Його жінки не було вдома. Ольга це відразу зрозуміла, як тільки брязнула за собою дверима комунальної квартири. У довгий коридор з кімнати Петрових вилазив через відчинені двері цигарковий дим. За столом про щось голосно сперечались чоловіки. Вдаючи, що не помітила сусіда, Ольга пішла до себе. Гули ноги, двома пасами по спині бігали мурашки втоми. Переодягнувшись, вона понесла на кухню чайник. Подумала, що не відмовилась би випити гарного вина, щоб не боліла голова. Треба буде завтра взяти, бо раптом прийдуть гості. Хоча, які гості. Перехідчину вже відсиділи, нема чого тратитись. Он меблі треба, хоч і комунальна, хоч і однокімнатна, а своя. Ольга повернулась у кімнату, прилягла. Не хотілося думати про роботу, а перед очима стояла цілоденна черга: «Півкілограма ковбаси, півкілограма ковбаси…» Коли вони встигають її поїдати? Згадала, коли жили на квартирі, було затишніше. Мабуть, тут ще не обжилась, не звикла до синіх шпалер, до постійного шуму в коридорі, до сусідів. З якимись неприємними нотками в голосі Маша сказала, що її Коля працює на станції техобслуговування механіком. Мабуть, заздрять, що вона працює продавщицею у гастрономі. Бо в той вечір закрились у своїй кімнаті, а вранці запросили Ольгу на чай. І Маша якось гордо посміхалась, що в них усе просто, без усякого там. Ольга сказала, що цілий день стоїть за прилавком і не бачить того всього. Один раз перед Новим роком Люся шепнула, що можна у підсобці узяти згущеного молока. Ольга пішла, а коли повернулась, то покупці товкли гирею по прилавку. Добре, що післязавтра приїде Вася з рейсу, її кучерявий Вася. Не буде так сумно. Як він з тим рефрижератором, ще й погода якась сльотава.
Знову хтось прочовгав коридором.
— Сусідко! — Майже без стуку ввійшов у кімнату Коля.
— Ти що робиш? — Очі його блискотіли, на рожевому обличчі смикалася посмішка. — Пішли до нас.
— Чого?
— Пішли в гості, посидимо, побалакаємо. — Він схопив Ольгу за руку, потяг так різко, що вона ледь втрапила ногами в капці. Коля засміявся, і Ольга помітила на шиї грубі, червоно-фіолетові кручені рубці.
Він перехопив її за талію, потяг у коридор.
— Мадам, я виключив ваш чайник, — в коридорі курив один з гостей.
— Шурик! Кидай цигарку, пішли наллємо штрафну. — Коля, заточуючись, махнув рукою, потяг Шурика за собою.
За столом сидів, важко зіпершись на лікті, сивий немолодий чоловік. Ольга не хотіла горілки.
— Давай, давай! — Коля хлюпнув у чарку, потекло по руці, капнуло на Ольжин халат. — Ой, ой, ой! — похитав, сміючись, головою.
— Що ж ти так, — підвів голову сивий.
Коля знову засміявся.
— Будьмо!
Випили. Шурик запалив цигарку, Коля скривився, хекнув і почав метушливо підгортати долонею на столі виделки, шматки хліба, цигарковий попіл. Підсунув Ользі тарілку з пошматованою яєчнею.
— Вибачайте, ікри заморської немає, — дихнув прямо в обличчя перегаром.
Ольга хотіла поставити півчарки.
— Ні-ні! — Він різко перегородив дорогу її руці. Ольга допила, закусила скоринкою.
— Отак-то, Салямон. — Коля закачував рукави сорочки.
— Що? — Салямон глянув на нього крізь щілини одутлого обличчя, почав колупатися сірником в зубах.
Схоже, розмова у них не клеїлась.
— Як діла? — Наче згадав про Ольгу Коля.
— Нічого.
— Тоді ще по одній.
— Ні, ні, — мотнула головою Ольга.
Шурик сидів збоку, акуратно струшуючи попіл у кришечку від горілки, розглядав Ольгу в профіль. Коля помітив його погляд.
