Просторна Горпинина хата. Збоку - дверi в пекарню. Коло груби завiшенi пiчурки; в однiй пiчурцi-здорова макiтра з пирогами, в другiй пiчурцi - пляшки з настойками. День.
Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. (входить). Нема нiкого. Що це за диво! Де се вони подiвались? А казала вчора Скавичиха, що в неї буде пир на ввесь мир… Може, збрехала? Але ж я носом чую десь смачнi пироги. (Ходить по хатi й нюхає.) Їй же богу, десь пироги пахнуть, та ще й недалечке. (Нюхає кругом стiн.) От уже надiлив мене бог своїми дарами: окрiм розуму доброго, маю до того доброго носа. Ой, пироги пахнуть, та не знаю де! (Знаходить пiчурку, одслоняє заслонку.) Ось де вони! Повнiсiнька макiтра! Що бог дасть, а вже попробую: не видержу! (Хапає два пироги в обидвi руки i їсть, 3 пекарнi чуть голос Педорi.)
Г о с т р о х в о с т и й i П е д о р я.
П е д о р я (з пекарнi). А хто там? А кота! А тпрус, псявiро! Простягає пироги. (Вбiгає i розставляє руки.)
Г о с т р о х в о с т и й. Ти б сказала: кицю, кицю! На тобi пирiжка! А то прискаєш, аж губи бренькають, неначе струни.
П е д о р я. Що це ви робите? Кого вам треба? Хто ви такий?
Г о с т р о х в о с т и й. (запихаючись пирогами). Потривай, бо пельку заткнув начинкою… А як тебе звуть?
П е д о р я. Кого вам треба! Хто ви такий?
Г о с т р о х в о с т и й. А як тебе звуть?
П е д о р я. Як крупи деруть. (Видирає з рук пирога.) Оце лишенько! Було шiстдесят пирогiв. Сама хазяйка полiчила. Скажуть, що я поїла… (Кричить у вiкно.) Тiтко Горпино, тiтко! Було шiстдесят пирогiв, а теперечки тiльки п'ятдесят вiсiм. Не я винна! Щось вшелепалось у хату та й узяло два пироги. (Гострохвостий. бере знов два пироги. Педоря кидається до його, однiмає макiтру.) Оце якась московська пеня вшелепалась у хату! Геть же! Не берiть, бо пироги лiченi! Тiтко Горпино! Вже тiльки п'ятдесят шiсть…
Г о с т р о х в о с т и й. Та цить! Як-бо тебе звуть? (Моргає й женихається.)
П е д о р я. Та Педоря! Одчепiться од мене та не зачiпайте вирогiв.
Г о с т р о х в о с т и й. Негарно тебе звуть, а молодиця з тебе непогана! А признайся, чи багато тiтка Горпина понапiкала та понаварювала?
П е д о р я. А вам нащо?
Г о с т р о х в о с т и й. На те, що треба. Чи й запiканка й варенуха є? Га? Чи не ковтнути трохи, га?
П е д о р я. Оце вже й бiс його видав так робити. Щось улiзло в хату, поїло пироги, ще й горiлку вип'є, а на моїй шиї все те окошиться. Тiтко Горпино! Та йдiть-бо сюди!
Г о с т р о х в о с т и й. (п'є горiлку нахильцi з пляшки). Та потривай! Не кричи! Я сам признаюсь. Я свiй чоловiк в сiм домi.
П е д о р я. Та й своїм не припадає горшки дерти. Полiз по горшках, наче котяка. (Виходить.) вихiд 3
Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о р п и н а (входить). Хто тут улiз у хату? Чого це Педоря репетує? Чи це ви, Свириде Iвановичу?
Г о с т р о х в о с т и й. Це я, мамо! Добридень вам в вашiй господi. Поздоровляю вас з сьогоднiшнiм днем, з святими вашими iменинами та й з пирогами. (Кидається до Горпини й цiлується з нею.) Дай вам господи щастя й здоров'я, й чого ви тiльки просите в бога!
Г о р п и н а. Та годi, годi! Як була я молодиця, цiлували мене в лиця, а тепер… Але ж гарний оцей вражий панич! Як мед з маком! А я вже вас i не сподiвалась; думала, що випустила вас з рук, так i навiки втеряла.
Г о с т р о х в о с т и й. Погано робили, коли так думали. А я покинув своє дiло, а до вас таки приблудився, ще й пирогiв ваших покуштував. Тут ваша Педоря незгiрше вас, трохи менi не провалила ганчiркою голови!
