Фіона дочитує про пригоди Аліси у Графстві Сполоханих прийменників. Дочитує квапливо-діагонально, доповнюючи перегортання сторінок зауваженнями. Лише завдяки напруженому дослуховуванню Трахові вдається почути щось на кшталт «фіґня кончєна», «піпіки ригані некошерні» і «попандоза мутна». Знуджено позіхаючи, Холодна Хвиля перегортає тлустий шматок сторінкового обсягу і бачить наприкінці книги «Синопсис Графства». Вона знову вголос згадує «піпіків» і читає передостанні глоси:
ЦИГАНСЬКА БІБЛІЯ — в «Історії порожнечі» Цабатая Габлера (відомого як автора серії необов'язкових досліджень під загальним гаслом «Становлення, розвиток і занепад середньовічної китайської авіації 6-13 століть») згадується сакральний текст, нібито відлитий на поверхні великих стародавніх скляних пляшок для наснажуючих напоїв і священної соми. Одну таку пляшку бачив у басарабському шинку німецький етнограф і мандрівник Карл Шеєрбарт, першовідкривач утаємненого народу задністровських криптоберладників і жертва їхнього поганського офірування страхопудній богині Звінці. Шинкар Кульгавий Мандяла розповів Шеєрбартові про таємничі і хвороботворні написи на пляшці, які він назвав «циганською біблією». Написи буцімто розповідали про вигнання циган з Індії прадавнім арійським пророком Каногою. Фрагмент одної з пляшок зберігається нині у колекції львівської мисткині Ольги Погрібної-Кох (народ. 10 квітня 1970 року). Фрагмент має форму сполученого з шестикутною призмою денця, він темно-брунатового кольору, напівпрозорий. Написові передує зображення людиноподібного андрогіна з фалічним символом у руці та вареникоподібним артефактом замість голови. Сучасні екзегети розтлумачили напис на фрагменті як давньоромальський текст, записаний у 12 столітті нашої ери північноіранською клинцево-гачковою абеткою з діакритичними знаками, притаманними написам у Захеданській ущелині. Текст містить детальний факультативний опис процесів, які подібні до сучасних уявлень про спосіб самовідтворення швидкісних модемів.
ШКАРПЕТКИ АРХІТЕКТОРА СЕН МОРА — ?
ШКАРПЕТКИ ЗУРБАҐАНСЬКОГО КОМЕНДАНТА — див. глосу ТВОРЧІСТЬ ПАЦИКІВСЬКИХ ҐНОМІВ.
ШКАРПЕТКИ МАЗОХІСТИ — до перепризначення це поняття відповідало змісту «особливих приміщень окультних лабораторій на півдні Апеннінського півострова» Номінативне затвердження даної дефініції в окремих дискурсивних галузях поп-мистецтва відбулось завдяки культовому кінофільму режисера Метью Лізвака Рovetry апdShame—2 (1997). Як відомо, майже 24 хвилини екранного часу фільму Лізвак присвятив каскадній презентації автокатівні на шасі Тоуоіа WSТ213А. У первісному сценарії Рovetry… (автори: оригінального концепту Рой Портман, розгорненої текстури — Джині Вассербальк) шкарпетки головного героя, водія і власника автокатівні, маніяка, педофіла і садиста, перестарілого фана групи А singofrelief, ренегата гард-року і симпатяги Доббіса, котрий звитяжно кидає кривавий виклик поп-культурі, буржуазному занепаду і навіженому мондіалізмові адміністрації Клінтона, не прались з часів поразки 68-го року і набули трупного кольору. 24 хвилини ненав'язливого відчуття специфічного запаху виявились спроможними трансформувати уявлення та конвенції гуманітарних стратегів та естетів метаманьєристичного напряму у мистецтві так само, як у свій час постріл незрівнянної Фанні Каплан трансформував і довів до ірраціональної вишуканості та стилістичної довершеності репресивні практики більшовизму.
ЩУР КАРЛОСА КАСТАНЕДИ — теплокровна містична тваринка, знайдена Великими Наґвалями у безплідних мексиканських пустелях. Єдиний з відомих сучасній зоографії екстремальних ссавців, що харчується виключно рослинним змістом крейзікактусів. Ексклюзивна згадка про цю сіросталеву, неймовірно витривалу андеґраундну, напівокультну і придатну до споживання навіть необробленою істоту зустрічається також в ораторії неформального поета, аутисти, копрофіла й мозаїчника Романа Гупала «Чабани ще не вмерлих мурзилок» (авторська назва «Аhother means / Мудодзвонні мурзилок мурйопні мудмани»):
Фіона закриває, відкидає на підлогу книгу.
— Шпок! — каже прилиплий до дисплея Трах. — Ще один квадратик. Ще один волохатий сейф. Недарма пітніла і жмакалась наша одіж…
— Чому волохатий?
