникомвiн опиниться поза небезпекоюоскiльки впiймався лише заєцьi нiхто бiльшеколи заєць зникнепастка зостанеться порожньоюзробити це зовсiм нетрудноварто тiльки зняти маскупоки що заєць вагаєтьсяпожертвувати собоючи своїм я

XIV

бiжить собака по водiза ним бiжить чиясь дитинав долоньцi срiбна хворостинаа у собаки очi золотiпоперед себе хвилi гонятьале нiяк не здоженутьвже й пес натомлений заснувдитя посапує iз прутиком в долонii тiльки я яку вже нiч не сплюя вiдмовляюся собi проститив однiй з найкращих монотипiйсебе рятую i топлюаби не дорiкнула ти зi снучому не змiг тидо мене по водi прибiгтиа я бiжу але по днуповзу на животi як песiз рибками в очах собачихi з-пiд води тебе я бачуяк сонце бачу я тебейого волосся чи твоє промiнняще не сягнули мого днанад головою пелюшки пере веснаа ти сидиш на березi осiння

XV

земля вхромилась в груди вiссюз плечей упала головая щойно вибрався iз лiсута заблудився у словахя знову тамтам де провинупровинами щасливо перерiсде кожен їсть свою морквинуде кожен сам для себе лiсде кожен сам для себе клiткаi не стачає всiм морквина бiль з’являється нiзвiдкиз обценьками до головиде тiльки я у всьому винуватийде лиш моя розкаяна винаберу вiд тебе моркву з ватий вона менi смачна-смачна

XVI

ти менi вголос читаєшстефана цвейгав оригiналiхоча мене й не покидає вiдчуттящо живу серед нiмцiвя не розумiю жодного його словаале розумiю тебехоч би ти зверталася до менена одному з дiалектiвнiкому невiдомої мовище невiдкритого племенiв басейнi рiчки Амазонкия розумiю тебе завждинавiть тодi коли не розумiюколись i я навчу тебеукраїнської мови