Петро и Микола.
П е т р о. Се старший в вашiм селi?
М и к о л а. Який чорт; вiн живе тiлько тут; бач, возний - так i бундючиться, що помазався паном. Юриста завзятий i хапун такий, що iз рiдного батька злупить!
П е т р о. А то, другий?
М и к о л а. То виборний Макогоненко; чоловiчок i добрий був би, так бiда - хитрий, як лисиця, i на всi сторони мотається; де не посiй, там i уродиться, i уже де i чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже.
П е т р о. Так вiн штука! Кого ж вони висватали?
М и к о л а. Я догадуюсь; тут живе одна бiдна вдова з дочкою, то, мабуть, на Наталцi возний засватався, бо до неї багато женихiв залицялись.
П е т р о (в сторону). На Наталцi!.. (Успокоясь). Но Наталка не одна на свiтi. (К Миколе). Так, видно, Наталка багата, хороша i розумна?
М и к о л а. Правда, хороша i розумна, а до того i добра; тiлько не багата. Вони недавно тут поселились i дуже бiдно живуть. Я далекий їх родич i знаю їх бiдне поживання.
П е т р о. Де ж вони перше жили?
М й к о л а. В Полтавi.
П е т р о (с ужасом). В Полтавi!..
М и к о л а. Чого ж ти не своїм голосом крикнув?
П е т р о. Миколо, братику мiй рiдний! Скажи по правдi: чи давно уже Наталка з матiр'ю тут живуть i як вони прозиваються?
М и к о л а. Як тут вони живуть… (Говорит протяжно, как будто в мислях рассчитывает время), Четвертий уже год. Вони оставили Полтаву зараз по смертi Наталчиного батька.
П е т р о (вскрикивает). Так вiн умер!
М и к о л а. Що з тобою робиться?
П е т р о. Нiчого, нiчого… Скажи, будь ласкав, як вони прозиваються?
М и к о л а. Стара прозивається Терпилиха Горпина, а дочка - Наталка.
Петро всплескивает руками, закрывает ими лицо, опускает голову и стоит неподвижно.
М и к о л а (бьет себя по лбу и делает знак, как будто что-то отгадал, и говорит), Я не знаю, хто ти, i тепер не питаюся, тiлько послухай: