Мовчання адресоване мені - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 18

МІАЗМИ

чоловiк шукає зубочисткуу склянцi слабкого чаюзнявши пiджаказасукує рукава сорочкиi по лiкоть занурює рукув гарячий чайнамацує на днiстару велосипедну шинуiржаву бляшанкужiночого гумового чобiткакавалок бетонної плитиз якої стримлять ребра арматурисполохує зграйку рибоксхожих на кишеньковi ножикизаплутується в обривковi дротуi нарештi ранить пальцяоб розбиту пляшку з-пiд пиварука повiльно мов цукоррозчиняється в чаїа зубочистка нiяк не знаходитьсядо чоловiка пiдходить жiнкаi протягує йому сiрникачоловiк вдячно усмiхаєтьсявiн випиває свiй чайпитає як звати жiнкуабо ж тiльки цiлує її бiля вухаi вони йдуть шукати мiсцеде могли б навзаєм покохатисяцей однорукийiз сiрником у зубахчоловiк щасливийщораз хтось висмикуєстежку з-пiд нiгначе килимову дорiжкуi чоловiк втрачає рiвновагузаточується незграбно падаєзустрiчнi оминають чоловiкаоднi лаються другi смiютьсятретi з огидою п’яницею обзиваютьа бiльшiсть байдуже не помiчаютьчоловiк силиться добути словоязик йому заплiтаєтьсяi вiн белькоче щось нерозбiрливечи то смiється чи то плачеi тiльки стара згорблена бабцяз вицвiлими очимаопираючись на курячу лапу костурапрошамкотiла спiвчутливодо чого тiльки не доводитьлюдину любовчоловiк повертаєтьсяжене перед себе вiдлуннявласних крокiвмощеною бруком нiчною вулицеюале повiльно не кваплячисьяк женуть увечерi з пасовиськачереду обтяжених вименем корiвчоловiка не видновсi лiхтарi пiдтягнулисядо центральних вулицьде їм з викликом пiдморгуютькольоровi неоновi вивiскиа в завжди освiтленихвiкнах-вiтринахстовбичать самовдоволенi манекениоднак характер ходивказує на те що це не жiнкачоловiк зупиняєтьсячеркає один за одним сiрникамивони з шипiнням гаснутьхоча чоловiк i затуляє їхспиною од вiтруi ховає в долоняхзнову вона плакалабурчить чоловiк нарiкаючина вiдсирiлi сiрникизустрiчний перехожийдає чоловiковi припалитидивлячись на освiтленеспалахом обличчявпевнено вiдзначаєвiн її не любитьдавши припалитизустрiчний сiрниками не дiлитьсянехай помучитьсязловтiшавсяпозаяк був самотнiмi був жiнкоючоловiк грає в шахисам з собоюхоча змалку мрiявграти на флейтiспочатку йомузаважали зубипотiм довiдавсящо у нього губинеправильної формиа нарештi з’ясувалосящо немає слухувласне i шахи не для ньогоале у домiнойого грати не берутьа в дурнясамому не хочетьсязвiдкiля розпочативагається чоловiкприглядаючись до в’яленої рибиз голови чи iз хвостарозпочну з хвостаочевидно це комплексменшовартостi в менi проявляєтьсямiркує чоловiкадже не тiльки рибиале й усi звiрi птицiнавiть чортинадiленi хвостамиi тiльки людибезхвостiпiшли зi мноюкинула проходячи жiнкачоловiк озирнувся жiнцi вслiдi квапливо звiвсяiншим разом розпочну з головиподумав про недоїдену рибулюди що залишилисястали сперечатисячи мав той чоловiк рацiюколи чоловiк був малимвеликi його часто билине за якiсь провиниа тiльки томущо вiн був малимколи я виростуто всiм їм вiдомщупоклявся чоловiкчоловiк став дорослимале так i не помстивсяне тому що навчився прощатиа тому що так i зоставсямалимчоловiк пас коровуi розмiрковував над тимяк гарно почуватися пастухом коровивсе-таки бодай якасьрiвновага i справедливiстьу природi iснуєякщо жiнка лиха i на вроду негожато корова спокiйна i лагiднанi неправдаподумавши трохиостаточно вирiшив чоловiкрiвновага є а справедливостi немаi копнув корову в живiтхай би й корова була норовистоюi биласятодi вона могла бпрохромити рогом його сварливу жiнкуi та померла ба вiн одружився бна тихiй i файнiйот худобинавсе життя зiпсувалащоб ти цвяхiв наїласяа спочатку жусе так гарно було