Свiтлиця Рябкова.
С и д i р С в и р и д о в и ч сидить коло стола й позiхає, хрестячи за кожним разом рота.
Вечiр.
С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а.
С и д i р С в и р и д о в и ч (позiхає й хрестить рота). Ой господи, помилуй мене, грiшного раба свого! (Знов позiхає й хрестить рота.) Пху, чого це я так позiхаю?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (позiхає й хрестить рота). Оце! Ти позiхаєш, а я за тобою!
С и д i р С в и р и д о в и ч (позiхає й хрестить рота). Пху на тебе, сатано! Позiхнув так, що трохи не роздерся.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (позiхає й хрестить рота). Пху! Не позiхай-бо, бо й я рот собi роздеру.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Оце, не позiхай та не позiхай, бо й вона позiхає!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. То затуляв би рота, а то так негарно дивитись… що й…
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ати думаєш, що менi гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. От i вершу… З которого це часу стала верша з мого рота?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та хiба ж вже й не час! Що то тi жiнки за мудрий народ! До смертi збирала б губи на оборочку.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Пху! Пху! Аж треба одплюнутись, таке верзеш. Чи не вередуєш ти оце знов?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Нечиста його мати знає, може, й вередую. Здається, хочеться чи чаю, чи горiлки.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Про мене, пий чай, тiльки не пий горiлки, бо Євфросинка буде сердитись, як побачить.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, не пити менi хочеться; здається - їсти, та не знаю, чи солодкого, чи кислого; чи хвигiв, чи солоних огiркiв? Як тобi здається?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. А як же менi про те знати? Хiба в мене твiй рот?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Що б ти тепер їла, чи солодке, чи кисле? Чи хвиги, чи солонi огiрки?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Я б їла хвиги.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чортзна-чого їй хочеться. Хвигiв схотiлось, наче малiй дитинi.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Чи то ж менi? Та то ж тобi!
Т i с а м i й б а ш м а ч н и ц я.
Б а ш м а ч н и ц я (вбiгає з кошиком). Добривечiр вам, Сидоре Свиридовичу, i вам, Євдокiє Корнiївно! Як же вам можна не бути на iменинах у Горпини Корнiївни!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Як же пiти, коли Євфросина шапку сховала! Якби пак увечерi, то можна б i без шапки, а то вдень.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Схаменись, старий! Що ти верзеш? Не пiшли, бо чогось послабли усi.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге! Чогось справдi у нас роти послабли: й самi не розберуть, чого хотять. (Позiхає.) Ой, це неспроста щось.
Б а ш м а ч н и ц я. Мабуть, наслано. Було й менi таке торiк пiсля iменин Горпини Корнiївни. Цiлий день так позiхала, що мусила кликати шептуху.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Сiдайте ж та розкажiть, як там було в сестри? Що їли, що пили, хто був, хто що робив?
Б а ш м а ч н и ц я. Були на обiдi пироги, була локшина з гускою, печена курка, печене порося, шулики, ще й катеринка на закуску. Так нагулялись, так натанцювались! Але не сяду, бо забiгла до вас по дорозi. Там був i Гострохвостий: таки добре витрусив кишенi на горiлку та на музики. Чи ви знаєте, що Оленка вже засватана за Гострохвостого?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Чи вже ж? За Гострохвостого?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Брехня!
Б а ш м а ч н и ц я. Вибачайте-бо, Сидоре Свиридовичу: хто бреше, тому легше. Пропили ми навiки Оленку! Гострохвостий найняв катеринку та аж сiртука й жилетку скинув, так вибивав тропака. Ой боже мiй, як колiна й литки болять, наче хто ломакою побив! Прощайте, серце! (Цiлується з хазяйкою.) Та нiкому, та нiкому, нiкому не кажiть, бо такий приказ. Я оце тiльки вам i кажу. (Виходить i на порозi збiгається з бублейницею.) Ой лишенько! Оце трохи з нiг не звалила! (Виходить.) вихiд 3
Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i б у б л е й н и ц я.
Б у б л е й н и ц я. Бий тебе сила божа! Трохи менi носа не розбила своєю мордою. Добривечiр вам, кумо! (Цiлується.) Чи живi, чи здоровi? А вас не було на iменинах у Горпини Корнiївни, а ми пили сватання! Чи ви знаєте, що Оленка засватана за Гострохвостого, тiльки нiкому, нiкому не кажiть, бо такий приказ, щоб нiхто не знав. Прощайте! Так загулялась, так загулялась, аж очiпок з голови злазить. (Поправляє очiпок i виходить. На порозi збiгається з Меропiєю.) Ой! Оце! Аж забилась об вас!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i М е р о п i я.
М е р о п i я. Оце! Аж тiм'ям об дверi вдарилась. (Входить.) Господи, Iсусе Христе, сине божий, помилуй нас!
С и д i р С в и р и д о в и ч (басом). А-мi-нь.
М е р о п i я. Добривечiр вам! Як вас господь милує?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Вашими молитвами ще ворушимось до котрого часу. Сiдайте, прошу вас!
М е р о п i я. Спасибi вам, нiколи. Далеко дибати додому. Коли б ви, Євдокiє Корнiївно, знали, як я сьогодня нагрiшила у Горпини Корнiївни; так нагрiшила, що насилу несу свої прегрiшення на Пе-черське.
С и д i р С в и р и д о в и ч. То вкиньте ту в'язку грiхiв у канаву, нехай там потоне у безднi. Чи варто ж нести таку нечисть аж на Печерське!
М е р о п i я. Якби ж пак можна було… Так нас приймала Горпина Корнiївна, так частувала, так припрошувала, що я одмагалась, одмагалась та й… (Маха руками.)
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та й нагрiшили повне сито й решето.
М е р о п i я. Та ще й як приймала нас! Бо Оленку засватали. Гострохвостий засватався. Гарного зятя матиме Горпина Корнiївна! (Заточується.) Прощайте! Зоставайтесь собi дома. (Виходить i не потрапляє в дверi та в вiкно, пiдiйма ногу.) Оце як високо поробили пороги! (Знаходить дверi й виходить.)
С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а.
С и д i р С в и р и д о в и ч (вдаривши об поли руками). От тобi й жених! Коли не брешуть оцi сороки.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (вдаривши об поли руками). От тобi й Гострохвостий! Та, мабуть, i не брешуть, бо аж втрьох одно говорили.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж утрьох трудно брехати, не те що одному. От тобi втеряли розумного чоловiка! Де ж тепер достанеш такого розумного зятя?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (з плачем, взявшись за голову). Ой бiдна моя голiвонька! Що ж то станеться з нашою Євфросинкою? Де ж тепер у свiтi знайти такого жениха для нашої Євфросини?
С и д i р С в и р и д о в и ч хапається за голову. Обоє бiгають по хатi.
С и д i р С в и р и д о в и ч, Є в д о к i я К о р н i ї в н а i Є в ф р о с и н а.
Є в ф р о с и н а (виходить з кiмнати). Що це з вами сталося? Чого це ви так бiдкаєтесь?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Де ж пак не бiдкатись?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Де ж пак не бiдкатись! Коли б ти знала… та не хочу казати… Кажи вже ти! (До Сидора Свиридовича.)
С и д i р С в и р и д о в и ч. Кажи вже ти, бо в мене язик став, як колода: нiяк не повернеться.
Є в ф р о с и н а. Кажiть-бо, не мучте мене! Яке там нещастя сталося? Певно, щось таке, що доброго слова не варто.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Де ж там не варто, коли варто. Ой боже мiй!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Тут забiгали до нас аж три куми Горпини Корнiївни та казали, що на iменинах у Горпини Корнiївни був Гострохвостий…
Є в ф р о с и н а. Був Гострохвостий! А як вiн смiв там бути, не спитавшись мене? Потривай же, мосьє Гострохвостий! Я ж тобi виварю воду!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге, вивариш воду, коли вiн уже посватав Оленку.
