Подумки обзиваючи себе дурнем, Канае й того вечора навідався до Нісімото. Він не надавав особливого значення відсутності дівчат, а тому не переживав так, як учора, коли ще з провулка не побачив світла у вікнах другого поверху. „Якщо вони вирушили в подорож учора вранці, то повернуться не раніше, як післязавтра, в неділю” ,— подумав він.
— Я знову прийшов. А їх усе немає? — ще на ґанку спитав він стару господиню. У порівнянні з ним, бадьорим, Нісімото мала ще більш стривожений вигляд, ніж учора.
— От добре, що ви завітали! Я чомусь не знаходжу собі місця.
Заходячи в їдальню, Канае запитав:
— А де Ген-тян?
— Уже спить.
— Так рано? Я прийшов ненадовго. Мабуть, вони поїхали кудись на екскурсію й завтра пришлють листівку.
Канае всівся зручно на дзабутоні і смакував чаєм.
— Сома-сан, ви самі живете в пансіоні? — спитала Нісімото.
— Орендую одну кімнату в великому будинку.
— А де харчуєтеся?
— В місті. А що таке?
— Певно, сумно одному? Дивлюся, з яким смаком п'єте цей виварений чай і жаль мені вас.
— То, може, й ви хочете висватати мені наречену?
— Та ні, сватання — діло клопітне. Я тільки подумала, що ви з Аяко-сан були б чудовою парою.
— З Аяко-сан?
Канае Сома відчув, як раптом запашіли його щоки.
— Аяко-сан, така лагідна й турботлива, гадаю, була б вам доброю дружиною. Коли бачу, як вона дбає про Мотоко-сан, то ловлю себе на думці, що такої серйозної дівчини в наш час не знайти. Але ж так не може тривати вічно. Вони допомагатимуть одна одній і начебто будуть задоволені, та хто може сказати, доки? Мотоко-сан має улюблене заняття й може жити одиначкою, а якщо Аяко-сан не вийде заміж, то змарнує своє життя. Бо що не кажіть, без пари жінка не може бути щасливою.
— А чого б вам не прочитати цю проповідь Аяко-сан? Ви трохи помилилися адресою.
— Так якби ви зацікавилися нею, вона відповіла б вам взаємністю.
Стара пророкувала з таким великим знанням справи, що Канае, розуміючи нездійсненність того пророцтва, аж стрепенувся. „Нісімото-сан багато чого не знає” ,— подумав він, а вголос проказав:
— У мене таке враження, що вони до смерті будуть разом.
Лагідна усмішка раптом щезла з обличчя господині, і воно спохмурніло.
— А все-таки куди вони подалися? Якби хоч це знати, то було б спокійніше на душі.
— Їхні кімнати ви оглядали?
— Ні.
— То, може, підемо нагору і я окину їх поглядом?
Канае легко встав і першим рушив сходами нагору. Повернувши два вимикачі в коридорі, відчинив двері в майстерню.
Освітлена яскравою електричною лампочкою майстерня здавалася дуже просторою. Цьому сприяло те, що всередині все було прибрано. „Небачений порядок” ,— здивувався Канае і зразу відчув, як по тілу пробіг холодок. Посередині майстерні завжди стояв мольберт, стіл і стілець, на підлозі валялися якісь речі, а зараз усе це розмістилося під стіною поряд з програвачем. „Усе це — робота Аяко-сан” ,— здогадався Канае. Впадали в око голі, брудні стіни, без картин. Полотна, одне на одному, стояли внизу на підлозі, обернуті лицем до стіни. Канае зиркнув на кілька з них — вони були замазані білою фарбою. Тепер холодок заповз у саме серце.
— Щось узнали? — озвалася від дверей господиня.
— Нічого. Все чисто прибрано. Огляну ще жилу кімнату.
Канае відсунув перегородку між майстернею й кімнаткою в японському стилі. У ній було темно, і це навіювало лихі передчуття. „Як же це так? Я ж таки вмикав світло”, — подумав Канае і здогадався, що всередині є ще один вимикач.
І ця порожня кімната вражала похмурістю. Ковдра з яскравою розцвіткою над котацу не пасувала до неї. Знайомі здавна меблі — невеликий комод, буфет для чайного посуду, книжкова шафа — мали непривабливий вигляд. Канае оглянув усі шухляди комоду, але, нічого особливого не знайшов. Зрештою, він навіть не знав, чого шукає. Наостанок Канае зирнув у шафу — на верхній полиці лежали старанно складені постільні речі, на нижній — невелика скринька.
— Нема нічого. Неприємно, ніби роблю обшук,— сказав він, зачиняючи шафу. Господиня все ще стояла біля перегородки.
— І навіщо вони так прибрали?
На таке запитання стара не могла дати розумної відповіді.
— Може тому, що Аяко-сан любить чистоту? Мотоко-сан геть усе розкидає, а сердешна Аяко-сан за нею прибирає,— сказала Нісімото і вийшла з майстерні.
Уже під дверима Канае ще раз уважно оглянув кімнати, і раптом йому пригадалось, яке обличчя було в Аяко, коли вона позавчора у нього начебто хотіла в чомусь звіритись, але не наважилася. Того вечора вона повернулася сюди наступного ранку, тобто вчора, разом з Мотоко кудись поїхала. Тоді ж таки підмела кімнати і все прибрала. „Як це сталося, що вони ні сіло ні впало вирішили мандрувати? І якщо про цей намір вона знала раніше, то чому того вечора нічого мені не сказала? Адже Аяко-сан здогадувалася, що я не байдужий до неї…”
Канае знизав плечима й зачинив двері, потім повернув обидва вимикачі в коридорі й поплентався вслід за господинею вниз.