— Що, гарна в мене сусідка? Незаміжня, — цокнув язиком.
— Заміжня!
— Та ну! — Удавано витріщив очі.
Шурик мовчки посміхнувся. Коли він клав кришечку на стіл, Ольга помітила, що в нього дуже чисті руки. — Де ви працюєте? — Запитав.
— В гастрономі, — Ольга повернулась, глянула в спокійно-глибокі темні очі. Щось в них пробігло, смикнуло брову. Він приємно здивувався. Салямон засопів, зламав сірник грубими пальцями, підвівся.
— Якщо надумаєш, подзвони, — незадоволено прохрипів.
Коля встав, похитнувся, кивнув для годиться головою, повів його до дверей. Шурик пересів до столу, налив води. Тихо грало радіо, в голові Ольги ставало тепло.
— Гарна поляна, — скептично кивнув на брудний стіл Шурик.
Ользі стало незручно.
— Синок, — Коля плюхнувся на стілець. — Ти поняв?
Шурик мовчав.
— Я, мабуть, піду. Спасибі, — Ольга хотіла вийти.
— Сиди, сиди! — Коля був збуджений і чимось обурений. — Зараз поставимо крапку і всі підемо. Всі!.. А я з болотом діла не маю! — Рубонув у повітрі рукою. Потім схопив пляшку, почав розливати, переливаючи через край. — Ні! Шурик, ти поняв!? — Коля постукав по столі кулаком. — Побачимо, хто кого!
Шурик спокійно мовчав. Коля хекнув, поставив чарку на стіл.
— О! — Почвалав до холодильника, витяг солоні огірки. — Така закуска пропадає, — він знову хотів бути веселим, але забагато випив і йому не вдавалося.
Ользі стало сумно.
— У нас десь там був чайник, — Коля глянув нахабно п'яним поглядом. Ольгу це здивувало, але вона швидко пішла на кухню — хотілося, щоб усе це швидше закінчилося — запалила газ. Прийшов Шурик… закурив.
— А ви де працюєте? — Ольга зіперлась на підвіконня.
— Таксистом.
Вона не знала, як зреагувати, і тому заглянула в чайник.
— Що там? — Очі Шурика сміялись.
— Нічого, — Ольга зніяковіла. «Мабуть, він жонатий. Такий ухоже ний».
В туалеті зашуміла вода, гупнули двері, потім забулькало у ванній.
До кухні зайшов Коля з мокрим волоссям, сорочка пристала до грудей.
— Шурик, твоя машина тут? — Коля запихав сорочку в штани, його похитувало. — А її там ніхто?
Шурик мовчки докурив, вийшов. Коля вискочив за ним в коридор. Щось розхристано-неприємне вразило Ольгу. Вона виключила газ. Коли проходила коридором, чоловіки замовкли. Знову згадала Васю, його сильні руки. Зітхнула.
Брязнули вхідні двері, і майже без стуку до кімнати ввійшов Коля.
— Сусідко, ти ще не спиш? Пішли пити чай! — Він потяг за собою.
— Я не хочу, вже пізно.
— Пішли, пішли! Ти, що, боїшся мене?
Ольга зрозуміла, що він добре п'яний, і пошкодувала, що не замкнула дверей і тепер мусила не пручатися, щоб не впасти з ним у коридорі.
— То все дурне, — Коля діставав чашки, з силою ставив їх на стіл. — Завтра в дочки три роки. Жінка поїхала до тещі. Оце дата! — Він хотів підморгнути, але вийшло як на болючий зуб. — А з цими суками я робити не буду! — Здавалося, він тверезів. — Я ж послухав Машку, покинув шоферувати й пішов на цю кляту станцію. Каже, що ти, як хлопчик, цілий день тою машиною туди-сюди. А… — Махнув рукою. — Вона дурна, я на машині людиною був, а тут треба красти, бо на тебе просто спишуть. І пити треба добре, хоч і не знаєш, за що. А я на машині не пив.
Не хотілося чути його голосу. Він розповідав про свою жінку, про дочку. Всередині розливалося тепло втоми, а скроні стукали: не спи, не спи. Коля замовк.