Є в ф р о с и н а. Оленку? Посватав Гострохвостий? Ха! Ха! Ха! Оцьому диву я нiколи не пойму вiри! Ха! Ха! Ха! Ха!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Добре ха-ха-ха, коли вже й могорич пили, а може, вже й заручини були. Тут аж три сороки прилiтали та брехали… трохи не побились отам, на порозi.
Є в ф р о с и н а. Коли б сюди прилетiло сто сорок i сто ворон з ними, то я б не пойняла їм вiри. Гострохвостий i Оленка! Гострохвостий посватав Оленку! Ха! Ха! Ха! (Iстерично регочеться.)
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ха! Ха! Ха! А справдi, трохи смiшно!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Євфросинко! Як ти страшно смiєшся! Боже мiй! Перестань! Не смiйся! А ти, старий, чого скалиш зуби? На кутнi засмiєшся! Не смiйся!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не смiйся, коли смiшно. Ха-ха-ха! (Смiється.)
Є в ф р о с и н а. Ха-ха-ха! От би послухати, як Гострохвостий говорив там з Оленкою! I об чiм вiн говорив з нею? А вона, мабуть, тiльки очима клiпала, слухаючи його. Ха-ха-ха! Неправда тому, неправда! (Падає на канапу й задумується.) А що як правда! Оленка гарна… А що як правда! Не дурно вiн тодi так поглядав на Оленку, так чiплявся до неї. Вже вiн не дурно забрiв до тiтки в гостi. Постiй же, мосьє Гострохвостий! Попаду я тебе на свої зуби!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не журися, серце Євфросино! Хоч Гострохвостий i гарний, i розумний, кат його не взяв, але не тiльки свiту, що в вiкнi.
Є в ф р о с и н а. Ой боже мiй, ще й допiкають.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч. Оце, боже мiй!
Є в ф р о с и н а (встає й ходить по хатi). Ой, не допiкайте менi, дайте менi спокiй, йдiть собi до кiмнати.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а виходить у пекарню,
С и д i р С в и р и д о в и ч виходить до кiмнати.
Є в ф р о с и н а сама. Ходить по кiмнатi й думає.
Є в ф р о с и н а. Чи вже оце Оленка причарувала його своїми чорними очима? Вже не розумом, не язиком вона приворожила його… Чи вже ж у неї очi темнiшi, брови чорнiшi, лице бiлiше, нiж у мене? (Дивиться в дзеркало.) Оленка гарна, нiгде правди дiти: брови, як оксамит, як шовковi шнурочки, очi блискучi… Ой серце моє, серце моє! Нащо ж вiн приворожив моє серце своїми чорними кучерями, тими карими очима, тими розумними солодкими словами… (Падає на канапу й плаче. Схоплюється з канапи.)
Покинув мене для простої мiщанки, для перекупки, для дочки Горпини Скавичихи. Постiй же ти, Свириде Йвановичу! Не подарую тобi цього! Вмру - не подарую! (Бiгає по хатi.) Я тобi оддячу, не тепер, то в четвер. Я тобi докажу, хто я i що я! Я тобi докажу, що я - Євфросина Рябкова, а не якась Оленка Скавичiвна. (Бiгає по хатi.)
Є в ф р о с и н а i Є в д о к i я К о р н i ї в н а.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (виглядає з пекарнi). Євфросино! Євфросинко! Гострохвостий йде! Їй-богу, йде! Химка прийшла з льоху та й бачила, що вiн ввiйшов у нашу хвiртку. (Виходить.)
Є в ф р о с и н а сама.
Є в ф р о с и н а. Iде! (Тривожно.) Що ж менi робити, як iз ним говорити! Чи стоячи, чи сидячи, чи лежачи? Ага!! Прийму я його лежачи, як прийняла колись наша мадам у пансiйонi свого вусатого копитана. Я, на моє щастя, все чисто бачила у дiрочку. Вiн прийшов, а вона вхопила книжку, лягла собi на диванi та й читає, та й читає, i не дивиться на його. Потривай же, мосьє Гострохвостий! Виварю я тобi воду. (Хапає книжку й лягає на диванi.) вихiд 10
Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Добривечiр, Євфросино Сидоровно!
Є в ф р о с и н а мовчить i читає.
Г о с т р о х в о с т и й. Добривечiр вам! Низенько кланяюсь вам, Євфросино Сидоровно, аж до сирої землi! Що це ви читаєте? Певно, щось дуже, дуже цiкаве, коли й не можете одiрватись. (Сiдає коло Євфросини й заглядає у книжку.) Єруслан Лазаревич! Мабуть, дуже вчена, дуже розумна книжка, коли ви не можете одiрватись! (Заглядає в книжку.) Дуже вчена, дуже ласа рiч! (Встає й ходить по хатi.) Як же ваше здоров'я, ваше драгоцiнне здоров'я, Євфросино Сидоровно!
Є в ф р о с и н а мовчить i перегортує листки.
Г о с т р о х в о с т и й. (знов сiдає й заглядає в книжку).
"Прекрасный Еруслан Лазаревич"… Дуже вчена рiч. (Встає й заглядає в кiмнату, в пекарню й кашляє. Тихо.) Е! Щось тут та є! Читає та читає, й слова не промовить до мене! Чи не знає вона, що я оце гуляв у Горпини та й дурив стару вiдьму, нiби я хочу сватати Оленку? Але хто ж оце принiс сюди звiстку? Не сама ж Горпина або сорока на хвостi! (голосно.) Євфросино Сидоровно! Чи не сердитесь ви чого на мене? Чи не обидив я вас чим, бувши у вас в гостях?
Є в ф р о с и н а схоплюється й ходить по хатi.
Г о с т р о х в о с т и й встає, падає на канапу й затуляє очi руками.
Є в ф р о с и н а. Химко! Химко! Йди сюди та накури в хатi пахощами, бо так i тхне на всю хату гнилими кислицями, неначе тiтка Горпина тiльки що вийшла з хати. Пхе! Пхе!
Г о с т р о х в о с т и й. (встає й ходить слiдком за Євфросиною). Вам щось наговорили на мене, просто таки набрехали на мене. Правда, Євфросино Сидоровно? Клянуся вам, божуся; не вiрте тому: все те брехня.
Є в ф р о с и н а. Рада б не вiрити, та треба вiрити.
Г о с т р о х в о с т и й. Ви заговорили до мене! Який я щасливий, що почув ваш срiбний голосочок, Євфросино Сидоровно! За одно ласкаве слово дякую вам. (Кланяється.)
Є в ф р о с и н а. Не дякуйте, бо нема за вiщо. Менi не дуже потрiбно вашої дяки. Обiйдемось.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой Євфросино Сидоровно! Я б оддав половину свого вiку, щоб тiльки знати, за що ви караєте мене так тяжко! (Сiдає на стiльцi й затуляє очi долонями.)
Є в ф р о с и н а. Отак. Виплачтесь на похмiлля. В Оленки пили, а до мене прийшли похмелятись.
Г о с т р о х в о с т и й. Хто вам набрехав, що я пив у Горпини Корнiївни?
Є в ф р о с и н а. Менi нiхто не брехав, ми з такiвських, що все знаємо. Пхе! Як од вас тхне на всю хату; зовсiм так, як од моєї тiтки Горпини. (Одмахується хусточкою.) Химко! Химко! Давай сюди курева.
Т i с а м i й Х и м к а.
Х и м к а (дме в покришку). Оце схотiлося вам того курева! Кахи! Кахи! Таке добре, аж у горлi душить! (Тихо.) Це все примхи! Хочеться їй цього курева, неначе велика панi! (Голосно.)Чи годi, чи ще?
Є в ф р о с и н а. Кури ще, поки не викуриш злого духа.
Х и м к а. Та вже так накадила, що всi чорти повтiкали б з хати, якби тiльки були, не проти ночi згадуючи.
Є в ф р о с и н а. Коли не всiх викурила, то викуриш, може, хоч одного. Пхе! Пхе! Насилу перемогло тiтчин дух.
Х и м к а виходить.
Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Є в ф р о с и н а. Чи добре ж вам там гулялось, Свириде Йвановичу? Мабуть, було що їсти, пити й по колiнця в вiвсi бродити.
Г о с т р о х в о с т и й. Ат, мусив зайти, коли стара затягла. Посидiв трохи, побалакав… Та хiба ж ви не знаєте, яке там балакання. Мiщанки попились, почали спiвати, потiм почали плакати, потiм почали лаятись. Насилу-силу втiк та оце прийшов до вас, щоб одвести трохи душу.
Є в ф р о с и н а. Сюди б то принесли свою душу… А може, ви покинули свою душу в тiтки?
Г о с т р о х в о с т и й. Ви жартуєте, Євфросино Сидоровно. Їй-богу, жартуєте. Я своєї душi не покину будлi-де. Хiба покинув би її там, де буде ваша душа, Євфросино Сидоровно, там - i бiльше нiгде.
Є в ф р о с и н а. Чи гарно прибралася Оленка на той бал? Мабуть, надiла шовкову сукню, убралася в золото та в срiбло, натягла кринолiн отакелецький (показує), розпустила коафюру на головi, як гору. Ото шкода, що менi не довелось подивитись на Оленчин убiр.
Г о с т р о х в о с т и й. Що це ви, Євфросино Сидоровно! Хiба ж ви не знаєте Оленки! Їй-богу, жартуєте! Хе-хе-хе!
Є в ф р о с и н а (з злiстю). Але правда, що вона гарна? Яке в неї бiле личко, неначе хто обсипав борошном. Якi в неї блискучi великi очi. А брови! Чи правда моя, Свириде Йвановичу?
Г о с т р о х в о с т и й (важко зiтхає. Тихо). Ой правда, правда! Де вже не правда! Ой очi, очi! А щiчки! (Голосно.) Як ви гостро жартуєте, Євфросино Сидоровно. Але Оленка зовсiм не така, як ви малюєте; то ваш язик такий гарний, що з-пiд нього виходить якось все гарно. Ой Євфросино Сидоровно! (Встає й наближається до неї.) Як послухаю вашої розмови, то аж поздоровшаю.
Є в ф р о с и н а. Одначе слухали цiлий день, аж сiртук i жилетку скинули з себе… Химко! Курева! Аж катеринку на радощах мусили найняти, аж пiввiдра сивухи мусили купити. Химко! Курева! Ха-ха-ха!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Чи не бiсовi п'янi мiщанки! Певно, вже котрась забiгала сюди i все дочиста розбрехала. (Голосно.) Цьому всьому неправда! Вам хтось набрехав, щоб нас посварити, щоб нас розвести. Я вам докажу, що я тут нi в чому не винен…
Є в ф р о с и н а. Куди ж пак! Докажу, що нi в чому не винен! Ха-ха-ха! Химко! Давай курева!
Г о с т р о х в о с т и й. Не вiрте!
Є в ф р о с и н а. Вiрю!
Г о с т р о х в о с т и й. Ба не вiрте!
Є в ф р о с и н а. Ба вiрю! Бо як ви були в нас, то говорили до мене облесливими словами, а очима поглядали скоса на Оленку. Я все постерегла. Я постерегла, що нема правди на вашому язицi. (Бiгає по хатi.)
Г о с т р о х в о с т и й. (слiдком за нею). Ба не постерегли, бо я на Оленку не дивився скоса. Я на вас дивився й хочу дивитись, i бiльш нi на кого.
Є в ф р о с и н а. Я серджусь на вас! Я палаю огнем! Ой гаряче менi, ой душно менi! Води! Води!
Г о с т р о х в о с т и й. Боже мiй! Бодай покорчило язики тим проклятим брехухам, що набрехали на мене та розтривожили вас. (Бере пляшку з водою, наливає води.),
Є в ф р о с и н а. Не дам над собою кепкувати. Ви думаєте, що менi треба вас, що в мене в паничах недостача? Та я вийду на ганок та тiльки свисну, то назбiгається їх повнiсiнький двiр. Євфросина Сидоровна не на те вчилась в пансiйонi, щоб дати водити себе за нiс. Ой душно менi! Ой горю, ой палаю! (Бiгає по хатi.)
Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч вбiгають в хату.
Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й,
Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Євфросино! Що це з тобою? Чого тобi душно?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Що тут за галас? Хто тут наробив галасу?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що тут таке дiється, що аж до крику доходить? Що з тобою, Євфросино? Чого це ти така червона? Чого це ти так страшно розгорiлася?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Така червона, як жар. Борони боже чого! Що це з вами, Євфросино Сидоровно?
Є в ф р о с и н а. Чого вам треба? Що вам до того, чого я розчервонiлась? Дайте менi покiй!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Де вже, дайте покiй. Люди молодi. Борони боже чого: до напастi недалеко.
Є в ф р о с и н а. Ви, тату, йшли б босi в кiмнату спочивати; нащо вам знати, чого я розгорiлась? Ви нас не розумiєте, то й не питайте.
С и д i р С в и р и д о в и ч. То й не питатиму, а то швидко старий стану.
Є в ф р о с и н а. Йшли б, мамо, в пекарню!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ходiм, стара! Це, бач, у них не по-нашому: не так, як колись у нас було; пам'ятаєш? Це в них по-модному, по-теперiшньому. (Позiхає.) От як свiт мiняється, та й мода мiняється. (Виходить до кiмнати. Є в д о к i я К о р н i ї в н а виходить в пекарню.)
Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Заспокойтесь, Євфросино Сидоровно! Прошу вас, благаю, заспокойтесь! (Тихо.) Оце бiда! Ще як розсердиться та прожене мене з хати, то прощавайте мої надiї на Рябкове срiбло-золото! Ох! А тут Волько та Берко пристають з векселями за довги. (Голосно). Сядьте та поговоримо тихенько та любенько.
Є в ф р о с и н а. Про мене… говорiть що хочете, бо я втомилась. (Сiдає на канапi.)
Г о с т р о х в о с т и й. Чи вже ж ви, Євфросино Сидоровно, думаєте, що я й справдi люблю Оленку? Чи можна ж менi, Свиридовi Йвановичу, любити мiщаночку, що з кошиком ганяє по городу та кричить: "Сюди яблучок, сюди солодких". Пхе! Цього нiколи, нiколи не може бути.
Є в ф р о с и н а. Менi здається, що не може.
Г о с т р о х в о с т и й. А чи правда ж тому, щоб я таку дiвчину взяв собi за жiнку? Чи такої менi треба жiнки! Я знаюсь з неабиякими людьми. В мене бувають вченi люди, в мене бувають усi митрополичi баси.
Є в ф р о с и н а. I справдi!
Г о с т р о х в о с т и й. Побий мене хрест святий, коли брешу; до мене ходить в гостi сам Тарас, семiнарський солiст. Часом до пiвночi гуляємо та спiваємо. Ну, скажiть же, чи можна ж менi мати таку жiнку, як Оленка? Чи вона ж дотепна поговорити з ученими людьми, прийняти їх? Менi треба такої жiнки, як ви, Євфросино Сидоровно!
