Та йшов козак з Дону, та з Дону додому,
Та з Дону додому, та сiв над водою.
Сiвши над водою, проклинає долю:
Ой доле, ти, доле, доле моя злая!
Доле моя злая, чом ти не такая!
Чом ти не такая, як доля чужая?
Другим даєш лишнє, мене ж обижаєш,
I що менi миле, i те однiмаєш.
Не спасибi долi, коли козак в полi,
Бо коли вiн в полi, тогдi вiн на волi.
Ой, коли б ти, доле, вийшла ко мнi в поле,
Тогдi б ти згадала, кого обижала.