Мовчання адресоване мені - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 23

САМ З СОБОЮ

Преамбула

я б розповiв тобi про всеяка бiда мене трясевсе чисто б розповiв про себеале тобi не требамоя душа у тiлi не ночуєув око вiтром кинуло зорюi навiть домовик старий не чуєяк я з собою говорю

1

Ти вся у пошуках вини,а я у тузi за тобоюживу, неначе перед боєм,немов i не прийшов з вiйни.Я повернувся не з вiйни,вернувся разом iз вiйною…- Це вiн торiк помер весною?- Нi, вiн загинув восени.

2. Спокуса

Єва з широким гузномi хилиткими цицьками,мiж якими кулончик - камiнь,кохає мене давно.А я нiчого не знав.Так гарно було не знати!- Василю, яблуко на…-i простягнула гранату.

3. Хрещення

Душа заскучила за лiтомi за теплом.Цiлую руку замполiтуi б’ю чолом.Беру вiд нього чашу з кров’юi п’ю до дна,а вiн перстом цiля в мiжбрiв’я,малює знак -червону зiрку у промiннi,на п’ять кутiв.Душа чекає воскресiнняi холодiв.Кудись подiвся мамин хрестик,мабуть, згубив.А душу далi треба нести,якби, якбилиш до зими, а там до лiта -i загуло б…Душа для того, щоб болiти.Навiщо ж лоб?

4

i бачив я звiраi бачив людинуi не вмiв їх розрiзнитибо хоч i заглядав до люстеркаi вдосталь надивився на руїни храмiва бувало що й сам писав на стiнахя нiколи не був грекомя навiть не був українцемхоч ним народився i писавсяспочатку я пiзнав розчаруванняпотiм бiльi бачив я себеi не вмiв розрiзнитиi не впiзнававi ховався вiд себеi боявся себеi спитав я у себе:хто я?але нi я нi древнi грекипро мене нiчого не зналиi пiзнав я бiльi став болемв очахчужих

5. Коханка смерть

я цiлував її в устая пестив лоно їйодне дiлив iз нею ложея був їй вiрнимцiлуючи обвислi грудия виссав з них життя

6. Осяяння

В ту мить я збагнув:моє життя - термiнвагiтностi всесвiту,що це не смерть, а пологи,що всесвiт мучиться зi мною,кричить зi мноюi плачеза мноюнедоношеним.

7

Той, хто в мене стрiляв,мабуть, був хорошим чоловiком(нехай пошле йому Аллахдовгих рокiв життя),але вiн не їв сала,а я вирiс на Українi.Той, хто в мене стрiляв,близький менi i рiдний,i я його люблю,хоч вiн не їсть сала,а я вирiс на Українi.Нiколи не дорiкнутому, хто в мене стрiляв,я навiть вдячний йому,i якби зустрiв того чоловiка,то спитав би:що виросло на тому мiсцi,де проллялася моя кров?Але я живу на Українi,а вiн там, де й стрiляв.I лише зрiдка я картаютого, хто в мене стрiляв,що вiн таки мусив бибути точнiшим.

8. Страх

поряд зi мною лежала чиясь рукане гоголiвський нiсу чиновницькому мундирiа звичайна людська рукавiд кистi до лiктяобтягнута жовтою шкiроюi засiяна рудим товстимжорстким на вигляд волоссямзрiдка вище вiд зап’ястяпосипана ластовиннямiз чорними смужками брудупiд нiгтямизап’ястя охоплювавбiлим металевим саморобнимбраслетомстарий потертий годинникiз написом на циферблатiПОБЕДАза п’ятнадцять першамимоволi зауважив ягодинник справно вицокувавсекундна стрiлка описувала колазвичайна людська рукачого ж я так злякавсяце все годинникйого колючi колiщаткаухопили край моєї душii затягують у механiзмчавлять нiвечатькожен його цокголоснiший од вибухузвичайна рука звичайний годинникБоже що ж це за такi звичаї

9

Бiль вийшов з менеi лишився ззовнi,а крикназад вернувсьу горло.Великий бородатий дядько,впiймавши сонце за волосся,ударив нимперед моїм лицемоб камiнь.- А що, малий, злякався?- Ви помиляєтесь.Коли я був малим,i тре’ було рубати пiвня,менi важкою видавалася сокира,тож мусив нести птицю до сусiда,бо сам не мiг забити.Тодi я був малим,а нинi вирiс,вирiс сам iз себе.Бiль вийшов з мене,бiль мене покинув.Зостався жаль до пiвня,та не зосталось пiвня.- А що, злякались, дядьку?