- Не знаю.
- У мене все-таки є безліч заперечень…
- Та й у мене теж, і тому сьогодні ми поїдемо в Сток-Морон. Я хочу перевірити все на місці. Бо деякі обставини можуть мати фатальний кінець. Можливо, їх удасться прояснити. Чорт забирай, а це що за мана?
Так вигукнув мій друг, бо двері зненацька широко розчинились, і в кімнату ввалився якийсь суб'єкт величезного зросту. Його костюм являв собою дивну мішанину: чорний циліндр і довгий сюртук вказували на професію лікаря, а за високими гетрами і мисливським хлистом у руках його можна було прийняти за сільського жителя. Він був такий високий, що капелюхом зачіпав верхню поперечину наших дверей, і такий широкий у плечах, що ледве протискувався в них. Його товсте, жовте від засмаги обличчя із слідами всіх можливих пороків було помережане тисячами зморшок, а глибоко посаджені, злі очі і довгий кістлявий ніс робили його схожим на старого хижого птаха.
Він переводив погляд то на Шерлока Холмса, то на мене.
- Хто із вас Холмс? - промовив нарешті відвідувач.
- Це моє ім'я, сер, - спокійно відповів мій друг. - Але я не знаю вашого.
- Я лікар Грімебі Ройлотт зі Сток- Морона.
- Дуже радий. Сідайте, будь ласка, лікарю, - люб'язно. запросив Шерлок Холмс.
- Нема чого мені сідати! Тут була моя пасербиця. Я вистежив її. Що вона говорила вам?
- Щось не по сезону холодна погода нині, - сказав Холмс.
- Що вона говорила вам? - злобливо закричав старий.
- Утім, я чув, що крокуси цвістимуть прекрасно, - незворушно продовжував мій приятель.
- Ага, ви хочете здихатися мене! - сказав наш гість, роблячи крок уперед і розмахуючи хлистом. - Знаю я вас, негідника. Я вже й раніше чув про вас. Ви любите сунути носа в чужі справи.
Мій друг посміхнувся.
- Ви проноза!
Холмс посміхнувся ще ширше.
- Поліцейська нишпорка!
Холмс від душі розреготався.
- Ви на диво приємний співрозмовник, - сказав він. - Коли будете виходити звідси, зачиніть двері, бо тут дуже тягне.
- Я вийду тільки тоді, коли скажу все, що думаю. Не смійте лізти в мої справи. Я знаю, що міс Стоунер була тут, я стежив за нею! Горе тому, хто стане мені на перешкоді! Дивіться!
Він швидко підійшов до каміна, схопив кочергу і зігнув її своїми величезними засмаглими руками.
- Дивіться, не потрапляйте мені до лап! - прогарчав він, жбурнувши зігнуту кочергу в камін, і вийшов з кімнати.
- Який люб'язний пан! - сміючись, мовив Холмс..- Я не такий велетень, але якби він не пішов, мені довелося б довести йому, що мої руки нітрохи не слабкіші за його.
Сказавши так, він підняв сталеву кочергу й одним швидким рухом розпрямив її.
- Яке нахабство змішувати мене з поліцейськими сищиками! Що ж, завдяки цій події наші розслідування стали ще цікавіші. Сподіваюся, що наша приятелька не постраждає від того, що так нерозважно дозволила цій тварюці вистежити себе. Зараз, Вотсоне, ми поснідаємо, а потім я піду до юристів і про дещо довідаюся в них.
Була вже майже година, коли Холмс повернувся додому. В руці він тримав аркуш синього. паперу, списаний якимись замітками й цифрами.
- Я бачив заповіт покійної дружини лікаря, - сказав він. - Щоб точніше розібратися в ньому, мені довелося дізнатися про нинішню вартість цінних паперів, про які в ньому йдеться. У рік смерті загальний прибуток її складав майже тисячу сто фунтів стерлінгів, але відтоді у зв'язку з падінням цін на сільськогосподарські продукти зменшився до семисот п'ятдесяти фунтів стерлінгів. Вийшовши заміж, кожна дочка має право на щорічний прибуток - двісті п'ятдесят фунтів стерлінгів. Отже, якби обидві дочки вийшли заміж, то нашому красеню залишилися б жалюгідні крихти. Його прибутки значно зменшилися б і в тому разі, якби заміж вийшла лише одна з дочок. Я не дарма витратив сьогоднішній ранок, бо маю тепер чіткі докази того, що. у вітчима були досить вагомі підстави перешкоджати заміжжю пасербиць. Обставини занадто серйозні, Вотсоне, і не можна гаяти ні хвилини, особливо тепер, коли старий знає, що ми цікавимося його справами. Якщо ви готові, треба скоріше викликати кеб і їхати на вокзал. Буду вам надзвичайно вдячний, якщо ви покладете в кишеню револьвер. Револьвер - чудовий аргумент для джентльмена, який може зав'язати вузлом сталеву кочергу. Револьвер і зубна щітка це все, що нам знадобиться.
