Микола и Наталка.
Н а т а л к а (выходя поспешно). Що ти хотiв сказати менi Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збiгаються.
М и к о л а. Нiчого. Я хотiв спитати тебе, чи ти справдi посватана за возного?
Н а т а л к а (печально). Посватана… Що ж робить, не можна бiльше сопротивлятися матерi. Я i так скiлько одвильовалася i всякий раз убивала її своїм одказом.
М и к о л а. Ну, що ж? Возний - не взяв його враг - завидний жених. Не бiйсь, полюбиться, а може, i полюбивсь уже?
Н а т а л к а (с упреком). Миколо, Миколо! Не грiх тобi тепер надо мною смiятись! Чи можна менi полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав. його, пожалiв би i мене, i його.
М и к о л а. Петра? (Поет).
Що за того Петруся
Била мене матуся.
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице бiле, чорний ус.
Н а т а л к а (заплакав). Що ти менi згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бiдна! (Помолчав, указывает на реку). Бачиш Ворскло?.. Або там, або нi за ким.
М и к о л а (показывает в ту сторону, куда спрятался Петро). Бачиш ту сторону? Отже, i в Ворсклi не будеш, i журитись перестанеш.
Н а т а л к а. Ти, менi здається, побувавши довго в городi, ошалiв i совсiм не тим став, що був.
М и к о л а. Коли хочеш, то я так зроблю, що i ти не та будеш, що тепер.
Н а т а л к а. Ти чорт знаєть що верзеш, пiду лучче додому. (Хочет уйти).
М и к о л а (удерживает). Пожди, одно слово вислухай, та й одв'яжись од мене.
Н а т а л к а. Говори ж - що такеє?
М и к о л а. Хочеш бачити Петра?
Н а т а л к а. Що ти? Перехрестись! Де б то вiн взявся?
М и к о л а. Вiн тут, та боїться показатись тобi, потому що ти посватана за возного.
Н а т а л к а. Чого ж йому боятись? Нам не грiх побачитись, я iще не вiнчана… Та ти обманюєш!..
М и к о л а. Не обманюю - приглядайся! Петре, явись!
Наталка при появлении Петра вскрикивает: "Петро!" Петро вскрикивает: "Наталка!", оба стремятся друг к другу, обнимаются.
Немая сцена.
М и к о л а (поет),
Поблукавши, мiй Петрусь
До мене оп'ять вернувсь.
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице бiле, чорний ус.
П е т р о. Наталко! В який час тебе я встрiчаю!.. I для того тiлько побачились, щоб навiки розлучитись.
Н а т а л к а. О Петре! Скiлько сльоз вилила я за тобою. Я знаю тебе i затим не питаюся, чи iще ти любиш мене, а за себе - божусь…
М и к о л а (перебивает). Об любовi поговорите другим разом, лiпшим часом; а тепер поговорiте, як з возним розв'язаться.
Н а т а л к а. Не довго з ним розв'язаться: не хочу, не пiду, та й кiнцi в воду!
П е т р о. Чи добре так буде? Твоя мати…
Н а т а л к а (перебивает). Мати моя хотiла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися.
П е т р о. Возний - пан, чиновний i багатий, а я не маю нiчого. Вам з матiр'ю треба подпори i защити, а я через себе ворогiв вам прибавлю, а не помощ подам.
Н а т а л к а. Петре! Не так ти думав, як одходив!
П е т р о. Я одинаковий, як тогдi був, так i тепер, i скажу тобi, що i мати твоя не согласиться промiняти багатого зятя на бiдного.
М и к о л а. Трохи Петро неправду говорить.
Н а т а л к а. Одгадую своє нещастя! Петро бiльше не любить мене i йому нужди мало, хоть би я i пропала. От яка тепер правда на свiтi!