Г о р п и н а. О, Педоря зубата! Сiдайте ж, будьте ласкавi, коли ви зайшли до мене та ще й з доброю думкою, та побалакаємо любенько.
Г о с т р о х в о с т и й. А от я й прийшов. А ви ж менi вчора не вiрили, як я божився, як я присягався! Ви думали, що я похожий на других наших паничiв. Нi, Горпино Корнiївно! Свирид Йванович не з такiвських. Не на те мене розуму багато в головi, щоб дурити дiвчат.
Г о р п и н а. То було вчора, а це сьогодня. Коли так, то вибачайте менi, старiй бабi. Я, бачте, чула, як ви увивались коло моєї небоги Євфросини, та вже собi iнакше мiркувала…
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнiївно! Хiба ж я слiпий? Хiба ж менi баньки бiльма заслiпили? Хiба ж я не бачу, що таке Євфросина, а що таке Оленка? Гай, гай, милий боже! Вже б говорив хтось другий, а не ви, Горпино Корнiївно!
Г о р п и н а. Коли ви вже прийшли до мене з чесним словом, то й менi нiчого таїтись перед вами. Якби я була паничем, я б обминала Євфросину десятою улицею. Дарма, що вона менi доводиться небога. Тiльки я в хату до їх, вона вже задере до стелi носа та й нюхає сволоки (передразнює), взявшись у боки:
"Тiтко! Од вас гнилицями тхне". Куди ж пак, який делiкатний носичок причепив господь до пики!
Г о с т р о х в о с т и й. О, що носичок, то носичок! Певно, не такий, як у Оленки.
Г о р п и н а. Такi носички, як у Євфросини, тiльки коло байдакiв. Мабуть, у тих паничiв баньки на потилицi, що не бачать її носичка. Якби я оцими своїми руками взяла Євфросину, я б їй утерла того носа! Я б її приборкала.
Г о с т р о х в о с т и й. Вiрю вам, вiрю, Горпино Корнiївно! (Тихо.)
Чи не бiсової ж п'яти баба! А що, як Євфросина скинулась на цю свою тiточку! Але ж розум, але ж панський тон, але ж золото, золото! Ой-ой-ой, мiй милий боже! (Зiтхає. голосно.) А я прийшов до вас, Горпино Корнiївно…
Г о р п и н а. Щоб пирогiв наїстись?
Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Що це з вами! Я прийшов сватати Оленку, коли буде ласка ваша. Я знаю, що Оленка не спротивиться.
Г о р п и н а. Оленка не спротивиться, а я то, може, спротивлюсь, бо маю свої норови й примхи.
Г о с т р о х в о с т и й. То одженiть їх чи свяченою водою, чи кропилом або чим там треба.
Г о р п и н а. Еге! Бабськi норови не чоловiчi: не сплоха одженеш i кочергою, не то що кадилом. Чи не дурите ви нас, паничу?
Г о с т р о х в о с т и й. Ой, Горпино Корнiївно, Горпино Корнiївно! Чи вже ж вам од бога не грiх? Чи вже ж ви менi й досi не ймете вiри? Але ж ваша дочка Оленка… то ж краса на ввесь Київ. (Тихо.) Коли б прийшла, хоч подивився б на тi оченята!
Г о р п и н а. Мою Оленку не грiх хвалити своїй матерi. Тiльки, бачте, раз те, що тепер паничi дурять молодих наших мiщанок, а друге те, що в вас, здається, нi перед собою, нi за собою! Еге так?
Г о с т р о х в о с т и й. А чи ви ж лазили в мої кишенi? А що, як там так i забряжчать карбованцi?
Г о р п и н а. Карбованцi чи забряжчать, чи нi, а п'ятаки, може, й забряжчать.
Г о с т р о х в о с т и й, Г о р п и н а i О л е н к а.
Г о р п и н а. Де це ж ти в гаспида так барилась? Ти не знаєш, що тебе тут дуже треба.
Г о с т р о х в о с т и й. (йде назустрiч Оленцi). Мiй вам низенький поклiн i шанування! Де се ви так забарились? (Подає Оленцi руку.)
О л е н к а. Добридень вам.
Г о с т р о х в о с т и й. Доброго здоров'ячка, доброго здоров'ячка. Вся моя душа стрепенулась, як зачув я ваш янгольський голосок. Менi здається, що я слухаю найкращих дискантiв у концертi у семiнарiї, як зачую ваш голосок.
Г о р п и н а. Та й умiє ж тобi прикласти й приказати - незгiрше, як наша Євфросина. Ще й недавно познакомились з Євфросиною, а вже перейняли од неї язичка…
Г о с т р о х в о с т и й. То ще невiдомо, хто од кого перейняв язичка. (Гордо.) Вмiємо ми говорити й без вашої Євфросинки. Ми не ходимо по хатах позичати розуму та язика. Маємо доволi й свого.
