- А ось і наша хата!
В темряві вирізались контури похиленої хати з низенькою стріхою. Увійшли в двір. Попростягались на моріжку. В хаті світла не світили. З дверей вийшла Настя з рядном, на порозі стала.
- Василю, візьми рядно та розстели під грушею - вечеряти будемо надворі.
Кость схопивсь вперед Василя - і втому забув. Взяв із рук у Насті рядно:
- Насте, ти не сердишся, що ми прийшли до вас? - тихо питає. Настя виступила за поріг, стала в тінь, поважно, як гостинна господиня:
- Ні, я дуже рада. - І далі, подумавши: - Знаєш, мені сьогодні все здавалося, що хтось прийде. Все чогось поглядаю на шлях, все поглядаю…
- А ми вчора вночі бачили на небі твою косу, - не втерпів Кость, щоб зразу не похвалитись.
- Як же це? - зацікавилась, аж у темряві зашарілась Настя, мимохіть одкинула за плече товсту, як праник, косу.
- Кость! - гукають з гурту. Кость злякано кидає нашвидку Насті:
- Хай розкажу після! - Хотів бігти, знову на хвилинку спинився, пригнувся, стиха:
- А потім ти мені приснилася… Далі повернувся:
- Іду! - І вистрибом через колодку.
- Го-го-го!
Замість скатерті - на моріжку рядно, миска, дерев'яні ложки. Крізь віти груші де-не-де просвічує тоненький ретязьок місяця, кладуться мережані на рядно тіні од віття. Сідають круг миски, шумко, весело.
- Вітя, де ти там? Вечеряти!
Вітя, що гайнув уже скрізь по двору, до всього приглядаючись, виходить із-за хати, з садка, стиха:
- Що то у вас під хатою?
- Де?
- Та отам у садку: якісь пірамідки чи пам'ятники… Василь зареготав.
- Та то ж наша пасіка!.. То вулики стоять.
…Вечеряють.
…Кругом у селі тихо. Тільки в дворі у вдови Бондарихи гомінка вечеря: вигуки, сміх - на все село…
Гості у Бондарихи з Києва.
По вечері пішли спать у клуню, на сіно. Мати казала - "в хаті буде краще", - так ні! в клуню. Кость перед сном:
- Ну, хлопці, завтра ж у поле!
- Гляди ж, гляди, Василю, побуди нас завтра! Василь тільки осміхнувся.
- Добре.
Вітя захріп одразу. Не пройшло й хвилини, ще всі гомоніли, аж він схопився, замахав руками.
- Що таке, Вітю? Вкусило щось? Вітя пролупався, протер очі, сплюнув:
- Приверзлося, що опали бджоли. Сміх.
То всі сміялись, гомоніли, а то одразу стало тихо. Тільки носами висвистують.