Те же, возный, выборный и Терпилиха.
В ы б о р н ы й. Що ви тут так довго роздабарюєте?
В о з н ы й. О чем ви - теє-то як його - бесiдуєте?
Т е р п и л и х а (увидя Петра). Ох, менi лихо!
Н а т а л к а. Чого ви лякаєтесь, мамо? Се Петро.
Т е р п и л и х а. Свят, свят, свят! Вiдкiль вiн взявся? Се мара!
П е т р о. Нi, се не мара, а се я - Петро, i тiлом, i душею.
В о з н ы й (к виборному). Що се за Петро?
В ы б о р н ы й. Се, мабуть, той, що я вам говорив, Наталчпн любезний, пройдисвiт, ланець.
В о з н ы й (к Петру). Так ти, вашець, Петро? Чи не можна б - теє-то як його - убиратись своєю дорогою, бо ти, кажеться, бачиться, видиться, здається, меж нами лишнiй.
Н а т а л к а. Почому ж вiн лишнiй?
Т е р п и л и х а. I вiдомо - лишнiй, коли не в час пришов хати холодити.
П е т р о. Я вам нi в чiм не помiшаю, кiнчайте з богом те, що начали.
Н а т а л к а. Не так-то легко можна окончпти те, що вони начали.
В о з н ы й. А по какой би то такой резонной причинi?
Н а т а л к а. А по такiй причинi: коли Петро мiй вернувсь, то я не ваша, добродiю.
В о з н ы й. Однако ж, вашецi проше, ви рушники подавали, сирiч - теє-то як його - ти одружилася зо мною.
Н а т а л к а. Далеко iще до того, щоб я з вами одружилася! Рушники нiчого не значать.
В о з н ы й (к Терпилихе). Не прогнiвайся, стара. Дочка твоя - теє-то як його - нарушаеть узаконенний порядок. А понеже рушники i шовковая хустка суть доказательства добровольного i непринужденного єя согласiя бить моєю сожительницею, то в таковом припадкi станете пред суд, заплатите пеню i посидите на вежi.
В ы б о р н ы й. О, так! так! Зараз до волосного правленiя та i в колоду.
Т е р п и л и х а (со страхом). Батечки мої, умилосердiтесь! Я не одступаю од свого слова. Що хочете робiте з Петром, а Наталку, про мене, зв'яжiте i до вiнця ведiте.
Н а т а л к а. Не докажуть вони сього. Петро нiчого не виноват, а я сама не хочу за пана возного: до сього силою нiхто мене не принудить. I коли на те iде, так знайте, що я вiчно одрiкаюсь од Петра i за возним нiколи не буду.
М и к о л а. Що то тепер скажуть?
В ы б о р н ы й. От вам i Полтавка! Люблю за обичай!
Т е р п и л и х а. Вислухайте мене, мої рiднiї! Дочка моя до сього часу не була такою упрямою i смiлою; а як прийшов сей (указывает на Петра) шибеник, пройдисвiт, то i Наталка обезумiла i зробилась такою, як бачите. Коли ви не випровадите вiдсiль сього голодрабця, то я не ручаюсь, щоб вона i мене послухала.
В о з н ы й и В ы б о р н ы й (вместе). Вон, розбишако, iз нашого села зараз… I щоб твiй i дух не пах! А коли волею не пiдеш, то туда заправторимо, де козам роги правлять.
Т е р п и л и х а. Зслизни, маро!
П е т р о. Утихомиртесь на час i вислухайте мене: що ми любились з Наталкою, про те i богу, i людям iзвiсно; но щоб я Наталку одговорьовав iти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матерi i поселяв несогласiє в сiм'ї - нехай мене бог накаже! Наталко, покорися своїй долi, послухай матерi, полюби пана возного i забудь мене навiки! (Отворачивается й утирает слезы. Все показывают вид участия в горести Петра, даже и возный).
Т е р п и л и х а (в сторону). Добрий Петро! Серце моє против волi за його вступається!
Наталка плачет, возный рассуждает.
В ы б о р н ы й. Що не говори, а менi жаль його.
М и к о л а. На чiм то все се окошиться?
В о з н ы й (Петру). Ти, вашець, - теє-то як його - куда тепер помандруєш?
П е т р о. Я iшов в Полтаву, но тепер пiду так, щоб нiколи сюда не вертатись… Iще пару слов скажу Наталцi. Наталко! Я через тебе оставив Полтаву i для тебе в дальнiх сторонах трудився чотири годи; ми з тобою виросли i згодовалися вкупi у твоєї матерi, нiхто не воспретить менi почитати тебе своєю сестрою. Що я нажив - все твоє: на, возьми! (Вынимает из-за пазухи завернутые в лубки деньги). Щоб пан возний нiколи не попрекнув тебе, що взяв бiдну i на тебе iздержався. Прощай! Шануй матiр нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду.
Н а т а л к а. Петре! Нещастя моє не таке, щоб грiшми можна од його одкупитися: воно тут! (Показывает на сердце). Не треба менi грошей твоїх. Вони менi не поможуть. Но бiдою нашою не потiшаться вороги нашi… I моїй жизнi конець недалеко… (Склоняется на плечо Петру).
Т е р п и л и х а (подбегает и обнимает Петра). Петре!
Н а т а л к а (обнимая Петра, говорит матери). Мамо! Кого ми теряємо!
М и к о л а (виборному). А тобi як вiн здається?
В и б о р н ы й. Такого чоловiка, як Петро, я зроду не бачив!
В о з н ы й (вышед вперед на сцену). Размишлял я предовольно, i нашел, что великодушной поступок всякiї страстi в нас пересиливаєть. Я - возний i признаюсь, что от рожденiя моєго расположен к добрим дiлам; но, за недосужностiю по должностi i за другими клопотами, доселi нi одного не здiлал. Поступок Петра, толiко усердний i без примiсу ухищренiя, подвигаєть мене на нижеслiдующеє… (К Терпилихе). Ветхая деньми! благословиши лi на благоє дiло?
Т е р п и л и х а. Воля ваша, добродiю! Що не зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.
В о з н ы й. Добрий Петре i бойкая Наталко! Приступiте до мене! (Берет их за руки, подводит к матери и говорит). Благослови дiтей своїх щастям i здоров'ям. Я одказуюсь од Наталки i уступаю Петру во вiчноє i потомственноє владiнiє з тим, щоб зробив її благополучною. (К зрителям). Поєлiку же я - возний, то по привiлегiї, Статутом мнi наданой, заповiдаю всiм: "Где два б'ються - третiй не мiшайсь!" i твердо пам'ятовать, що насильно милим не будеш.
П е т р о и Н а т а л к а (когда возный говорит к зрителям, обнимают мать, а по окончании говорят). Мати наша рiдная, благослови нас!
Т е р п и л и х а. Бог з'єднаєть вас чудом, нехай вас i благословить своєю благостiю…
М и к о л а. От таковi-то нашi полтавцi! Коли дiло пiде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються.
В ы б о р н ы й. Наталка - по всьому полтавка, Петро - полтавець, та й возний, здається, не з другой губернiї.
П е т р о. Наталко! Тепер ми нiколи не розлучимося. Бог нам помiг перенести бiди i напастi, вiн поможе нам вiрною любовiю i порядочною жизнiю буть примiром для других i заслужить прозвшце добрих полтавцiв. Заспiвай же, коли не забула, свою пiсню, що я найбiльше люблю.
Н а т а л к а. Коли кого любиш, того нiчого не забудеш.