По обидва боки сцени гори: Кисилiвка i Старогородська. На Кисилiвцi сидить подольський х о р шевцiв, на другiй горi сидять старогородськi ш е в ц i i спiвають.
Вечiр. Мiсяць високо на небi.
Подольський i старогородський х о р м i щ а н.
П о д о л ь с ь к и й ш е в с ь к и й х о р (спiває).
Не щебечи, соловейку,
На зорi раненько.
Не щебечи, малесенький,
Пiд вiкном близенько.
С т а р о г о р о д с ь к и й х о р (хоче перекричати i починає на половинi куплета, як перший хор ще не скiнчує).
Твоя пiсня дуже гарна,
Ти гарно спiваєш;
Ти щасливо спарувався,
Ще й гнiздечко маєш.
П о д о л ь с ь к и й х о р (ще голоснiше, аж дереться).
А я бiдний, безталанний,
Без пари, без хати!
Не досталось менi в свiтi
Весело спiвати.
С т а р о г о р о д с ь к и й х о р (ще голоснiше).
Менi пугач знадобився;
Стогне, не спiває…
Нехай стогне, нехай стогне
I смерть возвiщає. г о л о с з 1-го х о р у. А в нас баси кращi; а в вас баси, як побитi горшки. г о л о с з 2-го х о р у. Брешете! В нас кращi баси! г о л о с з 1-го х о р у. Брешiть самi, старогородськi шевцi. В нас на Подолi у коров кращi баси, нiж у вас. г о л о с з 2-го х о р у. Брешете, як ми шевцi! Мiж нами нема нi однiсiнького шевця. Ви самi шевцi! г о л о с з 1-го х о р у. У вас баси, як старi циганськi решета. У флоровських черниць багато кращi баси, нiж у вас! г о л о с з 2-го х о р у. У нас корови спiвають такими басами, як ви, кожум'яцькi шевцi. г о л о с з 1-го х о р у. Бий їх, старогородсь-ких шевцiв! (Кидають грудками. З другого хору кидаються так само.) Бий їх, щоб i не наближались до нас. (Збiгають з гори i нападають. Б'ються i пхаються. 2-й хор розбiгається.) Ганяй їх! Бий їх! От такого перцю дали! Будуть вони пам'ятати нас до нових вiникiв. г о л о с з 1-го х о р у. Повтiкали старогородськi шевцi, мабуть, до чорта в зуби. Коли б тобi один. Неначе чортяка похапала. А ще казали, що в їх баси кращi. Та в нас баси такi, що i в семiнарiї таких не знайдеш!
2-й г о л о с. А який тепер хор найкращий? Чи семiнарський, чи братський, чи бурсацький?
3-й г о л о с. Я кажу семiнарський.
4-й г о л о с. А я кажу бурсацький.
1-й г о л о с. А я кажу братський.
5-й г о л о с.Ая кажу архiєрейський.
2-й г о л о с. А я кажу митрополичий.
3-й г о л о с. Ба семiнарський.
1-й г о л о с. Ба братський.
3-й г о л о с. Ба брешеш.
1-й г о л о с. Ба не брешу.
3-й г о л о с. Ба брешеш-бо.
1-й г о л о с. Та бреши сам. Хто бреше, тому легше. А хто не йме вiри, тому в спинi дiри!
3-й г о л о с. В семiнарськiм хорi сам Тарас як попре горою: го-го-го! (Показує голосом.) А Кирило! як ревне низом (показує)… гурр! го! го! го! Або Орест як суне октавою (пускає октаву)… рррр… гурррр! аж хори дрижать.
1-й ш в е ц ь. А вгадайте, хто найрозумнiший в Києвi: чи семiнарист, чи академiст, чи унiверситант?
2-й ш в е ц ь. Я кажу семiнарист.
1-й ш в е ц ь. Я кажу академiст.
3-й ш в е ц ь. А я кажу унiверситант.
В с i до 3-го ш е в ц я. О, цей тягне за старогородськими шевцями! Бий його!
3-й ш в е ц ь. Ба справдi унiверситант.
1-й ш в е ц ь. Я кажу академiст.
2-й ш в е ц ь. Ба нi; найрозумнiший семiнарист: семiнариста нiхто на словах не переможе. I баси найкращi в семiнарiї.
1-й ш в е ц ь. Семiнарист то бурсак.
2-й ш в е ц ь. Ба брешеш! Семiнарист найрозумнiший.
1-й ш в е ц ь. Ось тобi за те! (Дає стусана.)
2-й ш в е ц ь Ось тобi здачi!
4-й ш в е ц ь. А хто мiж нашими найрозумнiший?
В с i. Г о с т р о х в о с т и й.! Г о с т р о х в о с т и й.! Про це нiчого й голову ламати. Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й.! Вiн знається з семiнарськими i митрополичими басами. Вiн найрозумнiший на всi. Кожум'яки, бо так набрався розуму, що як начне говорити, то нiхто нiчого не второпає.
Г о с т р о х в о с т и й. виходить i проходжується на сценi.
В с i. (до його). Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! А хто найрозумнiший: чи семiнарист, чи академiст, чи унiверситант?
Т i с а м i i Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. (авторитетно). Ви й того не тямите? Авжеж семiнарист, бо в семiнаристiв найкращi баси. Та що з такими дурнями, як ви, й говорити!
4-й ш в е ц ь. Яка ж у вас, Свириде Йвановичу, чудова жилетка, якi рябi штани! Як зветься ця матерiя?
Г о с т р о х в о с т и й. Жилетка з физiчеської матерiї, а штани з матерiї моральної.
3-й х л о п е ц ь. Яка гарна матерiя! Ряба-ряба, як зозуля. Як менi хазяїн дасть грошi, то собi пошию физiчеський сiртук.
4-й х л о п е ц ь. А я б собi пошив такi самi моральнi штани, як у Свирида Йвановича.
3-й х л о п е ц ь. Один Г о с т р о х в о с т и й. скаже, де найлуччi баси.
В с i. Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! Ось ходiть до нас: про щось маємо вас спитати.
Г о с т р о х в о с т и й. Питайте, то й скажемо.
В с i. У якому х о рi тепер найкращi баси?
1-й ш в е ц ь. Еге у братському?
Г о с т р о х в о с т и й. Може, у братському, а може, й нi.
3-й ш в е ц ь. А правда, тепер у семiнарському найкращi баси?
Г о с т р о х в о с т и й. В братському тепер баси за-снадiли, а в михайловському неначе галушками подавились. Найдужчi баси в семiнарiї. Там один Орест стане за десять братських басiв.
3-й г о л о с. Ага! А що! Чи не моя правда вийшла? Там один Тарас як ревне. Недавно вiн був у гостях в мого хазяїна i так спiвав, що наш хазяїн трохи не здурiв, аж на стiну лiз.
Г о с т р о х в о с т и й. А все-таки найкращий тепер бас. у мiщанському хорi. У Йоньки Шелихвiста така басюра, що нi одна бочка з ним не справиться.
В с i. до 3-го хлопця. А ба, й ти вбрехався, а ба, вбрехався! А що!
Г о л о с и з г о р и. Свириде Йвановичу! А йдiть до нас спiвати.
Г о с т р о х в о с т и й. Куди ж пак! Так i полечу оце на гору людям на смiх! Не знав, з ким заходити у патьохи! Отут треба постояти, пiдождати, чи не побачу Оленки. Сюдою дiвчата ходять по воду, сюди виходять пiсень послухати. Коли б вдалося хоч натiшитись до заручин з Євфросиною, бо як заручуся, то тодi годi тобi, Свириде Йвановичу, до дiвчат липнути! Євфроси-на, здається, вхопить мене в свої пазури; але ж тi пазури в золотi! А тут доконче треба поправити свої дiла, бо лусне цилюрня незабаром. Старого Рябка струсну, то так i посипляться карбованцi. Тодi я позакидаю свої бритви iк чортовому батьковi через голову в Днiпро та й буду купцем. Але ж О л е н к а, серце моє, любка моя! Коли б хоч углядiти, хоч подивитись! (Ходить взад i вперед.)