— Отаке життя. — Запалив цигарку. — Хороша ти дєвка, — ляпнув по коліні, — я зараз почитаю тобі вірші. Сам писав, в армії. — Ольга глянула на його довгу постать — здалося, що руки непропорційно довгі. — За півроку списав увесь блокнот. Це як лежав у госпіталі. Дивись! — Він кинув блокнот на стіл, розщібнув сорочку, зриваючи верхні ґудзики. Груди, живіт були вкриті синюватими звивистими рубцями. — Лопнула цистерна і мене ледве врятували. — Ользі стало моторошно, ніяк не могла зрозуміти, навіщо він усе це каже, слова не поміщалися у втомленій голові. Вона відвела погляд від його почервонілих очей. «Може, його треба пожаліти?»
— Я ж боявся, що Машка не захоче мене такого. Ми з нею гуляли до армії. — Помовчав. — Вже п'ять років пройшло. — Затягнувся цигаркою. Він читав про чудові Машчині очі, про те, що, може, вона його забула, про те, що не може жити без неї. Ольга зітхнула. — Що, нецікаво?
— Цікаво, але мені вранці на роботу. — Ольга підвелась. — Спасибі за чай.
Микола кивнув головою.
У своїй кімнаті Ольга полегшено зітхнула, кудись відходив сон. Завела будильник, було далеко за північ. у коридорі прочовгали кроки, двері відкрились.
— Оля, я тебе образив? — Він говорив дуже тихо, здавлено, а очі горіли якимсь незвичним вогнем.
— Ні, йди спати. — Ольга злякалась від несподіванки.
— Ти випити не хочеш?
— Ні.
— Тоді вибач мені недопаленому, перекрученому! — Раптом він кинувся цілувати Ользі руки.
— Ти що!? — Обурено відштовхнула вона.
— Що? Бридко!? Я сам собі бридкий, — зовсім тихо упав голос, підвів погляд. — Не бійся, я тебе не зачеплю, просто поцілую руки. Ти класна. — Він обхопив за талію, Ольга зрозуміла, що криком його не зупиниш, а всередині запекло. Дрижачими руками вона відривала його від себе.
— Коля, йди спати. Все! — І ніяк не могла зібратись з думками.
— Що все? Що все!? — Він рвонув зубами ґудзик на халаті. — Не прикидайся!
Вона відпихала його руками, але ніяк не могла побороти нахабну силу.
— Іди звідси! — Крізь сльози майже крикнула вона.
Він рвонув халат, сильно штовхнув її на диван. Ольга вдарилась головою об бильце, обхопила свої плечі, аж затріщали пальці.
— Поплач!.. Поплач!..
Наче дерев'яне, здригнулося тіло, коли він рвав халат, здираючи заламаними нігтями шкіру.
Ольга заридала. Він поклав пітну долоню на її гаряче стегно.
— Нема чого плакати, — потягнув закладеним носом. — Все буде нормально. Я ж трошки. Пойми.
Вона чула, як брязкав пояс, і від цього ще більше заридала, задрижала чужим тілом.
Десь під ранок, схлипуючи, Ольга довго стояла під душем. Барабанила вода, не давала зрушити з місця, збиралася дрижачими краплями на руках. Подивилася у дзеркало, намагаючись щось пізнати, але припухлі очі, покусані губи видушували сльози.
І знову цілий день — півкілограма ковбаси, півкілограма ковбаси, аж поки ноги і плечі не зростаються у суглобах, а голова ні про що не думає, тільки шукає цифри на чеках.
Ввечері Петрови гуляли. Ольга, зіщулившись, пройшла, замкнула за собою двері і не відчиняла на стук. У коридорі сміялися, крутили пісні Антонова, шаркали ногами, в кімнату лізли різні запахи. Ольга заткнула вуха ватою, голова стала великою й легкою. Довго лежала, заплющивши очі, до гулу в скронях, єством відчувала гармидер у цьому величезному будинку. На душі стало тоскно. «Нічого. Завтра приїде Вася. Нічого. А, може, не приїде», — вихопилась думка. Ольга здригнулась й заснула.