Батько. Вона прибуде сама Дядько. Ні, гадаю, певне, котра з черниць проведе її. їм же не вільно ходити самим.
Батько. Але ж вона ігуменя.
Дядько. Устав для всіх один.
Дід. Ви вже не турбуєтесь Дядько. А чого ж би мали турбуватись Не треба про се говорити. Вже ж нема чого боятись.
Дід. Ваша сестра старша від вас
Дядько. Вона в нас найстарша.
Дід. Я не знаю, що се зо мною,- я не спокійний. Я хтів би, щоб ваша сестра була вже тут.
Дядько. Вона буде, вона обіцяла.
Дід. Я хтів би, щоб сей вечір вже минув.
Три дівчини вертаються.
Батько. Снить він
Старша дочка. Дуже міцно спить, татку.
Дядько. Що ж будемо робити, чекаючи
Дід. Чого чекаючи
Дядько. Сестри чекаючи.
Батько. Ти нічого не бачиш, Урсуло
Старша дочка (край вікна). Ні, тату.
Батько. А на дорозі Ти бачиш дорогу [223] Старша дочка. Бачу, тату; місяць світить, мені видко дорогу аж ген до кипарисів.
Дід. І ти нікого не бачиш
Старша дочка. Нікого, дідусю.
Дядько. Як там надворі Старша дочка. Дуже гарно; ви чуєте соловейків Дядько. Авжеж.
Старша дочка. Щось трохи вітрець по дорозі.
Дід. Трохи вітрець по дорозі Старша дочка. Еге ж, і дерева трошки затремтіли.
Дядько. Дивно, що сестри все немає.
Дід. Я вже не чую солов'їв.
Старша дочка. Здається, мов хтось увійшов у садок, діду.
Дід. Хто ж
Старша дочка. Не знаю, не бачу нікого.
Дядько. Бо нікого й нема.
Старша дочка. Хтось мусить бути в садку, соловейки раптом замовкли.
Дядько. Однак же я не чую, щоб хто йшов.
Старша дочка. Певне, хтось іде понад ставком, бо лебеді сполохались.
Друга дочка. Всі риби на ставку раптом плюснули на дно.
Батько. Нікого не бачиш
Старша дочка. Нікого, тату.
Батько. Адже ставок освічений місяцем.
Старша дочка. Так, я бачу, як лебеді сполохались.
Дядько. Я певен, що їх сестра сполохала. Вона, певне, ввійшла малою хвірткою.
Батько. Не розумію, чому ж собаки не брешуть…
Старша дочка. Я бачу собаку отам у будці. Лебеді пливуть на той бік!
Дядько. Сестри злякались. Погляну лишень. (Кличе.) Сестро! Сестро! Се ти Нема нікого.
Старша дочка. Я певна, що хтось є в садку. Ось побачите.
Дядько. Але вона обізвалась би!
Дід. Чи солов'ї знов не щебечуть, Урсуло Старша дочка. Не чую більш ні одного нігде навколо. [224] Дядько. Тим часом і гомін стих.
Батько. Мертва тиша.
Дід. Певне, хтось чужий їх лякає, бо якби се хто свій, вони б не замовкли.
Старша дочка. Он там сидить соловейко на плакучій вербі. Полетів!..
Дядько. Чи вам оце тепер в голові ті соловейки Дід. Чи всі вікна одчинеці, Урсуло Старша дочка. Шкляні двері одчинені, дідусю.
Дід. Здається, холод суне в хату.