У такої людини, як А., що знала тільки власний старий дім, побудований ще перед війною, вже один погляд на багатоквартирний, європейського типу будинок викликав дивне хвилювання — їй здалося, ніби вона потрапила за кордон.
— Звичайнісінький собі багатоквартирний будинок. Як побачите його коли-небудь, то розчаруєтесь,— заздалегідь попереджав її К. Досі її нога не ступала в таку будівлю, та й розглядати щось подібне ззовні їй теж не доводилось.
У кварталі, де вона мешкала з батьками, таких будинків не було, а тому А. навіть не знала, які люди наймають там квартири. Коли К. запросив її до себе в гості, її душею, мабуть, передусім заволоділа цікавість: як живе цей самотній хлопець?
Зійшовши з трамвая, вони поминули ряд будинків, а тоді звернули праворуч і невдовзі опинилися перед двоповерховою потинькованою спорудою, схожою на школу. Її перший поверх ховався за огорожею, а на другому з-під пожовклого дикого винограду то тут, то там визирали вікна. А. здалося, що вона потрапила за кордон, бо стіна, обліплена диким виноградом, нагадала їй сцену з одного зарубіжного кінофільму.
— Просто чудо! — прошепотіла А. наївно, а К. поглядав розгублено то на будинок, то на дівчину, наперед знаючи, що вона не глузує. А. була не з таких.
— Друге вікно скраю на другому поверсі — моє. Кімната в мене — одна з кращих. То ходімо?
А. кивнула й попрямувала вслід за хлопцем у під'їзд. Сходи з дерев'яним поруччям вивели її на другий поверх. Нагорі з одного боку вздовж стіни тягся коридор, а з другого видніли двері до кімнат. Поки К. відмикав замок, А. стояла віддалік і оглядалася. Уздовж глухої стіни коридору, мабуть, північної, стояли ящики для взуття й відра, а в кінці, напевно, була вмивальня з туалетом.
— Прошу, заходьте. А за тісноту та безлад вибачте.
К. відчинив двері й усміхнувся до дівчини. А. й рушила з місця, відчуваючи, однак, що не може вгамувати легкого тремтіння, бо добре знала: негаразд ходити на квартиру до юнака, навіть якщо запрошують від щирого серця. От якби батьки дізналися про це! Ото сварили б. А може, й позбавили б спадщини. Та водночас із голови їй не виходила така думка: „Я вже доросла й маю право ризикувати. Мені потрібна свобода”. Тим паче, що вона довіряє К. Він серйозний хлопець, щотижня ходить до церкви і запросив її до себе теж після відправи, коли вони разом пообідали в їдальні. „Нічого страшного, якщо я вдень його відвідаю. Тільки подивлюся, як живе”,— вирішила вона. В будинку було досить тихо, і це її трохи насторожувало, але вертатися назад теж не годилося. „Це означає, що я вже доросла”,— переконувала вона себе, переступаючи поріг кімнати під номером другим і закриваючи за собою двері
— Будьте, як удома! — озвався зсередини К.