Х о р (спiває).
Вийду на поле, гляну на море,
Сама ж я бачу, що менi горе;
Сама ж я бачу, чого я плачу…
А ще милого хоч раз побачу.
Буду стояти на цiм каменi,
А чи не вийде милий до мене;
Буду терпiти велику муку,
А чи не скаже: дай менi руку!
Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й i О л е н к а.
Через сцену переходять дiвчата з вiдрами; деякi зостаються й слухають х о р, балакаючи.
З гори сходять кiлька хлопцiв i пристають до їх. О л е н к а виходить з вiдрами i стає.
О л е н к а. Як гарно спiвають хлопцi! Стану та послухаю хоч на часок. За тими яблуками, за тiєю бiганиною нема менi цiлiсiнький день просвiтку. Може, й Г о с т р о х в о с т и й там сидить на горi та спiває? Боже мiй милий! Нащо ж я його полюбила, коли я знаю, що вiн на мене й не гляне, й слова до мене не промовить!
Г о с т р о х в о с т и й. (вглядiвши Оленку). Вона йде з вiдрами! Вона! (Пiдходить.) Добривечiр вам, Оленко! (Скидає шляпу, кланяється i подає руку.)
О л е н к а (засоромившись). Доброго здоров'я! (Подає йому руку.) Ой, не давiть так здорово! Ой, як ви мене злякали, що я й нестямилась! (Важко дише. Тихо.) Боже мiй! Серце моє трохи не вискочить з грудей.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, ви втомились, несучи вiдра? Дайте, я вам трошки пiднесу. (Хоче взяти вiдра.)
О л е н к а. Що це ви? Чи то можна, щоб ви несли вiдра?
Г о с т р о х в о с т и й. Нiчого; тут нiхто не бачить. Для вас я готовий не тiльки що вiдра нести, для вас я перенiс би усю криницю до вашої хати.
О л е н к а (спокiйно). Не треба менi вашої помочi. Донесу й сама, як здужатиму…
Г о с т р о х в о с т и й. Для вас, для вас я готовий цiле Днiпро перенести у вашу хату.
О л е н к а. Перенесiть для своєї Євфросини. Таких помагачiв менi не треба. (Одходить з вiдрами.}
Г о с т р о х в о с т и й. (доганяє й бере її за руку), Коли б ви знали…
О л е н к а. Я нiчого не знаю. (Одпихає його руку.) Йдiть собi до своєї Євфросини або до тих ба-ришень, що були в гостях у Євфросини, а мене, бiдної, не зачiпайте.
Г о с т р о х в о с т и й. Тi всi баришнi не вартi однiєї вашої брови. Ви найкраща панна на всi Кожум'яки. Вам нема тут рiвнi на цiлий Київ.
О л е н к а. Яка я панна! От Є в ф р о с и н а, то панна: вона убирається в шовковi сукнi; їй мати купила золотi сережки; в неї на головi пiвпуда кiс. Ото так панна! Ви з мене смiєтесь. Йдiть собi до Євфросини.
Г о с т р о х в о с т и й. Коли б ви знали, якi ви гарнi, яке у вас гарне личко, якi очки (заглядає), то ви б не говорили того. Правда, вам нiхто не казав в вiчi, що ви гарнi?
О л е н к а. Може, ваша й правда, але ви будете сватати Євфросину.
Г о с т р о х в о с т и й. I хто вам наговорив оце? Божусь вам i присягаюсь перед братською чудовною богородицею, що се все брехня. Бодай я покалiчився i навiть зарiзався своїми ж бритвами, коли цьому правда. Я вас, Оленко моя дорога, люблю i бiльше нiкого не буду любити!
