Двiр Рябка; на дворi стоїть хата з ганком; направо - баркан з брамою i хвiрткою, налiво, пiд гору - сад, обгороджений тином.
Далеко видно гори, на горах - Андрiївська церква, Десятинна, Софiйський собор.
Сонце на заходi.
Х и м к а с а м а.
Х и м к а (замiтає двiр мiтлою). Другим людям недiля, а тобi нема нi празника, нi недiлi в сих хазяїнiв. Вони весiлля справляють, а ти мети двiр у недiлю, ще й пiском посипай, ще й зеленою травою потруси, бо бач велика панi поїде вiнчатись. Знаємо, з яких ви панiв. I я була б такою самою панею, якби був живий мiй чоловiк.
Х и м к а й С и д i р С в и р и д о в и ч.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Химко? Пiймай собаку та прив'яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не обiрвала якiй-небудь паннi весiльної сукнi. (Входить у хату.)
Х и м к а. Хiба в мене собачi ноги, щоб я за собаками бiгала? вихiд з
Н а с т я, О л ь г а й В а р в а р а.
Н а с т я входить в хвiртку i йде до ганку.
За нею входять О л ь г а й В а р в а р а, убранi по-весiльному.
О л ь г а i В а р в а р а (до Настi). Добривечiр тобi! Потривай лиш! Як ми разом з'їхались, неначе змовились.
Н а с т я (стає серед двора). Доброго здоров'ячка, мої дорогi. (Цiлується з обома.)
О л ь г а (до Настi). Як же ти гарно убралась! Зовсiм, як до вiнця. Яка гарна матерiя! (Лапає.) А по чому аршин?
Н а с т я. Трошки дорога матерiя: по два карбованцi платила.
В а р в а р а (тихо). Отже й збрехала; я вже знаю, що платила по пiвтора карбованцi.
О л ь г а (до Настi). Для твоєї сукнi коли б не одкинувся Гострохвостий од своєї Євфросини.
В а р в а р а. Я б на його мiсцi одкинулась од неї й без того.
Н а с т я. Вже й бере! I де в його тi очi були? Хiба ж у нас нема кращих паннiв. Сам як чорнобривець, а бере сову.
В а р в а р а. Вже й бере! Нiс, як карлючка! (Смiється.)
О л ь г а. Очi, як цибуля. (Смiється.)
Н а с т я. Одначе чого ж ми тут стоїмо? Ходiмо в хату.
В с i т р и. Ходiмо! Ходiмо! (Йдуть у хату.)
В хвiртку входять два м и т р о п о л и ч i б а с и в сiртуках.
1-й б а с. Та цей дом менi по знаку. Я тут був з Кирилом та Тарасом.
2-й б а с. Чи добре ж приймали?
1-й б а с. О, ще й як добре! Хазяїн i хазяйка дуже люблять пiснi i трохи нас на руках не носили. Та тут ми гуртом уклали в копи мало не двi вiдрi горiлки. Он де Гострохвостий надибав собi дiвчину! Ой братику, та тут нас жде велика випивка. Спасибi Гострохвостому, що попросив нас на весiлля. За те ж я йому так одкатаю апостола, що церква буде дрижати!
2-й б а с. Пiддам i я басом жару. Ну вип'ємо ж цього вечора!
1-й б а с. О, що вип'ємо, то вип'ємо! От буде лахва! вихiд 5
Т i с а м i i Г о с т р о х в о с т и й з двома ш а ф е р а м и.
Г о с т р о х в о с т и й. (до басiв). Здрастуйте! Як живете, як двигаєтесь!
Б а с и. Вашими молитвами помаленьку живемо! Цей двiр нам трошки по знаку. Добрi люди живуть в цiм дворi i, здається, не вбогi.
Г о с т р о х в о с т и й. О, не вбогi.
Ш а ф е р и. Авжеж не вбогi. Рябкова лавка швидко перейде на першу улицю на Подолi.