О л е н к а. Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите: на вербi грушi, а на осицi кислицi.
Г о р п и н а. А це що? Це так матерi? Це вже й ти, мабуть, учора позичила язичка у Євфросини? Гляди лишень менi! Ще ти в моїй господi; я ще тобi втру носа…
Г о с т р о х в о с т и й. Не встигнете, Горпино Корнiївно, втерти носа, бо я прийшов до вас, Оленко, не з порожнiм ротом, не з пустими словами, а з словом розумним i вченим. Ви менi не йняли вiри вчора ввечерi, а от я i справдив своє слово; бо моє слово, слово Свирида Йвановича, не те, що слово якогось там Йоньки або Йваньки. Я прийшов до вас свататись.
О л е н к а. То ви покинете Євфросину?
Г о с т р о х в о с т и й. Нехай вона сниться кому iншому, тiльки не менi. (Бере Оленку за руку.) Я тiльки вас нiколи не покину: (Тихо.) Коли б чорт винiс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти її. Якi ж у неї очi! Так i печуть, так i голять, як аглицькi бритви. Хоч трохи пограюсь з гарною дiвчиною.
О л е н к а. А я думала, що ви глузуєте з мене.
Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Чи то можна? Я без вас не можу жити. Лучче нехай мене винесуть на Щекавику, нiж я маю жити без вас.
О л е н к а. Ой, яка я щаслива! Я нiколи не була така щаслива в матерi.
Г о р п и н а. Оце! А чого ж тобi ще треба було в матерi? Оце так! Ще не встигла винести ноги за мiй порiг, а вже нахваляється.
Г о с т р о х в о с т и й. Хоч не винесла ноги за порiг, та швидко зовсiм винесе.
Г о р п и н а. Куди ж пак! Стане великою панею!
Г о с т р о х в о с т и й. А чом би пак i не панею? Та я вберу Оленку так, що їй позавидує не тiльки що Євфросина, але найбагатiша купчиха! Я почеплю їй на голову такого капелюха з бiлими стрiчками, таку коафюру, що вам i не снилося нiколи.
О л е н к а. Лучче з червоними стрiчками. Яка там краса в бiлих стрiчках: i сорочка бiла, i капелюх бiлий i стрiчки бiлi.
Г о с т р о х в о с т и й. I ваше личко бiле. А яку я вам стругну сукню! З чистого шовку!
О л е н к а. Я про шовковi сукнi нiколи й не думала! Вони менi нiколи й не снились!
Г о с т р о х в о с т и й. Я вам куплю золотi сережки! Я вам ушкварю такi сережки, що перед ними i Євфро-сининi потемнiють.
О л е н к а. Я вже звикла думати, що менi не доведеться носити золотих сережок. Мати не справляють i не пускають заробити…
Г о р п и н а. Як це ти говориш з матiр'ю? Крутить язиком, неначе в пансiйонi вчилась. Та я тобi…
О л е н к а. Е, годi, мамо!
Г о р п и н а. Цить, бо я тебе отим кошиком! Не пущу я тебе бiльше до Євфросинки. Накадила вона тебе своїм ладаном.
Г о с т р о х в о с т и й. Не сердьтесь, Горпино Корнiївно! Не сердьтесь!..
Г о р п и н а. Цур тобi, пек тобi! Ти неначе собачої блекоти наїлась. (Виходить.)
Г о с т р о х в о с т и й i О л е н к а.
Г о с т р о х в о с т и й. (бере Оленку за руку). Оленко! Щастя моє! Чи будете любити мене, виходити до мене щовечора? Бо я без вас не можу жити, не можу дихати, як не бачитиму ваших очей щовечора, як не держатиму вас за оцi ручки щодня, щогодини!
О л е н к а. Втечу од матерi, а таки буду виходити до вас. Вже менi так осточортiло бiгати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що менi й свiт немилий. Люди гуляють в недiлю, в празник, а менi нема нi празника, нi недiлi.
Г о с т р о х в о с т и й. Дайте, Оленко, ради дня вашого сватання поговоримо про що веселiше. Оленко! Серце моє! Як я вас люблю! Дайте надивитись на вашi брiвки, на ваше личко…
О л е н к а. Як гляну я на вашi очi, забуваю все своє горе! Я неначе знов народилась на свiт божий! Яка я тепер щаслива, яка щаслива! Як менi легко на душi! Я неначе вперше на вiку одпочила од роботи. (Схиляється на плече Гострохвостому,)
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо сам до себе). Яка тепла в неї душа! Що то якби до сiєї душi, до сього личка та Євфросинине золото, та Євфросинину крамницю з крамом, та Євфросинин розум, та Євфросининi кучерi! Тут моє кохання… та… (голосно.) Красо моя! Серце моє! (Обнiмає Оленку.)
Г о с т р о х в о с т и й, О л е н к а й Г о р п и н а.
Г о р п и н а (входить). Готуй лишень, Оленко, обiд, бо вже куми йдуть справляти день мого святого янгола.
Г о с т р о х в о с т и й. (заглядає в вiкно). Йдуть! Мабуть, сам бог їх несе на повiтрi на крилах. Та й чимала ж череда суне!
Г о р п и н а. Мене бог не скривдив кумами. Хвалити бога, не цураються мене, простої, мого хлiба й солi.
Г о с т р о х в о с т и й. Я й сам не люблю тих, що цураються хлiба й солi; я так ж люблю таких гордих людей, що їм голови постинав би.
Т i с а м i, г о с т i й П е д о р я.
В хату входять м i щ а н к и; деякi з кошиками, деякi убранi в празникову одежу.
М i щ а н к и. Добридень вам, Горпино Корнiївно! З днем вашого янгола поздоровляємо вас! Дай вам боже, чого ви тiльки забажаєте собi з неба! А вашiй дочцi пошли боже гарного жениха.
О л е н к а й Г о с т р о х в о с т и й осмiхаються.
Г о р п и н а. Сiдайте ж, щоб старости сiдали в мене.
Деякi сiдають.
Г о с т р о х в о с т и й. (до гостей). Ой кумки мої, голубки мої, цокотушки мої! От пирiжки, так пирiжки у Горпини Корнiївни! Недурно вас тут повнiсiнька хата! Знаєте й ви, де раки зимують!
О д н а м i щ а н к а. Та й чи не жартливий же з бiса оцей язикатий панич, та ще й гарний! Не зачiпайте нас, бо як причепимось усi, то мусите нам ставити могорича!
Г о с т р о х в о с т и й. А зачiпайте мене! Я дуже люблю, як молодицi мене зачiпають… але тiльки молодi, чорнобривi, такi, що тiльки моргни, та й… гм…
М i щ а н к и. Хи-хи-хи! Оцей панич наговорить три мiшки гречаної вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий i син вдався.
Г о р п и н а (до гостей, що стоять). Але чого ж оце ви стоїте? Сiдайте ж у мене, будьте ласкавi. Сiдайте, кумо! Сiдайте, свахо! Сiдайте, кумасю! Прошу покiрно, кумко!
Г о с т р о х в о с т и й. Та й кумiв же в вас. Мабуть, ви перехрестили ввесь Київ.
Г о р п и н а (кричить у дверi). Педоре! Педоре! А внось сюди столи! Розставляй столи, та серед хати, щоб нам було просторнiше балакати й пити.
Г о с т р о х в о с т и й. От i я поможу. (Бiжить i з Педорею вносять один стiл, потiм другий i ставлять їх серед хати.) Та повертайся, Педоре, так прудко, як я! Насилу волоче ноги!
П е д о р я. За вами похопишся! Не В с i.м такi нiжки мати, якi бог дав пановi.
Г о с т р о х в о с т и й. Але в цiй хатi язики! Зiбрались з усiх Кожум'якiв.
О д н а м i щ а н к а. Ще й з Либедi прибули на помiч, хи-хи-хи!
Г о р п и н а. Чого це ти, Оленко, стоїш, неначе привезена невiстка! Застеляй столи та подавай пляшки та чарки. Вже мої кумочки та й заскучали.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой-ой! (Зiтхає.) Ще й як заскучали без чарочки!
Г о р п и н а. Як я буду йти замiж, то вiзьму вас собi за свата.
Г о с т р о х в о с т и й. Еге! Добре! За сваху! А я вам подам решетом води, як ви будете сидiти на посадi.
Г о р п и н а (вдаривши кулак об кулак). Отже ж нiяк не переговориш оцього панича, їй-богу, не переговориш.
Г о с т р о х в о с т и й. То покличте на помiч з десять кумiв, то, може, й переговорите. Педоре! А де ж пироги! Ке сюди пироги! Та чи В с i., бо я й знаю, скiльки їх усiх у макiтрi: п'ятдесят, ще й шiсть.
М i щ а н к и. Ха-ха-ха! їй-богу, знає, скiльки пирогiв у макiтрi!