— Цей образ — упроявнення моїх дитячих сексуальних фобій, ґвалтівно придушених неосвіченими і малокультурними, по прічінє бєзмотівного піянствія, батьками.
— Розповіси психіатрові, коли закінчиш. Скільки ще там «сейфів»?
— Вісім.
Фіона закочує очі і зневажливо пирхає.
— Маленька, в тебе жовті білки. Не виключено — це не жарт — наявність гепатиту… Тут складний шифр, моя люба, — виправдовується творець «Візантійського Полковника». — Але ж, прошу панство ретельно і з присутністю толерації зауважити: ми з кожним днем невблаганно та неспинно просуваємось вперед. У нас, науково висловлюючись, реґулярні успіхи. Престіж крєпчаєт, мощно возрастаєт процент…
— Словесний пронос в тебе регулярний, більше нічого. Ти — баклан. Я чую ці фуфлові відмазки вже п'ятий тиждень. Чи ти вже так мене маєш за останню вівцю? Ненавиджу таких гнилих пацанів. І базари ваші гнилі ненавиджу.
— Упс, красунечко… Геном людини розшифровували п'ятдесят років.
— Це ти мене так втішаєш? Чи себе?
— Тебе.
— Який ти чуйний.
— І розумний. І щирий. І красивий.
— Мене чекають з результатом, щирий мій. Люди чекають. Люди! Не баклани дешеві… Не в'їхав ще, ні?
— Вибач, кашалотику. Як мешканець симулякрів не годний я дорости до твого фанатизму. Та й фанатизм тут не зарадить. Сідай за комп, спробуй…
Фіона виходить з кімнати, грюкає дверима.
Трах відчуває себе винним. А коли Трах відчуває себе винним перед невблаганним судом непарадоксальної жіночої логіки, він починає нестримно фантазувати.
… Ти дуже терпляча дівчинка, мала приколістка Фіонка. Дуже. Хто б міг сподіватись, що ти така терпляча до такого гнилого баклана, як я… Коли ми закінчимо нарешті (бо все на цьому світі нарешті закінчується) мудохкатися з цим твоїм фашистівським майндпойнтментом, я поведу тебе до найкращих станиславівських каварень. Спочатку ми завітаємо до «Мосяжного вітрильника» по вулиці Вільде, і ти питатимеш мене, що таке «мосяжний», а я розповім тобі про шляхетну фурнітурну латунь, про стару жовту мідь, якими прикрашали старовинні карети спадкові станиславівські ґранд-крафтмани Мейзман і Салтисян. А потім, либонь після пляшки «Прикарпатського бальзаму», перемішаної з пляшкою паленої «банкетної» і пакетом не менш паленого грейпфрутового соку, ми з тобою підемо на вулицю Марії Склодовської до «Мусянджового коляборанти», вип'ємо у тій пурєдній ресторації подвійної кави і подивимося нещадно покоцане затятою галицькою міллю, споряджене балалайкою і одягнене у касаваротку опудало північного ведмедя, котре подарував міському голові розчулений троїстими музиками, сувенірними пасками і красунями модельного агентства «Тайстра» мер Верхнього Тагілу. Ми довго будемо пити каву, а може навіть легенький закарпатський коньяк, слухати маразматичні, нафталінові, старосвітські романси у виконанні підтоптаної інтерактивної співачки Зіни Чумової, знайомитись з легендарними, бородатими і медитативними до вошей у волоссі, до лилуватого кольору очей зависайлами богемних загумінків, говорити про революційний рух у під'їздах, про помилки київських анархо-синдикалістів, про Лівий та Гіперлівий ренесанс, про безпринципну потвору Кон-Бендіта, про зраду червоних братів з угрупування ХАЗ, про тренди геополітики і серед того говоріння повторювати сто і тисячу разів, що все фіґня, окрім хрестоматійних бджіл, і хрестоматійні бджоли (якщо розібратись на рівні базису і продукуючих сил наявного у цьому зрізі реальності індустріально-аграрного суспільства) також виявляються повною фіґнею, якщо навіть гудуть. І я прочитаю тобі свій забздурений зимовий вірш, тихо-тихо:
Але ні, цей вірш занадто вульгарний (а також занадто зимовий). Ти насвариш мене за цей вірш і ще двадцять два рази назвеш бакланом і невдахою. Ліпше я прочитаю тобі оцей, із присмаком питомо здорового нигілізму (він витверезить нас на виході з «Коляборанти», щоб ми змогли більш-менш зграбно дочалапати до наступного склепу з музичкою і зависайлами):
…Крізь мрійливі тумани станиславівських каварень Траха досягає мурмотіння Фіони:
— …Не називай мене кашалотиком.
— Не буду, сонечко… Ти подивись, що ховалось за цим квадратом. Ні, ти тільки подивись. Прикол. Подарунок волохатого сейфа.
На екрані мерехтить текст: