Б'є десята родина.
Дід (прокидаючись). Чи я обернений до шкляних дверей Старша дочка. Добре проспались, дідусю Дід. Чи я обернений до шкляних дверей Старша дочка. Так, дідусю.
Дід. Нема нікого біля шкляиих дверей Старша дочка. Але ж, дідусю, я нікого не бачу.
Дід. Мені здавалось, що там жде хтось. Ніхто не приходив, Урсуло Старша дочка. Ніхто, дідусю.
Дід (до дядька і батька). Сестри не було Дядько. Вже пізно; вона вже не прибуде; не гаразд вона се робить.
Батько. Вона починав турбувати мене.
Чутно гомін, мов хтось іде до хати.
Дядько. Вона тут. Ви чули
Батько. Так, хтось увійшов долом.
Дядько. Напевне, то сестра. Я пізнав її ходу.
Дід. Я чув, як хтось поволі йшов.
Батько. Вона ввійшла дуже поволі.
Дядько. Вона знає, що в хаті хворі.
Дід. Я вже більш нічого не чую.
Дядько. Вона зараз прийде сюди, ш скажуть, що ми тут.
Батько. Я радий, що вона прибула.
Дядько. Я був певен, що вона таки тепер буде.
Дід. Щось вона забарилась там долі
Дядько. Однак се напевне вона.
Батько. Ми більше нікого не сподіваємось.
Дід. Я чую гомін долі.
Батько. Я закличу служницю; хоч знатимем щось певного. (Дзвонить.) Дід. Я чую гомін на сходах.
Батько. Се йде служниця.
Дід. Здається, вона не сама.
Батько. Вона йде помалу…
Дід. Я чую ходу вашої сестри! [227]
Батько. А я чую тільки служниці ходу.
Дід. Се ваша сестра, се вона!
Хтось стукається в двері.
Дядько. Вона стукає в скриті двері.
Батько. Я сам їй одчиню, бо сі малі двері страх риплять; їх тільки тоді одчиняють, коли хотять увійти в хату, щоб ніхто не бачив. (Одхиляє двері; служниця не ввіходить, а стоїть у дверях.) Де ви Служниця. Тут, пане.
Дід. Се ваша сестра на порозі
Дядько. Я бачу тільки служницю.
Батько. Тут тільки служниця. (До служниці.) Хто прийшов до нас Служниця. Хто мав прийти, пане Батько. Авжеж, хтось тільки що прийшов Служниця. Ніхто не приходив, пане.
Дід. Хто се так зітхає
Дядько. То служниця, вона задихалась.
Дід. Вона плаче Дядько. Де ж там! І чого б вона плакала (До служниці.) Так ніхто не приходив от тільки що Служниця. Але ж ні, пане.
Батько. Але ж ми чули, як одчиняли двері.
Служниця. Се я зачиняла двері, пане.
Батько. То вони були одчинені
Служниця. Так, пане.
Батько. Чого ж вони були одчинені в таку пору Служниця. Не знаю, пане, я їх зачинила.
Батько. Коли так, то хто ж їх одчинив Служниця. Не знаю, пане, певне, хтось виходив після мене, пане.
Батько. Треба уважати. Але не кидайте дверима, ви знаєте, що вони грімкі.
Служниця. Та я, пане, не чіпаю дверей!
Батько. Як же ні Ви беретесь за двері, мов хочете увійти в хату.
Служниця. Але ж, пане, я стою на три кроки від дверей.
Батько. Говоріть трохи тихше.
Дід. Чи хто згасив світло