Б а с и (до Гострохвостого). Наберете в кишенi всякого добра?
Г о с т р о х в о с т и й. (гордо). Авжеж наберемо: не в дурнiв удались.
В с i. От щасливий чоловiк. Багатому чорт дiтей колише.
В с i йдуть до хати.
Г о с т р о х в о с т и й зостається й виглядає в хвiртку.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой боже мiй! Аж трушусь. А що, як почує та й прибiжить скажена Скавичиха! Ой-ой-ой! Душа моя тривожиться. (Зiтхає i йде в санок. Йому назустрiч виходить Сидiр Свиридович, обнiмає його й цiлується.)
Г о с т р о х в о с т и й, С и д i р С в и р и д о в и ч, ш а ф е р и й д в а б а с и.
С и д i р С в и р и д о в и ч. От тепер ви вже наш. Вже нас нiхто не розлучить. Будьте ж щасливi в новiй жизнi. Вас жде Євфросина. Прошу до хати. Поблагословимо вас, та, про мене, й до вiнця. Здрастуйте. (Здоровкається з паничами. Всi входять у хату. Сидiр Свиридович з сiней.)
Химко! Йди, голубко, одчиняй ворота, та широко-широко.
Х и м к а виходить, одчиняє ворота.
В ворота заглядають п о г о н и ч i й м i щ а н к и.
Х и м к а вертається в хату.
З хати на ганок виходять ш а ф е р и з образами й свiчками, сходять по схiдцях i стають по обидва боки ганку; за ними виходить о д и н б а с i несе хлiб-сiль, за басом виходить д р у г и й б а с.
Г о с т р о х в о с т и й i Є в ф р о с и н а, С и д i р С в и р и д о в и ч, Є в д о к i я К о р н i ї в н а, убрана в чудний старомодний чепчик, д р у ж к и, к i л ь к а м i щ а н о к i Х и м к а.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а i м i щ а н к и плачуть i втирають очi хусточками.
Г о с т р о х в о с т и й, Є в ф р о с и н а, С и д i р С в и р и д о в и ч, Є в д о к i я К о р н i ї в н а, ш а ф е р и, д р у ж к и, м и т р о п о л и ч i б а с и, м i щ а н к и й Х и м к а.
Г о с т р о х в о с т и й. (до одного баса). Гукнiть, будьте ласкавi, щоб звощики пiд'їхали пiд самi ворота.
1-й б а с (вибiгає за ворота й гукає). Гей, звощики! Сiдайте на козла та подавайте конi, бо вже молодi йдуть. (Вертається.)
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (плачучи). Нiхто не знає, одна мати знає, як тяжко видавати замiж одним одну дочку. Була, жила в хатi, а завтра хто його зна де й дiлась. Нi до кого буде й слова промовити. Так, неначе й не було в мене дочки.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не плач, стара! Не тепер, то в четвер, а все-таки дiвчат не мине те лихо. Треба ж колись оддати дочку.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Нема Скавичихи на весiллi. Слава ж тобi, господи! Збувся я клопоту.
С и д i р С в и р и д о в и ч (бере хлiб i сiль). Ще раз благословляю вас святим хлiбом перед вiнцем. Даруй же вам, боже, щастя й здоров'я i добра повну хатуї
Т i с а м i й Г о р п и н а К о р н i ї в н а.
Г о р п и н а К о р н i ї в н а (прожогом вбiгає в ворота, розпихаючи людей, i кидається з плачем i з криком до ганку). Стiй, брате! Стiй, не благослови!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо, ламаючи руки). Боже мiй! Нещастя моє! Скавичиха прибiгла i все розкаже! Який шкандал! Який шкандал!
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Так оце у вас крадене весiлля, ховане вiнчання! Так оце ви недурно справляєте весiлля крадькома од своєї сестри! Ви мене не просили на весiлля, а я перечула через людей та й сама прийшла. Ви хотiли вкрасти мого зятя, жениха моєї Оленки, та не вкрадете! Я вам докажу, що не вкрадете!
С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Сестро! Бога ради, не кричи! Бога ради, не роби сорому! Дивись, люди дивляться в ворота.
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Нехай збiгаються з усiх Кожум'якiв, нехай збiгаються з усього Києва! Нехай дивляться на моє горе! Люди добрi! Дивiться на мене, дивiться на оцього шибеника (показує на Гострохвостого), що манив мою дочку, дурив моє дитя. Дивiться на сестру, що хотiла вкрасти в мене зятя!
Ш а ф е р и (кричать). Зачиняй ворота, виганяй людей з двору! (Бiжать, виганяють людей за ворота i зачиняють ворота.)
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Ти, Свириде Йвановичу, покинув мою дитину i береш носату багачку!!!
Є в ф р о с и н а й д р у ж к и. Ой, який страм! Який шкандал!
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Не пущу до вiнця! Стiй! Не пiдеш вiнчатись! Не пущу! (Розставляє руки перед ганком.) Не пущу без суда! Пiд суд його, в полiцiю, в тюрму! Дай попереду одвiт за моє дитя!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (сходить з ганку). Сестро! Горпино Корнiївно! Не безчесть нас, не губи моєї Євфросини! Голубко сестро!
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Сестро! В тебе дочка, i в мене дочка! Нехай я буду сяка й така, i проста, i п'яниця, нехай я буду ликом шита, а все-таки я мати своїй Оленцi. Не дам знущатись над моєю дитиною! (До Гострохвостого.) Нащо ти дурив моє дитя? Нащо ти топтав до неї стежку, нащо заручався, коли ти не думав її брати?
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнiївно! Я вам не дозволю так говорити на мене публiчно, перед людьми!
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Я не буду й просити в тебе дозволу. Я перед цiлим свiтом буду кричати, буду плакати, буду голосити, бо я мати своїй дочцi. Як тобi не робити страму, коли ти пройдисвiт, цiлосвiтнiй брехун, поганець, сибiрний!
Г о с т р о х в о с т и й. (сходить з ганку). Я такого шкандалу не попущу, не прощу нiколи. Мене та лаяти публiчно! Наробити такого шкандалу на цiлий Київ! Менi, Свиридовi Йвановичу Гострохвостому, наговорити такого чортовиння? Брешеш, стара! Вона з ума зiйшла! Вiзьмiть її та одвезiть в Кирилiвське i запрiть трьома замками. Це сумасшедша женщина. Нiчого нам звертати увагу на дурну бабу!
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Я сумасшедша! Мене одвезти в Кирилiвське? Мене, Горпину Корнiївну Скавичиху, чесну хазяйку й матiр, одвезти в Кирилiвське й заперти трьома замками! Не дiждеш, поганий.
Г о с т р о х в о с т и й. Цитьте, бо своїми руками одвезу в Кирилiвське, а таки сьогоднi звiнчаюсь.
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Не дiждеш ти, нi твiй поганий батько, нi твоя дурна мати. А вiнчатись не будеш! Не пущу!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а й С и д i р С в и р и д о в и ч плачуть.
Є в ф р о с и н а. Ой, який страм, який шкандал! Не видержу далi! (Збiгає з ганку.) Не видержу бiльше! Тiтко! Ви ж оце мене обидили, острамили на всю губернiю на всю мою жизнь! Хоч за границю тiкай! Я вас випхну з двора оцими своїми руками!
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Ану, ну! Приступи до мене. (Показує кулаки.) Побачимо, чий батько дужчий! А вiнчатись все-таки не будете! Побiжу слiдком за вашим возом в церкву, нароблю галасу в церквi при всiх людях, при всьому хрещеному мировi. Не пущу вiнчатись! Не пущу попа в ризи! (Розставляє руки перед молодими.)
В с i. Ой боже мiй, яке нещастя! Ой, який шкандал!
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Побий вас сила небесна, скарай вас братська богородице на душi й на тiлi, на ваших унуках i правнуках! (Плаче.) Дочко моя! Оленко моя! Я ж тобою втiшалася, як весняною квiткою! Я ж думала, що вже прийшло до тебе твоє щастя, що я вже спокiйна ляжу в домовину i не покину тебе на смiх поганцям. Ой, сирiтство наше гiрке! Нема в нас батька, нема нас кому оборонити! (Дуже плаче")
Т i с а м i й О л е н к а.
О л е н к а (вбiгає в двiр через хвiртку i прожогом кидається до Гострохвостого). Милий мiй! Любий мiй, серце моє! Чи вже ж правда, що ти покинув мене? Чи вже ж ти з iншою йдеш вiнчатись? Я не вiрю!
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Коли не ймеш вiри, то подивись! Оце тобi твiй Свирид Йванович.
О л е н к а (дивиться мовчки на церемонiю i кидається до Гострохвостого.) То ти йдеш вiнчатись з iншою? Скажи ж менi сам, бо я не вiрю рiднiй матерi. Скажи! Еге не скажеш?
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Боже мiй милосердний! Що тут їй казати? Оце попався! (Голосно.) Що ж маю робити, коли так дiло само склалося.
О л е н к а. Чи вже ж я тебе втеряю навiки? Я ж тебе люблю, несамовито люблю, люблю й не соромлюсь говорити перед людьми. Я люблю тебе i вмру за тобою! (Кидається Гострохвостому на шию. Вiн одпихає її.)
Г о р п и н а К о р н i ї в н а (кидається до Оленки). Безстиднице! Нема тобi сорому перед матiр'ю, перед людьми, перед богом! Ти б постидалася праведного сонця, що не зайшло ще й дивиться на тебе.
О л е н к а. Ти мене одпихаєш, Свириде Йвановичу! Я собi смерть заподiю. Дай виплакати всi. свої сльози, бо мене сльози душать, давлять, хапають за груди, йдуть у горло, давлять, як гарячий камiнь. (Хватається за груди й кричить.) Ой, душить мене гаряче залiзо в грудях… Ой!.. Рятуйте!.. ой?.. поможiть… хтось ухопив мене за горло. (Ледве дише.)
Ой, умру… мамо! Серце! Рятуйте, бо вмираю! (Падає на землю.)
Всi паничi кидаються до Оленки, виносять на ганок i садовлять на стiльцi.
Дружки пiддержують її.
Г о р п и н а К о р н i ї в н а (кидається до дочки). Вбили моє дитя, вбили мою Оленку! Бодай ти була маленькою вмерла, нiж мала терпiти таку напасть од своєї рiднi! Серце моє, дитя моє! (Плаче.)
В с i. Ой боже, яке нещастя! Що то з того буде? Що то з того буде?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (плаче). О боже мiй милостивий! Десь покарав нас милосердний господь, вже й не знаю за вiщо! I хто ж його знав, що в вас було сватання, а не жарти! Якби не Сидiр Свиридович, я б зроду не пристала на те сватання. А то Сидiр Свиридович носився з Свиридом Йвановичем, як з писаною торбою, доки доносився до такого лиха… (Втирає сльози.)
С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге, носився, доки не доносився. Сама цяцькалась с Гострохвостим, не знала, де й посадити, чим приймати, а тепер назад нашi! А хто ж, як не ти, сидiла цiлий вечiр, роззявивши рота, та слухала теревенi Гострохвостого?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Я слухала теревенi Гострохвостого, ще й рота роззявляла?.. Цього я вже не знесу, та ще й при людях. Тепер повертай своїм розумом, коли набрався його од Гострохвостого.
Г о с т р о х в о с т и й. Що це за напасть! Говорять про мене при менi, неначебто я десь за Андрiївською горою або за Днiпром.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Годi тобi, Євдокiє Корнiївно, допiкати менi до живого серця! Сама трохи не вiшалась на шию Гострохвостому разом з дочкою, а тепер я ще й винен.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. А це що далi буде! Так розходився, так розходився, що вже й не знаю, що далi буде. Все я винна, а не вiн. Виплутуйся собi i дочку виплутуй, я готова i в хату йти.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Добре, їй-богу, добре! А як i я пiду в хату за тобою, то що буде?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. А хiба ж я знаю, що буде! Були надворi, а то будемо в хатi, от що буде! Ти в нас хазяїн, ти в нас голова: роби як знаєш.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Я, бач, голова, а ти що ж? Не хвiст же?
Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу! Коли почали дiло, то треба якось кiнчати. Прибiгла одна баба й держить нас усiх отут, неначе привела з собою вiйсько!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не баба прибiгла, а наша сестра! Говорiть, та й мiру знайте. Йти нам не можна, бо та одна баба нас не пускає. Робiть, як самi знаєте.
Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти.
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Ба не пiдеш, бо не пущу!
Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти!
С и д i р С в и р и д о в и ч. А я кажу нi!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Коли ти кажеш нi, то й я кажу нi, бо ти в домi голова.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли ви, Свириде Йвановичу, так погано зробили, так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не хочу мати такого зятя.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Еге, i я не хочу мати такого зятя.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Сестра й небога будуть до смертi на нас нарiкати; скажуть, що ми згубили Оленку; вони люди бiднi, вони сироти.
Г о с т р о х в о с т и й. Чи це ви правду говорите, чи вередуєте?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Я зроду не жартував i не вередував.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, це жарти, Сидоре Свиридовичу? Ми ж, здається, вийшли з хати до вiнчання?
С и д i р С в и р и д о в и ч. То й вернемось у хату, так як i вийшли. Коли зачепили Оленку, то йдiть з нею й вiнчатись.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Еге ж, йдiть з нею й вiнчатись.
Г о с т р о х в о с т и й. Я? Вiнчатись з Оленкою? Я, Свирид Йванович, матиму жiнку Оленку?
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Бач, як потрiпує Оленку! Чи так же ти говорив у мене в хатi i на улицi, як я пiймала тебе коло своєї Оленки? А ти ж божився, а ти ж присягався!
Г о с т р о х в о с т и й. Та що тут балакати! Коли Євфросина Сидоровна того хоче, то нiчого й балакати. Ми й обминемо Скавичиху, а церков доволi скрiзь по Києву! Знайдемо церкву!
С и д i р С в и р и д о в и ч. А ми то що ж таке? А моя жiнка що ж таке? За се я готовий розсердитись, готовий накричати повний двiр, готовий i не знаю що зробити!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. I я готова розсердитись, готова накричати повний двiр. Що це таке? Говорив розумно, а це вже говорить таке, що й купи не держиться!
С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Берiть Оленку та йдiть до вiнця, а Євфросини ми не пустимо.
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Щоб я з ним тепер пустила до вiнця Оленку? Борони боже! Про мене, нехай iде в Флоровський монастир.
О л е н к а (прислухається, встає i кидається до Євфросини). Ти вкрала в мене жениха, ти одбила од мене моє щастя своїм золотом, своїми шовковими сукнями! Яка ж ти менi сестра? (Плаче.)
Є в ф р о с и н а. Оленко! Ти з ума зiйшла, опам'ятайся, що ти говориш, та ще й при людях! Я твоя сестра, а не твiй ворог. Ти тепер сама не своя, та й сама не знаєш, що говориш.
О л е н к а (плаче). Боже мiй, боже мiй! Як вiн божився, як присягався! Де ж та правда в свiтi? Як вiн мене любив, як милувався мною!
Дружки беруть Оленку пiд руки, одводять її на ганок i садовлять на стiльцi.
Г о с т р о х в о с т и й. Євфросино Сидоровно! Довго ми будемо слухати оцi бабськi теревенi?
Є в ф р о с и н а. Свириде Йвановичу! Я до сього часу винуватила свою тiтку. Менi все здавалось, що тiтка й Оленка тiльки хотiли одбити од мене вас i пригорнути до себе. Менi здавалось, що тiтка затягувала вас до себе, до своєї дочки.
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. А нехай вiн сказиться! Затягла б оце собi бiду в хату!
Є в ф р о с и н а. Менi здавалося, що тiльки Оленка вас любить, а не ви Оленку; але ви любили Оленку, може, й тепер любите.
О л е н к а (прислухається, встає з стiльця й кричить). Ой, як вiн мене любив! Згадай, як ти милувався моїми очима, як ти цiлував мої брови! (Ридає й падає на стiлець.)
Є в ф р о с и н а. Так он куди тягло вас, Свириде Йвановичу, ваше серце! Так он де були В с i. вашi думки, як ви ходили до мене, як говорили зо мною! (Кидається до Гострохвостого.) Нащо ви зачiпали мене, коли мали iншу на умi? Я цього вам не прощу! (Бiгає по сценi.) Я цього не знесу, не прощу во вiки вiков! Я вам докажу, що я неабияка мiщанка, з которою можна все витворяти. Я вам не перекупка, не яблушниця, котрiй можна в вiчi наплювати. Я наплюю вам в вiчi. Пху-пху-пху! (Плює в вiчi Гострохвостому.) Вон з мого двору, щоб i нога твоя тут не була од сього часу i довiку!
С и д i р С в и р и д о в и ч (приступає до Гострохвостого.) Вон! Вон з мого двору! Щоб i слiд ваш тут не смердiв!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Вон з нашого двору! Вон! Не треба нам такого зятя!
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Еге, вон, вон з двору! В тюрму його, в москалi! Обголить йому лоба та в арештанти! В Сибiр його, в каторжну роботу!
Г о с т р о х в о с т и й. Що це таке з вами? Цiлували мене, а тепер плюєте на мене, виганяєте з двору? Що менi Рябко та Скавичиха? Та я вам зробив велику честь, що переступив ваш порiг, що їв вашу погану стряпанину!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Моя погана стряпанина!
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Моя погана стряпанина!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Мою стряпанину їли не такi пани, як ви, та й тi хвалили! Мої паляницi хоч вези за границю! Оце дожилась! Погана моя стряпанина!
Г о с т р о х в о с т и й. Не вартий ваш хлiб, щоб Свирид Йванович душив ним своє горло.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а й Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Пху на тебе, сатано! Острамив нас на ввесь куток.
Г о с т р о х в о с т и й. Тичуть менi за жiнку якусь яблушницю, якусь мiщанку, якусь Оленку… Що менi Кожум'яки? Нащо менi здалися оцi кожум'яцькi шевцi? Завтра пiду на Липки й посватаю разом десять Євфросин, кругом обкованих золотом; завтра поїду вiнчатись отут попiд вашим двором, щоб заздрiсть скрутила вас оттак! Оттак!
С и д i р С в и р и д о в и ч, Є в д о к i я К о р н i ї в н а, Г о р п и н а К о р н i ї в на i Є в ф р о с и н а. Вон з двору! Вон з двору! Щоб твого й духу не чуть було! Щоб твiй слiд не смердiв на нашому подвiр'ї. (Приступають все ближче до Гострохвостого, вiн оступається до хвiртки.)
Г о с т р о х в о с т и й. (трохи подається назад до хвiртки). Чого ви приступаєте до мене? Ви думаєте, що я вас боюсь? Я зараз приведу сюди роту москалiв, вiзьму силою Євфросину й повiнчаюсь.