З дверей кiмнати виглядає голова Рябкова, з дверей пекарнi висовується голова Євдокiї Корнiївни, а з-за неї виглядає Химка, сп'явшись навшпиньки.
Рябко, вглядiвши жiнчину й Химчину голови, мотає головою й киває рукою, щоб вони поховались. Жiнка свариться на його.
Є в ф р о с и н а. Тiльки такої, як я? Спасибi вам за честь, коли ви так думаєте; ми не гонимось за такою честю.
Г о с т р о х в о с т и й. Ви мене не розумiєте, Євфросино Сидоровно! Я не хотiв би iншої жiнки, окрiм вас. Ви - й бiльше нiхто! Або ви, або нiхто!
Є в ф р о с и н а (тихо). Чом же це вiн не стає передо мною навколiшки, як той вусатий копитан перед мадамою?
Г о с т р о х в о с т и й. Ви не вiрите? (Приступає.) Ви не вiрите? Так знайте ж, що я бiльше нiкого не любив, не люблю й не любитиму, окрiм вас. Як побачив я вашу, таку заввишки, як дзвiниця, коафюру на головi, то трохи не вмер на мiсцi. Як почув я вашу вчену розмову, то й поклав, що для моєї компанiї треба такої жiнки, як ви.
Є в ф р о с и н а (тихо). Оце менi трохи подобається. (Голосно.)
Може… не знаю. (Кокетливо.)
З дверей знов виглядають голови Сидора Свиридовича й Євдокiї Корнiївни.
Вони обоє сваряться одне на другого й кивають головами.
Г о с т р о х в о с т и й. (падає навколiшки перед Євфросиною).
Євфросино Сидоровно! Без вас менi не жити на свiтi! Якби я так часто ходив до Братського монастиря, як часто ходжу попiд вашими вiкнами, я б давно уже присвятився. Вiрте менi, що говорю правду!
Є в ф р о с и н а. Якби пак можна було заглянути в вашу душу та подивитись в ваше серце!
Г о с т р о х в о с т и й. То там ви побачили б, що золотими слов'янськими буквами написано: Євфросина Сидоровна Рябкова. Ой, якби золотий ключ од вашого серця та лежав в моєї душi в кишенi, який би я був щасливий! А! Я б щогодини одмикав би ваше серце та все дивився на його! Я б не їв, я б не пив, я б не курив три днi, тиждень, та все заглядав би в ваше серце. Євфросино Сидоровно! Що ж ви скажете? (Бере її за руку.)
З-за дверей Рябко i його жiнка радiсно кивають одно другому.
Є в ф р о с и н а. Я… я… дайте менi трохи подумати! (Затуляє очi й лоб долонею.) Я так стривожена, так стривожена; так якось все сталось несподiвано, негада-но! Я… Я даю вам свою руку (подає руку), але треба попереду спитати батька-матерi! Вибачайте менi, що я вас на часочок покину. (Виходить у кiмнату. Мати йде з пекарнi слiдком за нею в кiмнату.)
Г о с т р о х в о с т и й сам.
Г о с т р о х в о с т и й. Ну, випав деньок менi сьогоднi! Якби два такi деньки, то хоч i на Щекавику. Так Євфросина моя! Яку ж жiнку матиму тепер! Ффф! Висока, та широка, та на головi пiвпуда кiс! Кругом панi! А шлейф! А розуму, а розуму! От тепер, Свириде Йвано-вичу, гуляй на всi застави! Грошi є, лавка є, ще й до того жiнка панi! А Оленка… Та що менi Оленка? Знайдемо десять таких Оленок, аби тiльки охота. Не перший i не останнiй Свирид Йванович дурить жiнок та дiвчат.
Г о с т р о х в о с т и й, Є в ф р о с и н а,
Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч.
Є в ф р о с и н а, Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч виходять.
С и д i р С в и р и д о в и ч все нюхає табаку й прикашлює.
Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу i ви, Євдокiє Корнiївно! Я переговорив з вашою розумною дочкою Євфросиною Сидоровною про одну дуже важну рiч, про котру ви вже, певно, знаєте. Я хочу женитись з Євфросиною Сидоровною, i вона вже дала менi своє слово, а тепер прошу й вас, як батька й матiр, чи згодитесь ви на те?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Як моя дочка Євфросина Сидоровна так хотять, то нам, старим, нiчого перечити.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Еге… нiчого перечити. Я ж кажу, нiчого перечити.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Тiльки, тiльки… менi казала звiсна на ввесь Печерська брехуха Меропiя i цiлосвiтня брехуха башмачниця i пiдбрехачка бублейниця… нiби ви посватали Оленку: так нам якось нiяково одбивати жениха од Оленки.
Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу i ви, Євдокiє Корнiївно! Ви самi сказали, що то за люди Меропiя, башмачниця й бублейниця. Може, я вам не до вподоби, а ви тiльки Оленкою хочете мене одiпхнути?
С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми кращого жениха не хочемо для Євфросини, як ви, Свириде Йвановичу.
Г о с т р о х в о с т и й. Коли так, то кланяюсь вам низенько i дякую вам за ваше слово. (Цiлується тричi з Сидором Свиридовичем i Євдокiєю Корнiївною.) Об iнших рiчах я пришлю сватiв поговорити хоч би й завтра.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Хоч i сьогодня! Я не ворог своїй дочцi. Що в мене в скринi, то все Євфросинине.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Все Євфросинине: аж чотири шовковi сукнi, та ще й дорогi: по три карбованцi за аршин сама платила; п'ять пар черевикiв на таких високих закаблучках…
Є в ф р о с и н а. Годi вам, мамо!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що правда, то не грiх.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Одначе з тих закаблукiв та черевикiв мало користi! (г о л о сно,) Придбали ви своїй дочцi, мабуть, дещо й лучче од черевикiв.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Чого в моєї Євфросини тiльки нема! Одного золота накупили…
Є в ф р о с и н а. Годi-бо, мамо! Є ж охота розказувати!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Про мене, хоч i до зару- чин. За мною дiло не стало. Тiльки, мабуть, у нашої Євфросини й золотого персня нема. Вона така молоденька! Об тiм ще й не думала й не гадала.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Де там нема! Ще позаторiк купила.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли є перснi, то й помiняйтесь, дiти, нехай ми, старi, на старостi лiт натiшимось вами.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а виносить з кiмнати перстень i надiває
Євфросинi на палець;
Г о с т р о х в о с т и й i Є в ф р о с и н а мiняються перснями.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли так добре склалося дiло, то й за могорич. Покликати б, стара, сестру Горпину.
Г о с т р о х в о с т и й. (як опечений). Ой, не треба! Вони з Оленкою тепер натомились: мабуть, вже сплять.
Є в ф р о с и н а. Неначе зроду не бачили тiтки! Сказати правду всiм у вiчi, менi б не хотiлось, щоб моя тiтка була на моїм весiллi. Вона тут нашуробурить так, що менi буде сором перед моїми пансiонськими подругами.
Г о с т р о х в о с т и й. Який у вас великий розум. Євфросино Сидоровно! Я тiльки стою та дивуюсь, витрiщивши очi. Отак i менi здається, як вам. Чи не можна б було нам повiнчатись хоч би i сiєї недiлi, щоб Скавичиха i не прочула про те?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Трохи буде швидко. Та треба ж i дочцi сукню бiлу пошити.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Вже готова й сукня, й бiлi черевики купила я сама. Тiльки взяти в лавцi бiлi трясучки на голову та дещо до сукнi попришпилювати, та хоч i завтра до вiнця.
Г о с т р о х в о с т и й. Ото й добре! То й повiнчаємось у недiлю.
В с i. Хоч i в недiлю. Нiчого нам одкладати.
Завiса падає