По теренах, зайнятих УПА, почали шаліти польські військові частини. їх метою було застрахувати наше населення, щоб воно добровільно голосилось до виїзду. Більшовицькі старшини пропагували, щоб люди виїжджали в Україну, а там заживуть вільним життям. Говорили, що тут вони, начебто, в небезпеці, тому що УПА не дає їм вільно зажити. Також польські банди нападають на їхні села, а там, в Україні, під захистом батька Сталіна страху не буде. Їхню пропаганду наші селяни ігнорували, бо знали добре, що їм несе більшовицький рай.
Коли ворог бачив, що таким засобом не вдасться переконати населення до виїзду, то застосував іншу тактику — терор. Польське командування висилало свої частини на села, де їм було дозволено грабувати і тероризувати населення. Кожне село було до того готове — виставляли стійки. Коли бачили, що зближається ворожа частина, то вони все ховали до криївок, а худобу виганяли в ліс, бо ворог не дуже радо зближався до лісу.
Наша сотня постійно змінювала місця постою, щоб здезорієнтувати ворога. Ворожі частини довго не затримувалися в селі — увійшли в село, пограбували що попало, заарештували кілька селян, котрі не могли сховатись в лісі, і скоро відходили, бо боялись, що може бандерівці близько є в лісі — то буде їм гаряче.
Крім того, селяни, як звичайно, працювали на ріллі. Навіть не було в них думки, що ворог може їх силою викинути з їхніх прадідівських хат.
Весна заносилась дуже гарною, погода дописувала, а природа пишалася зеленими ланами збіжжя.
Зближався латинський Великдень. Поляки зміцнювали свої гарнізони, бо сподівались акцій УПА, хоч наша сотня не мала таких планів. Сотня, користаючись зі спокою в терені, закватирувала в делягівському лісі. Під вечір долучив до нас районовий господарчий референт, друг Верниволя і провідник СБ (Служба Безпеки) друг Карло зі своєю боївкою.
До свят і по святах ворог не робив випадів. Наші селяни приготовлялися до відсвяткування Воскресіння Господнього. Кожне село сподівалося, що сотня загостить до них на свята. Воякам також було цікаво, де сотня буде святкувати. Наші інтенданти теж приготовляли все потрібне до Великодня.
У Велику П'ятницю сотня перейшла до села Явірника Руського. Молоді жінки і дівчата гарно прибрали церкву.
В нашій сотні перебував курінний капелан. Зв'язкові повідомили селян, що в їхній церкві буде відправлятися Служба Божа і "Положення Плащаниці".
В селі — святковий настрій. Селяни, святково повбирані, зійшлися до церкви. Службовий підстаршина допильнував виставити сильне забезпечення, щоб часом несподівано не наскочив ворог. Радості не було кінця. По Службі Божій вояки розійшлися по квартирах, де разом зі селянами ділились враженнями. Командний склад сотні вирішив, що будемо святкувати Великдень на поляні поміж селами Гутою і Липою. Там була велика поляна, де з одного боку була гора, а з другого боку — ліс, що тягнувся аж до Сяну. У Великодню Суботу закватирували ми на тій поляні.
День був дуже сонячний і теплий. Наші вояки приступили до праці: рубали кругляки і приготовляли два ряди довгих столів, бо тут мали святкувати селяни з довколишніх сіл.
Коли вояки впоралися зі столами, все було готове до відсвяткування Великодня. Сотня відійшла до села Поруби. Там селяни нас тепло вітали, а дітвора бігла нам назустріч, тішилася, казала, що до них іде їхнє військо. В селі постановили ми нічний постій.
Біля півночі наша стежа, що була вислана в терен, повертає і звітує, що в стороні Жогатина з'явилися частини польського війська і освітлюють терен білими ракетами.
Сотенний наказує зміцнити забезпечення, хоч ми добре знаємо, що ворог вночі не буде робити нападів, але на всякий випадок треба забезпечитися. Ніч була спокійна. Селяни з довколишніх сіл були повідомлені про спільне святкування Великодня.
Почало заноситись на Божий дєнь. Сотня вимашерувала в означене місце свята. Туди з усіх усюдів напливали святково вбрані селяни. Молоді жінки і дівчата у вишиванках несли зі собою все, що годиться на Великдень: повні кошики великоднього печива, м'яса, яєць і дечого більше. Всі довколишні села лишилися на цей день пустими, бо селяни, мов відчували, що то вже їхній останній Великдень на рідних землях.
Велику поляину дівчата окрасили кольоровими вінками і иаціональннми вишиванками. Столи були вкриті вишитими скатертинами, а на них двома рядами накладені святкові Божі дари Великодня. Із-за гори помалу висунулось велике коло сонця і кинуло своє золоте проміння на велику поляну, де зібралось кілька сот українських селян, щоб гідно відсвяткувати це величне свято. Навпроти столів стояв престіл, накритий вишиваними скатертинами. Радощі, які панували на поляні, ніяк не можна описати.
До престола виходить в святкових ризах курінний капелан з хрестом в руках. Він зробив знак хреста і заспівав "Христос Воскрес", а за ним з грудей сотень людей понеслась молитва Іен — генеиь далеко по горах, і здавалось, що голоси лунали аж до неба, де осівся Спаситєль Світа — Христос. Далі відправлялася Служба Божа. По Службі Божій селяни разом з вояками УПА позасідали за столи, а капелан переходив вздовж столів і святив те, що було приготоване. По свяченні пасок сотенний Громенко привітав всіх присутніх могутнім "Христос Воскрес". Тут знову по поляні понеслось "Воістину Воскрес".
Громенко, хоч малий на зріст, але голосом могутній, сказав:
— Дорога громадо, брати і сестри! Лютин ворог не дає нам відсвяткувати цей величний день, як личить кожному народові в світі, але не зважаючи на це, ми святкуємо цей день як одна велика українська родина. Ми, вояки УПА, радіємо, що можемо разом з вами відсвяткувати цей Великдень. Так, як ворог запланував, може то буде останній Великдень, що ми святкуємо разом з вами. Але тішить нас те, що ви гідно бороните свою гідність, як личить боронити її кожному доброму українцеві. Ви з нами стояли в рядах боротьби за визволення нашої скривавленої Батьківщини, не раз ви дивилися в очі смерті. Окрім того, ви стояли мужньо. I ми віримо, що де б ви не були, ви будете вірні тим ідеалам, за які ми боролися разом ось тут, у цих закутинах нашої землі. Ми віримо, що сьогодні чи завтра ми переможемо!
По тих кількох словах селяни, мов одна родина, засіли за столи і почали вживати посвячені Божі дари. Коли старші мужчини сиділи за столами, то молоді дівчата почали виводити "Гагілки" — тут можна було побачити правдивий український Великдень.
Біля години четвертої пополудні стежа повідомила, що від села Рибного (недалеко від поляни) в нашому напрямі посувається польське війско. Сотенний висилає рій Ворона на заставу. Поляки, мабуть, почули наші співи і постановили нам перешкодити у святкуванні Великодня. За кілька хвилин, як Ворон з роєм зайняли становища, почалась стрілянина. Наш рій відкрив по ворогові кулеметний вогонь. Хоч вогонь не втихав, селяни не панікувалися, всі були на місцях. Сотенний на допомогу Воронові посилає рій Рубача. Ройовий Ворон був необережний, не залягав до оборони, а ходив на повний зріст, і "антек" взяв його на приціл. Ворон був поранений, його принесли на поляну, туди, де ще були присутні його батьки. Сам Ворон походив зі села Явірника Руського, яке бачило багато героїв. Сотенний лікар опікувався пораненим ройовим. Увечері сотенний дав наказ ройовому Журбі доставити Ворона до санітарного пункту в селі Нетребці. Селяни затрималися до вечора. Щоб повернутися до своїх сіл, чекали, коли ворожі війська залишать терен. Польські частини перед смерком відійшли до своїх баз у Бірчі. Селяни спокійно розійшлись до своїх сіл.