П е д о р я. Та тут панич лазили, як кiт, по горшках.
Г о р п и н а. Геть собi, йди до печi. Ще й вона! Вип'ємо ж по чарцi за живих й за мертвих! (Наливає й п'є.) Щоб живим жити й не вмирати, а помершим, коли померли… ет… (махає порожньою чаркою).
Г о с т р о х в о с т и й. Бодай не встали…
В с i. Ой, хто видав так говорити! Це з великого розуму та в голову заходите! Оце так!
Г о р п и н а. Глядiть лишень, ви, великорозумнi! Говорiть, та не проговорюйтесь! Мертвi лежать на Щекавицi та нiкому не шкодять, а живi часом дуже й дуже шкодять.
Г о с т р о х в о с т и й. (наливає чарку). Про мене, вип'ємо й за здоров'я мертвих. Пошли, боже, з неба, чого нам треба! Помершим чарка, а нам горiлка! (Випиває.)
Г о р п и н а ходить кругом стола i наливає всiм
Мiщанки випивають i приказують.
О д н а м i щ а н к а. Даруй же, господи, цей празник проводити, будущого року дiждати.
Д р у г а м i щ а н к а. Щоб ми дiждали в доброму здоров'ї пити за куму й на будущий рiк, як тепер п'ємо живенькi та здоровенькi.
Г о с т р о х в о с т и й. (наливає й приказує до чарки). А звiдкiль ти? - 3 Ромна! - А бiлет є? - Нема.- В тюрму шельму! (Разом вливає чарку в рот. До однiєї мiщанки.) Чого ж ви сидите та не кидаєте в тюрму безбiлетних бродяг?
М i щ а н к а. Я не лихого роду.
Т i с а м i й б у б л е й н и ц я М а р т а.
М а р т а (входить з кошиком на руцi). Добридень вам, Горпино Корнiївно! Ой, вибачайте менi, кумцю-голубцю! Бiгала з бубликами та трохи не пробiгала ваших святих iменин. Насилу згадала!
Г о с т р о х в о с т и й. А таки не пробiгала, згадала.
Б у б л е й н и ц я. Авжеж! Чи то можна поминути хату моєї дорогої кумоньки. (Цiлується тричi з Горпиною.) Поздоровляю ж вас, моє серце, з вашими iменинами. Дай вам боже з неба, чого вам треба, чого тiльки ви просите в бога. Добридень вам, Оленко! (Цiлується.) Добридень вам, сусiдки! (Цiлується з гiстьми.)
Г о с т р о х в о с т и й. А зо мною i не можна цiлуватись? Коли цiлуєтесь, то цiлуйтесь зо всiма пiдряд.
Б у б л е й н и ц я. Хiба ж ви кума, щоб з вами цiлуватись? А я оце забiгала до сусiди та випила по чарцi, а це з гостей та знов у гостi!
Г о р п и н а. То й добре! Сiдайте ж, будьте ласкавi!
Б у б л е й н и ц я. Еге! Де вже там сидiти! Менi аж танцювати хочеться, так весело було в сусiди!
В с i. То й танцюй, а ми подивимось!
Б у б л е й н и ц я (приспiвує).
Уберусь я, молоденька, в новенькi сап'янцi,
Та винесу бублички на базар уранцi.
Бублички гарячi,
Бублички свiжi,
Бублички з маком,
Бублички з таком,
Бублички з яйцями!
Г о р п и н а (з чаркою). От люблю за веселий звичай! От люблю! (Цiлується.) Сiдайте ж.
Т i с а м i й б а ш м а ч н и ц я.
Б а ш м а ч н и ц я О р и н а (входить з кошиком). Добридень вам, iмениннице! Поздоровляю з iменинами! А я оце йду в лавку з черевиками та згадала, що в сiй хатi сьогоднi горiлочку п'ють, та й забiгла на часок. Нате й мене, нате й мiй глек на капусту!
Г о р п и н а. Спасибi, моє серце! Спасибi, що згадала мене, стареньку куму.
Г о с т р о х в о с т и й. Iще кума! Мабуть, у вас на В с i.м свiтi нема людей, та все куми. Вашими кумами можна на Днiпрi греблю загатити й Чорторию закидати.
Г о р п и н а. А бодай вам язик усох, не казавши лихого слова.
Г о с т р о х в о с т и й. Нехай всохне; чорт його бери!
Б а ш м а ч н и ц я. Ой, як у вас весело та людно!
(Спiває.)
Дивiтеся, чоловiки,
Якi в мене черевики.
Це ж менi панотець покупив,
Щоб хороший молодець полюбив.
А панчохи панiматка дала,
Щоб я гарна молодичка була.
Гоп, чук, чуки, чуки!
Гарнi в мене черевики,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду!
Полюбив мене дяк
Чорти батька зна як!
Купив менi черевички,
Закаблучки не так.
Черевички невеличкi,
За цiлого п'ятака,
А щоб же я, молоденька,
Вибивала тропака.
Гоп, чук, чуки, чуки!
Гарнi в мене черевики,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зродуi
(Пританцьовує.)
Г о р п и н а. Ой веселi ж мої iменини! (Бере чарку в руки.) Даруй же. боже, щоб мої iменини щороку були такi веселi. Кумо Меропiє, чом ти не п'єш? Вже й видно, що печерська кума, бо вся в чорному, мов черниця. Чи не присвятили тебе печерськi ченцi? Випий-бо, кумцю!
М е р о п i я (бере чарку й одходить на перед сцени, Тихо). Ой лишечко моє! Ой грiх мiй! Як же тут на Подолi грiшно живуть! Що ж то скаже отець Модестiй, як, борони боже,- довiдається про це грiховне гульбище?
Г о р п и н а. Випивай-бо, кумо Меропiє! Не шепоти так довго над чаркою, бо чарку нетерплячка бере: хоче в другi руки.
М е р о п i я. Ой, боюся грiха! Спокушають мене куми.
Г о р п и н а. А ви, кумочко Магдалино, чого сумуєте? Чи не скучили за своїм Печерським? Випийте, прошу вас. (Подає чарку.)
М а г д а л и н а (виходить на перед сцени з другого боку). Ой боже мiй! Согрiшила я, багато нагрiшила!.. Що ж то скаже преподобний отець Пахомiй, як довiдається про се грiховне зборище!
М е р о п i я (тихо). Що ж то скаже отець Модестiй! Та вiн же накладе на мене покуту на мiсяць, як тiльки признаюсь! Хiба не признаюсь: сама закаюсь пити…
М а г д а л и н а (тихо). Ой отче Пахомiє! Помолись за мене, грiшну, бо не видержу. Куми спокушають, як тi чорти. Вип'ю та й признаюсь Пахомiю. Що бог дасть, те й буде.
Г о р п и н а. Та пийте-бо, ви, черницi печорськi! Що ви там нашiптуєте?
М е р о п i я й М а г д а л и н а. Та вже нiгде дiтись! Треба випити.
Г о р п и н а (тягне набiк бублейницю). Чи знаєте, серце кумасю, що я сьогодня два празники справляю: iменини й заручини. Отой красунь, то жених моєї Оленки. Тiльки, серце кумо, не кажiть нiкому, бо, може, ще з того сватання весiлля не буде. (Цiлується.)
Б у б л е й н и ц я. Нiкому, нiкому й слова не скажу. Хiба ж я дурна чи навiсна! Борони боже!
Г о р п и н а одходить.
Б у б л е й н и ц я кличе б а ш м а ч н и ц ю набiк.
Б у б л е й н и ц я (тихо). Чи ти знаєш новину? Оцей гарний та язикатий панич сьогодня заручився з Оленкою. Тiльки нiкому, нiкому не кажи. Борони тебе боже! Такий приказ, бач.
Б а ш м а ч н и ц я. Не скажу, не скажу нiкому. Побий мене хрест святий, коли скажу. (Башмачниця кличе Магдалину.) Ой, серце кумо, що я чула!
М а г д а л и н а. А що? Скажи, кумо, скажи!
Б а ш м а ч н и ц я. Оцей панич сьогодня заручився з Оленкою, тiльки нiкому не кажи, щоб нiхто не знав. Чуєш?
М а г д а л и н а. Оце! Чи я дурна, чи я мала, щоб рознесла, як сорока, на хвостi! Тiльки ти та я знатимемо, а бiльш нiхто, анi душа. (Кличе Меропiю.) Чи ви, кумо, знаєте, за що це ми п'ємо могорич?
М е р о п i я. Мабуть, за душу покiйного Скавики Горпина справляє поминки.
М а г д а л и н а. Де там поминки! Отой панич посватав сьогодня Оленку.
М е р о п i я. Ой господи! А я думала, що це разом з iменинами й поминки, бо як прийшла в хату, то нiби ладаном запахло.
М а г д а л и н а. Та то, кумо, од вашої одежi пахне ладаном на всю хату; нiкому ж не кажiть.
М е р о п i я (сумно). Про мене там! За всi. голови! Байдуже менi! (Меропiя шепче на вухо сусiдi, сусiда другiй кумi i т. д.)
Г о р п и н а. Що це ми сидимо, пхаємось коло стола, наче овечки! Сядьмо, куми, долi!
Б у б л е й н и ц я. I я затого не всиджу на стiльцi, аж коливаюсь. Педоре! Давай килима! Сядьмо, куми, долi на килимi, щоб було не високо падати, бо Меропiя вже коливається, як жид з богомiллям коло вiкна.
П е д о р я стелить килим долi.
Б у б л е й н и ц я бере стiльчик, ставить серед килима.
Б у б л е й н и ц я. Ви, свята iмениннице, сiдайте посерединi на стiльчику, а ми сядемо долi кругом вас.
Горпину садовлять на стiльчику.
В с i сiдають кругом неї.
Г о с т р о х в о с т и й скидає сюртука й собi сiдає.
Б у б л е й н и ц я. Ви, Горпино Корнiївно, наше сонце, а ми вашi яснi зорi.
Г о с т р о х в о с т и й. Бувають усякi зорi. Яснi зорi, та не всi..
В с i. Ви, iмениннице, наше ясне сонце, а ми вашi зорi.
Г о с т р о х в о с т и й. А мене ж куди приткнете? Нехай я буду хоч мiсяцем.
В с i. Вам на небi нема мiсця.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой не вгадали! Не вам те знати!
Г о р п и н а (з чаркою в руцi). Куми мої, любi мої! Заспiвайте менi, прославте мене, свою куму, Горпину Скавичиху. Нехай я трохи заплачу.
В с i (спiвають).
I лiд трiщить, i комар пищить,
А то кум до куми порося тащить.
Кумцю, голубцю! Звари менi порося,
Звари менi порося, щоб i юшка була!
I юшечка, i петрушечка.
Кума моя, люба моя, моя душечка!
Г о р п и н а. Ой, не спiвайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу. (Втирає сльози). Так мене розжалобили, так розжалобили! (Тягне Меропiю до себе й цiлує її.) Спасибi вам, що ви мене не забуваєте та не цураєтесь мого хлiба-солi. Поки жива на свiтi, не забуду вас; буду за вас щоранку, щовечора молитись богу, подам за вас часточку в Братському монастирi.
М е р о п i я. Помолiться, Горпино Корнiївно, за мене, грiшницю; вже ж я сьогодня нагрiшила, так нагрiшила (складає руки до бога), що не знаю, чи й простить менi отець Модестiй.
Г о с т р о х в о с т и й. I за мене не забудьте подати чарочку, бо й я так нагрiшив, так нагрiшив! Не знаю, чи простить мене… гм… не знаю, й хто там прощає.
Г о р п и н а. А хто видав передражнювати? Хто видав кривитись? Глядiть лишень, бо я вас так поскубу за чуба!
Г о с т р о х в о с т и й. То й скубiть, та скубiть добре,- бо є за вiщо поскубти. Патли добрi.
Г о р п и н а. Розтривожили ви мене пiснями. Плачу я, що мене моя рiдня цурається, небога Євфросинка мене цурається; не бажають вони менi щастя-долi, коли не прийшли покуштувати моєї хлiба-солi. Ой господи! Ота менi Євфросинка… Та що й казати… коли вона менi небога. Грiх менi осуждати, та ще й свою родину.
М е р о п i я й М а г д а л и н а. Ой господи! Який-то тепер свiт настав: брат встає на брата, сестра на сестру.
Г о р п и н а. Небога Євфросинка на рiдну тiтку. Нехай уже бог скарає її за мене, смиренну рабу божу.
В с i. Нехай уже її господь покарає, коли вона така.
Г о р п и н а. Нехай її курка вбрикне. Вона менi не небога, а я їй не тiтка однинi й довiку. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
В с i. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
Г о р п и н а. Оце згадала таке смутне та й засмутилася!
Б у б л е й н и ц я. I треба було згадувати в такий день! Коли б у мене така небога, то я б на неї пху! Та й годi.
Г о р п и н а. То й я на неї пху!
В с i. Пху-пху-пху на неї, сатану, та й будьмо знов веселi! Цур їй, пек їй, коли вона одцуралась од роду.
Б у б л е й н и ц я. Є i в мене, признатись, така родичка, та… не хочеться тiльки розказувати, та ще й при людях. А!.. аж язик свербить…
В с i. Та кажи, кажи! Нащо жалувати таких псяюх.
Б у б л е й н и ц я. Та розказала б, та, як-то кажуть, стiни слухають.
Г о с т р о х в о с т и й. Педоре! Вiзьми кочергу та повигонь стiни з хати.