Є в ф р о с и н а. Мене вiзьме з москалями! Мене москалi поведуть в церкву до вiнця? Ой, люта ж я, люта! (Бiгає по сценi.) Я думала, що вiн чоловiк розумний i благородний, а вiн швець, а вiн прахвост!
Г о с т р о х в о с т и й. Я швець? Якби на вас не дiвочий убiр, я б вам дав знати шевця.
Є в ф р о с и н а. То. вiн смiє таке на мене говорити! Вон!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо.) А сто чортiв на його голову! Пропало золото й срiбло! Завтра спродають мою цилюрню! Ой, бiда, бiда! Йди, Свириде Йвановичу, додому та знов шкреби свинячi рила. (Тяжко зiтхає.)
В с i. Вон з двору! Вон з двору! Щоб i дух твiй тут не смердiв, а то киями будемо ганяти!
Т i с а м i й Б е р к о та В о л ь к о.
Б е р к о й В о л ь к о входять з векселями.
Б е р к о (до молодих). Поздоровляю вас з вiнчанням. Дай вам боже, щоб ви жили довго, та грошей багато нажили, та щороку менi довги платили.
В о л ь к о (кланяється Євфросинi). Поздоровляю вас з молодим мужем. Чи не заплатите ви за свого мужа довгiв? Ми маємо його векселi, а вiн казав, що ви пiсля весiлля зараз заплатите.
Б е р к о. Вони казали, що ви все заплатите, бо ми вже ходимо до їх, ходимо та й ходимо, та й ходимо.
В о л ь к о. Щодня ходимо, i вранцi, i ввечерi ходимо, а вiн не платить. Каже, жiнка заплатить. Ви багатi.
Є в ф р о с и н а. Яка жiнка? Ми ще не вiнчались i не будемо вiнчатись.
Б е р к о. Ой гвулт!
В о л ь к о. Ой вей мiр! Що це буде! Ой гвулт! (Хапається за пейси.)
С и д i р С в и р и д о в и ч. О! Бач. стара! Бач. куди б нашi грошi пiшли.
Є в ф р о с и н а.Та, хвалить бога, не пiдуть.
Б е р к о. Ой гвулт! Тателе! Мамеле!(Кричить.)
В о л ь к о.А гiра шварц ур! Ми його в суд, в тюрму! (До Гострохвостого.) Давайте грошi! Нащо нам цi векселi?
Б е р к о. Ми продамо його цилюрню! Ходiм в суд!
Г о с т р о х в о с т и й. От тобi й кожум'яцька багата молода. По губах текло, та в рот не попало.
Б е р к о й В о л ь к о (приступають до Гострохвостого). Ходiм в суд позиватись. Ви нас надурили.
Г о с т р о х в о с т и й хоче втекти, жиди його ловлять за руки й ведуть з двора.
Б е р к о й В о л ь к о (кричать). Гвулт! В суд його! Гвулт! (Виходять з Гострохвостим.)
Є в ф р о с и н а, С и д i р С в и р и д о в и ч, Є в д о к i я К о р н i ї в н а т а Г о р п и н а К о р н i ї в н а. О туди тобi дорога!
Т i с а м i без Гострохвостого, Волька та Берка.
1 - й б а с.От тобi й на!То це нам не прийдеться й випити.
2 - й б а с. Авжеж не прийдеться. коли молодий втiк з двору.
1 - й б а с. В мене аж слинка котиться.
О л ь г а. Ой, який же шкандал вийшов! (Тихо.) Дурно плаття шила!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чого ж оце ми стоїмо та святу землю топчемо? Ходiмо до хати! (До гостей.)Прошу покiрно до хати, та хоч вип'ємо по чарцi. Одначе готувались к весiллю.
М и т р о п о л и ч i б а с и й ш а ф е р и. Ото розумна рiч, бо в нас аж горло пересохло, дивлячись на цю кожум'яцьку комедiю.
В с i йдуть в хату.
Завiса падає.
К i н е ц ь