В другий день свят сотня закватирувала в делягівському лісі на високому шпилі гори, де була добра оборона, а ворог про те наше місце не знав. Називали ми той шпиль "Повстанський Синай". Серед вояцтва панував святковий настрій. Кожного з нас лютило, що ворог не дав нам спокійно відсвяткувати Великдень. Рано приходить зв'язковий від санітарного пункту і повідомляє, що ройовий Ворон помер. Ця звістка потрясла цілу сотню, а найбільше — його рій, бо вояки його дуже любили за те, що був він хоробрий і завзятий командир роя.
День був дуже гарний. Вояки порозстелювали палатки, і кожний рій в святковому настрої продовжував свято Вєликодня.
Сонце підійшло високо, так що золоте проміння поміж високі ялиці віщувало, що Христос Воскрес. Сотенний Громенко вирішив, що коли смеркне, то сотня відійде до санітарного пункту. Заберемо ройового Ворона і поховаємо на спільному повстанському цвинтарі, біля Волі Володзької. Там вже спочиває кілька десятків наших побратимів, які впали на полі слави у боротьбі за волю своєї Батьківщини.
На високому шпилі гори, на високих ялицях, ми мали зірців, які обсервували на око терен. Сонце почало ховати своє проміння за високі ялиці. Нараз зірці повідомляють, що з боку Явірника Руського розсипною в наш бік наступають польські військові частини. Наказ сотенного — займати догідні становища і бути готовими привітати ворога, але не стріляти, чекати наказу, підпускати на дуже близьку відстань.
Ворог сліпо йшов на той ліс, маючи надію виконати своє завдання і не стрінутися з УПА. Зірці постійно звітували про віддаленість ворожих військ. Сотенний наказує зібрати зірців і чекати наступаючого ворога. Поляки були вже близько від нас. Ми вже чуємо їхні голоси, кожному з нас тремтить палець на спуску автомата чи кулемета. Чуємо накази ворожих старшин. Їхня лінія поволі посувається вперед, ніхто з них не має на думці, що в моменті їх привітають наші кулемети. Коли ворог наблизився до нас на відстань п'ятидесяти метрів, по лінії перейшов наказ: "Вогонь!"
Нараз заграли наші кулемети, автомати і кріси. Ворог не сподівався такого привіту, займав становища, які міг, але то не врятувало, бо їх привітали наші гранати, які градом посипалися на ворожі становища. Польські вояки бачили своє безвихідне становище. Без наказу своїх командирів вони почали панічно втікати, губили за собою шапки, амуніцію і інше військове знаряддя. За втікачами сипалися наші кулі. Бій тривав півгодини.
Ворог залишив на полі бою двадцять вісім вбитих і сім поранених, яких їхні побратими не могли забрати. Поміж поранених був молодий польський поручник. Наказ сотенного нашим санітарам — надати першу допомогу ворожим пораненим. Поручник був поранений в ногу, він казав, що їх наступало 250 вояків, якими командував більшовицький капітан. Вони дійсно не знали, де кватирує УПА, йшли наосліп.
Поранених відправлено до Явірника Руського, а там селяни мали повідомити в Бірчу, щоб поляки прислали підводи і забрали своїх поранених. Польський поручник був здивований, що упівці так чемно з ними обійшлися та ще й надали їм першу допомогу. Поляки того не зробили би, поранених були б постріляли.
— Я бачу, що ви є справжня армія, яка заслуговує на похвалу, — сказав поручник.
По перемозі в нас не було ні вбитих, ні поранених. Сотенний дав наказ стягнути сотню і відмашерувати до села Нетребки. Він наказав забрати зі санітарної криївки тіло ройового Ворона і поховати на вояцькому цвинтарі. По похороні сотня змінила місце постою і, перейшла в грушівський ліс біля села Улюча, бо були певні, що ворог буде робити облаву на делягівський ліс.
На третій день свят наша розвідка доповіла, що до Жогатина прибула велика частина польського війська, але скільки їх було — невідомо. Польські вояки повідомили наших селян, щоби бандерівці вийшли з делягівського лісу, бо там буде облава. В обідню пору з боку делягівського лісу почули ми серіїкулеметів і прішускали, що там ворог робить облаву. Увечері сотня вимашеруваладо села Ліщави Горішньої над головною шосою Перемишль-Сянік. Над ранком долучив к-р Бурлака, а під вечір прибув к-р Ластівка теж зі своєю сотнею. Наші сотні частково закватирували в лісі, бо в селі не було місця на таку кількість війська. Тут курінь був у повному складі і начисляв понад тисячу вояків і старшин. Таке з'єднання сотень давало велику моральну підтримку для вояків. По кількаденнім постою цілого куреня ворог не робив випадів.
Тут сотенні зарядили відправу старшин цілого куреня, щоб уложити дальші плани боротьби. По трьох днях сотні Бурлаки і Ластівки відійшли у свої терени. Поміж нашими сотнями завжди курсував постійний зв'язок.
В нашому терені був спокій. Зв'язок і розвідка переходили своїми законспірованими дорогами. Наш провід мав зв'язки з АК (Армією Крайовою), яка давала багато відомостей. Був навіть капітан польської армії, член АК, який пересилав відомості про таємниці польських планів.
Вояки УПА були високо моральні та ідейні. Кожен вояк УПА знав, за що він бореться. Але є звичайним явище, що в кожній нації знаходяться зрадники. Несподівано приходить повідомлення з теренового проводу, що тереновий господарчий провідник Вишинський (псевдо) здезертирував і перейшов до поляків. Що його спонукало — невідомо. Вишинський був посвячений в таємницю цілої господарської системи теренового проводу. Він знав багато криївок, в яких були замагазиновані харчові подукти, а також магазини зброї та амуніції. Тереновий провід наказує чим скоріше перемагазинувати криївки, які є дуже важливими, бо Вишинський, напевно, їх зрадить.
Не гаючи часу, теренова сітка взялася до інтенсивного перемагазинування криївок. Поки ворог не дав знаку про зраду Вишинського. За кілька днів дуже багато криївок були зліквідовані. Як довідуємося опісля, поляки зробили з Вишинського поручника, надаючи йому престижу, щоб можна було дещо більше від нього довідатися. В тому випадку ворог був дуже немудрий, що не почав акцїі зараз же, як дістав Вишинського. Він міг би завдати великого удару Визвольному рухові. Розвідка довідалася, що батько Вишинського (священник) арештований поляками. Напевно, через нього поляки дісталися і до сина. Хоч Вишинський став добровільним дезертиром і донощиком, але поляки йому не довіряли, не бралися гарячково до акції.
Через кілька тижнів поляки зробили напад на одну з криївок біля села Зєленки під Перемишлем, але криївка була підмінована, і там впало три польських вояки. Від того часу ворог був обережний і не робив акції на криївки. Що Вишинський здезертирував, не була велика втрата, але добре, що він не працював на дві сторони — то був би великий удар для УПА. Було б тяжко його викрити. Цей зрадник не зробив великого лиха для проводу, але пізніше його зробили слідчим польського суду, і він судив вояків УПА, які потрапляли в польський полон.
Наша боївка СБ мала зв'язок з польською міліцією, яка була членом АК, і часто виконувала небезпечні місії. Не раз наші вояки перебиралися в уніформи польської міліції, і з польськими виказками виконували роботи на їхніх теренах.
По цілій Польщі ходили фантастичні поголоски про УПА, — що тридцять тисяч УПА перейшло з Волині, що за Сяном оперує дивізія під командою генерала Різуна. Польська розвідка була дуже слаба. Докладніші відомості про УПА дістали поляки від зрадника Вишинського.
Головне командування польської армії виготовляло нові плани акції проти УПА. Бачили, що діючи великими з'єднаннями не мають успіхів, то почали висилати в терен малі групи, і тільки вдень, та робити засідки. Але і ця тактика була для них не дуже успішною.
Погода сприяла нам. Сотня мала можливість рейдувати по своїх теренах. То було великою підтримкою для наших селян, бо поляки говорили, що УПА вже знищена. Хоч наші селяни не вірили в ці версії, але побачивши нас, дуже раділи і щедро приймали.
Упівські з'єднання рейдували не тільки у своїх теренах, але й у польських і чесько-словацьких.