Б а ш м а ч н и ц я. Я вже знаю, про кого мова мовиться. Це в наше вiкно камiнь ударив.
Б у б л е й н и ц я. Не знаю, може, в ваше. На злодiєвi шапка горить. Що ж робити, коли ваш рiд такий удався, бо то з вашого кодла.
Б а ш м а ч н и ц я. З нашого кодла? А яке ж наше кодло? (Схвачується з мiсця.)
Б у б л е й н и ц я. Та таке ж…
Б а ш м а ч н и ц я. Та яке ж? Кажи!
Б у б л е й н и ц я. Не чiпляйся, Орино, бо й скажу. Так i крикну на всю хату. (Встає з мiсця.)
Б а ш м а ч н и ц я. Про мене, крикни не то що на всю хату, i на всю улицю, бо я тебе не боюсь, бо я тебе не злякаюсь.
Б у б л е й н и ц я. Ба злякаєшся, як скажу, бо вже твiй рiд отут менi сидить у печiнках. То ваше кодло! Такi ви всi., не тiльки ваша Степанидка.
Б а ш м а ч н и ц я. То ми В с i. такi? То й я така?
Б у б л е й н и ц я. Та й ти така. I твоя мати була така!
Б а ш м а ч н и ц я. Та й моя мати була така? Яка ж була моя мати?
Б у б л е й н и ц я. Хiба ж не знаємо, яка була твоя мати? Та твою ж матiр били жиди на улицi патинками по мордi. Твоя мати в острозi сидiла.
Б а ш м а ч н и ц я (кидається до бублейницi), Мою матiр жиди били патинками? Моя мати в острозi сидiла? Хто бачив? Хто докаже?
Б у б л е й н и ц я. Я докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. Ба не докажеш!
Б у б л е й н и ц я. Ба докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. Ба брешеш, не докажеш.
Б у б л е й н и ц я. (наближається). Ба не брешу, бо докажу! Бреши сама з собаками.
Б а ш м а ч н и ц я. Ой, люди добрi! Хто чув, хто бачив, щоб моя мати сидiла в острозi? (Пiдходить до кожної мiщанки й питає.) Ти бачила, як сидiла моя мати в острозi?
М i щ а н к а. Нi.
Б а ш м а ч н и ц я. (до другої мiщанки). А ти докажеш?
М i щ а н к а. Нi!
Б а ш м а ч н и ц я. (до третьої). А ти докажеш?
М i щ а н к а. Нi, не докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. (до Горпини). А ви докажете?
Г о р п и н а. Нi, не докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. (питає усiх i обертається до бублейницi з кулаками). Що ж ти менi кажеш, що моя мати сидiла в острозi, коли нiхто не докаже? Що ж ти, сяка-така, обговорюєш мою матiр i всю нашу рiдню?
Б у б л е й н и ц я. Присягаюсь i божусь, падаю на колiна до братської богородицi (падає на колiна), що твоя мати сидiла в острозi, що твою матiр били жиди патинками по мордi.
Б а ш м а ч н и ц я. Падаю на колiна (стає на колiна), присягаюсь i божусь, що ти брешеш, що ти набрехала на мою матiр. Брешеш, брешеш, брешеш, сибiрна!
Тим часом Г о с т р о х в о с т и й виходить з хати i приводить к а т е р и н щ и к а.
Катеринка грає й перебиває лайку.
В с i. Де це музики взялися? Хто це найняв?
Г о с т р о х в о с т и й. Це я, це я найняв, щоб Горпинi Корнiївнi веселiшi були iменини. Як маємо лаятись, давайте лучче гуляти!
В с i. (схвачуються). Давайте лучче гуляти або танцювати!
Г о р п и н а. Авжеж танцювати веселiше, нiж лаятись. Розступiться, куми мої милi! Горпина Корнiївна гуляє.
В с i розступаються на обидва боки.
Б у б л е й н и ц я й Б а ш м а ч н и ц я розходяться на обидва боки й показують одна другiй кулаки.
Г о р п и н а (розставивши руки). Дайте мiсце, кумки мої, голубки мої! Горпина Скавичиха гуляє! (Починає танцювати з башмачницею.)
М а г д а л и н а (пiдiймає руки вгору). Ой, що ж то скаже завтра отець Пахомiй!
М е р о п i я (з другого боку, спереду сцени). Ой, що ж то завтра скаже отець Модестiй!
В танець виступають декотрi м i щ а н к и.
Г о с т р о х в о с т и й. в однiй сорочцi садить гопака.
Завiса падає.