О л е н к а (тихо). Боже мiй! А що, як вiн правду каже? Я аж умлiваю. (голосно,) Не так ви увивались коло Євфросини, не так ви говорили до неї, щоб я вам пойняла вiри. Ви зо мною говорите просто, а з Євфросиною говорили по-вченому, бо ви її любите.
Г о с т р о х в о с т и й. Але ж божуся вам, присягаюсь! Нехай мене святий хрест поб'є, нехай мене покарає братська богородиця! Ще не вiрите?
О л е н к а мовчить i задумується.
Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в канавi, в оцiм болотi! Ще не вiрите?
О л е н к а думає.
Нехай мене кожум'яцькi собаки загризуть! Щоб я до своєї хати не дiйшов, щоб моя цилюрня згорiла цiєї ночi, коли я брешу, коли я вас не люблю! Ще не вiрите?
О л е н к а (тихо до себе). Боже мiй, який вiн гарний! Я ще зроду не бачила нiкого такого гарного, одколи бiгаю з кошиком по Києву. Серце моє, серце моє бiдне! Не вдержишся ти в грудях.
Г о с т р о х в о с т и й. Ще не вiрите?
О л е н к а. Я рада б вiрити, та ви дуже розумнi, як усi кажуть, а я дуже бiдна й проста. Коли б я була багата, я б вам повiрила.
Г о с т р о х в о с т и й. Навiщо вам те дороге убрання, коли вашi очi, вашi брови красять вас лучче од Євфросининих золотих сережок. Виходьте до мене тихенько од матерi сюди хоч щовечора. Добре?
О л е н к а. Як моя мати довiдаються про те, битимуть ломакою так, що я не потраплю, куди втiкати.
Г о с т р о х в о с т и й. То скажiть своїй матерi, що я буду сватати вас, що я буду женитись iз вами. (Тихо.) Ой, страшна ж її мати! Ще як попаде мене в свої лапи, то витрясе з мене душу. (Оглядається на всi боки,)
О л е н к а. Чи вже ж тому правда? Хiба ж я вам рiвня?
Г о с т р о х в о с т и й. Оленко моя! Серце моє! (обнiмає її,) Я впаду отут серед шляху перед тобою на колiна, бо я люблю тебе.
О л е н к а (кладе йому руки на плечi i припадає на плече). Свириде Йвановичу! Я люблю вас, як ще нiкого так не любила.
О л е н к а, С в и р и д I в а н о в и ч i Г о р п и н а К о р н i ї в н а.
Г о р п и н а (шукає когось i придивляється до Оленки i Гострохвостого), Невже ж се моя О л е н к а обнiмається i цiлується з якимсь волоцюгою! Бач, де вона! А я її жду та жду! (До Оленки.) Чи се ж тобi не стид та не сором обнiматись з хлопцями? Та це Свирид Iванович! Та це Г о с т р о х в о с т и й.! То це той великорозумний, що дурить отого старого дурного Рябка та й його великорозумну Євфросину! От так-так! Сього я од вас уже не сподiвалась! (Кидається до Оленки.) Чого ти тут стоїш iз ним серед улицi? (Присiкується.) А ти, поганко! Та в тебе ж ще на губах молоко не обсохло, а тобi вже з хлопцями цiлуватись!
Г о с т р о х в о с т и й. От i не обсохло. зовсiм вже обсохло!
Г о р п и н а (соваючи кулак пiд самий нiс Оленцi). Постривай же ти, погана дiвчино! Я тобi дома обiрву отi патли на головi! Бери вiдра! Йди додому та зараз лягай спати. Щоб i твого духу тут нiколи не було! Щоб твоя нога тут не була! (Пхає Оленку; О л е н к а одходить з вiдрами й плаче.)
Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Менi здається, що пхати й бити дочку свою вам зовсiм не приходиться…
Г о р п и н а. Цить, бо я тобi очi видеру! (Показує нiгтi.) Нащо ви зводите мою дитину з пуття? Га? Вiн думає, як убрався у рукавички та в шляпу, то вже має право знущатись над нами, бiдними! То це тi великорозумнi, що говорять по-писаному? Ти думаєш, що я така дурна, як Рябко, як Є в ф р о с и н а! Я за свою дочку готова очi видерти, готова тут галасу наробити на всю улицю!