На вокзалі Ватерлоо нам пощастило відразу ж сісти в поїзд. Приїхавши в Летерхед, ми в готелі біля станції взяли двоколку і проїхали миль п'ять мальовничими дорогами Суррея. Був чудовий сонячний день, і лише кілька пір'їстих хмаринок пливло в небі. На деревах і на живоплоті біля доріг розпустилися зелені бруньки, повітря було напоєне пахощами вологої землі.
Дивним здавався мені контраст між солодким пробудженням весни і жахливою справою, через яку ми прибули сюди. Мій приятель сидів спереду, схрестивши руки, насунувши капелюха на очі й опустивши підборіддя на груди, занурений у глибокі роздуми. Раптом він підняв голову, ляснув мене по плечу і показав кудись удалину.
- Погляньте!
На схилі пагорба розкинувся великий парк, що на самій вершині переходив у густий гай; крізь гілки виднілися обриси високого даху і шпиль стародавнього поміщицького будинку.
- Сток-Морон? - спитав Шерлок Холмс.
- Так, сер, це будинок лікаря Грімебі Ройлотта, - відповів візник. - Бачите, там он щось будують, - сказав Холмс. - Нам потрібно потрапити туди.
- Ми їдемо до села, - сказав візник, показуючи на дахи, що виднілися трохи віддалік ліворуч. - Але якщо ви хочете скоріше потрапити до лікаревого будинку, вам краще перелізти отут через паркан, а потім пройти полями. По тій он стежці, де йде ця леді.
- А ця леді начебто міс Стоунер, - сказав Холмс, прикриваючи очі від сонця. - Так, ми краще підемо стежкою, як ви радите.
Ми вийшли з двоколки, розплатились, і екіпаж покотив назад у Летерхед.
- Нехай цей малий думає, що ми архітектори, - сказав Холмс, коли ми лізли через паркан, - тоді наш приїзд не викличе особливих розмов. Доброго дня, міс Стоунер! Бачите, ми дотримали свого слова!
Наша ранкова відвідувачка радісно поспішала нам назустріч.
- Я з таким нетерпінням чекала вас! - вигукнула вона, гаряче потискуючи нам руки. - Все влаштувалось чудово, лікар Ройлотт поїхав до міста і навряд чи повернеться раніше вечора.
- Ми мали задоволення познайомитися з ним, - сказав Холмс і кількома словами розповів про те, що сталося.
Міс Стоунер сполотніла.
- Боже мій! - вигукнула вона. - Отже, він поїхав слідом за мною!
- Схоже на те.
- Він такий хитрий, що я ніколи не почуваю себе в безпеці. Що він скаже, коли повернеться?
- Доведеться йому бути обережнішим, бо тут може знайтися хтось хитріший за нього. На ніч замкніться на ключ. Якщо він бешкетуватиме, ми відвеземо вас до вашої тітки в Харроу… Ну, а тепер треба якнайкраще використати час, тому проведіть нас, будь ласка, до тих кімнат, які ми маємо обстежити.
Будинок був із сірого, покритого лишайником каменю і мав два напівкруглих крила, розпростертих, немов клешні краба, по обидва боки високої центральної частини. В одному крилі вікна без шибок були забиті дошками, дах місцями провалився. Центральна частина здавалася такою ж зруйнованою, зате праве крило було зовсім недавно оброблене, і по шторах на вікнах та синюватому димку з димарів видно було, що живуть саме тут. Біля крайньої стіни були споруджені риштування й початі деякі роботи, але жодного муляра ми не побачили.
Холмс повільно пройшовся нерозчищеною галявиною, уважно оглядаючи вікна.
- Наскільки я розумію, тут кімната, в якій ви жили колись. Середнє вікно - з кімнати вашої сестри, а те, що ближче до головного будинку, з кімнати лікаря Ройлотта…