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнiївно! Бога ради, не кричiть та послухайте, що я маю казати. (Тихо.) Оця горлата баба наробить такого крику, що й Є в ф р о с и н а почує. (г о л о сно.) Горпино Корнiївно! Се! Се!.. От послухайте мене! (Хоче ут екти.)
Г о р п и н а (доганяє, хапає його руками i кричить). Не пущу! Не втечеш! У мене одна дитина, як одно сонце на небi! Не пущу! Дай менi одвiт, нащо ти зводиш з розуму мою Оленку, коли сватаєш Євфросину? Нащо вам здалася моя О л е н к а? (Г о с т р о х в о с т и й. пручається. Г о р п и н а кричить.) Не пручайтесь, не пущу! Гвалт! Гвалт! Полiцiя! Полiцiя! Квартальний!
Г о с т р о х в о с т и й. Ой, пропав я! Їй-богу, репетує бiсова баба так, що розбудить всю улицю. (г о л о с- но.) Горпино Корнiївно! Бога ради, не кричiть! Я чесний чоловiк! Я зроблю все, що ви скажете!
Г о р п и н а (кричить ще дужче). Полiцiя! В полiцiю його! Я знаю вас, паничикiв! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите бiдних дiвчат. Ой боже! Певно, вже моя О л е н к а не вперве вибiгла до сього проклятого брехуна, що вмiє тiльки по-письменному брехати. Ой, згубив же вiн мою єдину дитину! (Плаче.)
Г о с т р о х в о с т и й. Їй же богу, вперве! Клянусь вам, божусь вам i присягаюсь, Горпино Корнiївно, що вперве! Ви думаєте, що i в мене таки душi немає, що в мене бога нема? Нехай мене покарають В с i. печорськi святi, нехай мене покриє лаврський великий дзвiн, коли я брешу!
Г о р п и н а. Докажи! Докажи! Бо я не вiрю твоєму одному слову. В твоїх словах нема правди. Твої слова - гнилi яблука! Божися! Присягайся! Iди до церкви, присягни перед богом!
Г о с т р о х в о с т и й. Я ще ж таки, борони боже, не вбив чоловiка, щоб йти серед ночi до церкви присягати.
Г о р п и н а. Божися, присягайся, бо ти згубив мою дитину, їж святу землю, то я повiрю. На, їж! (Бере жменю землi.)
Г о с т р о х в о с т и й. (смiється). Хiба я вовк, щоб їв землю.
Г о р п и н а. Їж! На, їж, то повiрю.
Г о с т р о х в о с т и й. (регочеться). Чи ви, Горпино Корнiївно, при своєму умi! Батьковi своєму понесiть, нехай покуштує, яка земля на смак.
Г о р п и н а. То вiн ще глузує над нами, бiдними сиротами! Зводить з ума мою Оленку, ще й знущається над нами! Полiцiя! Полiцiя! В полiцiю його, сибiрного! В тюрму! В Сибiр його! Там йому мiсце!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). От здурiла баба зоВ с i.м. Наробить менi шкандалу на В с i. Кожум'яки, не можна буде завтра й очей людям показати. (г о л о сно.) Не кричiть, бо…
Г о р п и н а. Що бо? Га? Що то за бо?… Кричу, бо маю право! Полiцiя! Квартальний! Десяцький! Сюди! В'яжiть його, берiть його!
ВИХIД 6 Г о р п и н а, Г о с т р о х в о с т и й. й О л е н к а.
О л е н к а вертається, ставить вiдра, прожогом вибiгає на сцену, ридає i кидається до матерi.
О л е н к а. Мамо! Не зачiпайте, бо я люблю його! Свирид Йванович любить мене. Мамо! Прошу вас, благаю, не зачiпайте!
Г о р п и н а. Щоб я його так пустила, пiймавши на гарячому мiсцi? Нiзащо в свiтi! Нiзащо! Не була б я Г о р п и н а Скавичиха, щоб я таки не постановила на своєму. Коли зачiпаєш, то зачiпай чесно, не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобi не iграшка.
Г о с т р о х в о с т й й. Ви на мене, Горпино Корнiївно, i се й те, i сяк i так, i сякий i такий, а ви не знаєте, що я хочу сватати Оленку.
Г о р п и н а. Дурiть уже дурного Рябка та великорозумну мою небогу Євфросину, а нас, убогих, не пiддурите.
Г о с т р о х в о с т и й. Їй-богу, правду говорю вам… Ви менi не вiрите? Ви думаєте, що я нечесно жартую з Оленкою? Вiрте менi, я чоловiк чесний. I божусь, i присягаюсь, що не пiддурюю. Бодай я завтрiшнього дня не дiждав, бодай я завтра повiсився на своїх ремiнних пасах, в своїй хатi, коли ви менi не вiрите. Щоб я вас пiддурював? Я ходжу до Рябка так, як ходять знакомi до знакомих, а женитись не женюсь. Горпино Корнiївно! Чи можна ж рiвняти Оленку до Євфросини? Подумайте ви.
Г о р п и н а. О, вже що правда, то правда. Моя О л е н к а… (До Оленки.) Геть одiйди… (До Гострохвостого.) Як гляну на базарi на свою Оленку, то нема кращої од неї не то що мiж нашими мiщанками, але мiж тими баринями, що вештаються по базарi. Таки така гарна, хоч води з лиця напийся! I бiс її зна, в кого вона вдалась.
Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж не в вас… В неї голосок, як у флоровських черничок, а в вас такий бас, як у нашiм шевськiм хорi у Йоньки Шелихвоста, їй-богу!
Г о р п и н а. Ну й прирiвняв.
Г о с т р о х в о с т и й. Так я незабаром до вас i на заручини.
Г о р п и н а. Про мене, й просимо; тiльки, здається, у вас нi за собою, нi перед собою… так, як i в нас. Тiльки й добра, що бритви та язик у ротi, як бритва.
Г о с т р о х в о с т и й. Не думайте так, Горпино Корнiївно! В мене, ви самi знаєте, i О л е н к а знає, своя цилюрня…
Г о р п и н а. Мабуть, тiльки що цилюрня. Та вже бог iз вами. Коли вам моя О л е н к а сподобалась, то й приходьте до мене в гостi. В мене швидко будуть гостi, бо я в четвер iменинниця; обiцялись i напрошувались таки самi мої куми з Кожум'як, з Старого Києва I навiть Печорська. Для кумiв я вже не пожалiю хлiба-солi.
Г о с т р о х в о с т и й. То буде пир на ввесь мир.
Г о р п и н а. Хоч не на ввесь мир, та все-таки буде пир. Приходьте, може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як вашi бритви.
Г о с т р о х в о с т и й. Добре-добре. (Тихо.) Яка ж краса Оленчина. Для її краси варт навiть пану Гострохвостому оцi вiдра занести до хати. (г о л о сно.) Вiзьму ж я вiдра, щоб вам, Оленко, було додому йти легенько. (Бере вiдра на плечi i крекче. Тихо.) Ой, обшмульгаю ж я собi плечi! Се надибав лихо ко-жум'яцьке! Коли б ще яка чортяка не вглядiла та не розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на ввесь Київ.
Пiсню на горi ледве чуть.
Хлопче молодче, який ти ледащо,
Задумав женитись, сам не знаєш нащо;
Будеш гiрко плакать, долю проклинати,
I кулаками сльози утирати!
Пiсня замирає.
Г о р п и н а. От таки й Г о р п и н а Скавичиха дiждалась, що її дочцi Оленцi такi паничi носять вiдра з водою!
Завiса падає.