- Дуже добре. Звідти видно ваші вікна?
- Звичайно.
- Коли ваш вітчим повернеться, скажіть, що у вас болить голова, підіть у свою кімнату і замкніться на ключ. Коли почуєте, що він пішов спати, знімете засув, відкриєте віконниці вашого вікна і поставите на підвіконня лампу; ця лампа буде для нас сигналом. Тоді, взявши із собою все, що вам треба, перейдете до кімнати, яку займали раніше. Я переконаний, що, незважаючи на ремонт, ви можете один раз переночувати в ній.
- Безумовно.
- В усьому іншому покладіться на нас.
- Але що ж ви збираєтеся зробити?
- Ми проведемо ніч у вашій кімнаті і з'ясуємо причину шуму, що налякав вас.
- Мені здається, містере Холмсе, що ви вже дійшли якогось висновку, - сказала міс Стоунер, доторкнувшись до рукава мого друга.
- Можливо, й так.
- Тоді, заради всього святого, скажіть хоча б, чому померла моя сестра?
- Перш ніж відповісти, я хотів би зібрати більш точні докази.
- Тоді скажіть принаймні, чи вірне моє припущення, що вона померла від раптового переляку?
- Ні, невірне: я думаю, що причина її смерті була більш матеріальна… А тепер, міс Стоунер, ми змушені вас покинути, бо якщо містер Ройлотт повернеться і застане нас, уся поїздка виявиться зовсім даремною. До побачення! Будьте мужні, зробіть усе, що я сказав, і не сумнівайтеся, що ми швидко відвернемо небезпеку, яка загрожує вам.
Ми із Шерлоком Холмсом без найменших труднощів найняли номер у готелі «Kopонa». Він виявився на верхньому поверсі, і з вікна добре було видно ворота парку і населене крило сток-моронівського будинку. В сутінках ми бачили, як мимо проїхав лікар Грімебі Ройлотт; його важке тіло здіймалося горою поруч з худою фігурою хлопця, який правив екіпажем. Хлопцеві не вдалося відразу відчинити важкі залізні ворота, і ми чули, як гримав на нього лікар, і бачили, з якою люттю він розмахує кулаками. Екіпаж заїхав у ворота, і за кілька хвилин крізь дерева мигнуло світло лампи, запаленої в одній із віталень.
Ми сиділи в сутінках, не запалюючи вогню.
- Їй-богу, не знаю, - мовив Холмс, - чи брати вас сьогодні вночі із собою! Там дуже небезпечно.
- А я можу бути корисний вам?
- Ваша допомога може виявитися неоціненою.
- Тоді я обов'язково піду.
- Спасибі.
- Ви кажете про небезпеку. Очевидно, ви бачили в цих кімнатах щось таке, чого не бачив я.
- Ні, я бачив те саме, що й ви, але зробив інші висновки.
- Я не помітив у кімнаті нічого вартого уваги, крім шнурка від дзвінка, але, зізнаюся, не можу втямити, якій меті він може служити.
- А на вентилятор ви звернули увагу?
- Так, але мені здається, що в цьому маленькому отворі між двома кімнатами немає нічого незвичайного. Він такий малий, що навіть миша навряд чи зможе пролізти крізь нього.
- Я знав про цей вентилятор ще до того, як ми приїхали в Сток-Морон.
- Дорогий мій Холмс!
- Так, знав. Пам'ятаєте, міс Стоунер сказала, що її сестра чула запах сигар, які курить лікар Ройлотт? А це вказує на те, що між двома кімнатами є отвір, і, звичайно ж, дуже малий, інакше його помітив би слідчий під час огляду кімнати. Я вирішив, що тут має бути вентилятор.
- Але яку небезпеку може таїти в собі вентилятор?
- А подивіться, який дивний збіг: над ліжком влаштовують вентилятор, вішають шнур, і леді, яка спить у ліжку, помирає. Хіба це не вражає вас?
- Я й досі не можу зв'язати ці обставини.
- А в ліжку ви не помітили нічого особливого?
- Ні.
- Воно пригвинчене до підлоги. Ви коли-небудь бачили, щоб ліжка пригвинчували до підлоги?
- Таки не бачив.
- Леді не могла пересунути своє ліжко, її ліжко завжди залишалося. в одному й тому ж положенні щодо вентилятора і шнура. Цей дзвінок доводиться називати просто шнуром, бо він не дзвонить.
- Холмсе! - вигукнув я. - Здається, я починаю розуміти, на що ви натякаєте. Отже, ми з'явилися саме вчасно, щоб відвернути жахливий і майстерний злочин.
- Так, майстерний і жахливий. Коли лікар коїть злочин, він найнебезпечніший злочинець. У нього міцні нерви і великі знання. Палмер72 і Прічард73 були кращими фахівцями у своїй галузі. Цей чоловік дуже хитрий, але я сподіваюся, Вотсоне, що нам удасться перехитрити його. Сьогодні вночі нам доведеться пережити чимало страшного, і тому, прошу вас, давайте поки що спокійно закуримо люльки і проведемо ці кілька годин, розмовляючи про щось веселіше.
Близько дев'ятої години світло, що виднілося між дерев, погасло, і садиба занурилася в темряву. Так минуло години дві, і раптом рівно об одинадцятій самотній яскравий вогник засяяв просто навпроти нашого вікна.
- Це сигнал для нас, - сказав Холмс, підхоплюючись. - Світло горить у середньому вікні.
Виходячи, він сказав хазяїнові готелю, що ми йдемо в гості до одного знайомого і, можливо, там і заночуємо. За хвилину ми вийшли на темну дорогу. Свіжий вітер віяв нам в обличчя, жовте світло, блимаючи перед нами в мороці, вказувало шлях.
Потрапити до будинку було неважко, бо стара огорожа навколо парку зруйнувалася в багатьох місцях. Пробираючись між деревами, ми досягли галявинки, перетнули її і вже збиралися лізти у вікно, як раптом якась істота, схожа на огидну дитину-виродка, вискочила з лаврових кущів, кинулася на траву, а потім промчала галявиною і зникла в темряві.
- Боже! - прошепотів я. - Ви бачили?
У першу мить Холмс злякався не менше, ніж я. Він схопив мою руку і стиснув її, немов лещатами. Потім тихо розсміявся і, наблизивши губи до мого вуха, пробурмотів ледве чутно:
- Мила сімейка! Це ж павіан.
Я зовсім забув про лікаревих улюбленців. А гепард, який будь-якої хвилини може скочити нам на плечі? Зізнаюсь, я відчув себе значно краще, коли, наслідуючи Холмса, скинув черевики, заліз у вікно й опинився в спальні. Мій друг безшумно зачинив віконниці, переставив лампу на стіл і швидко оглянув кімнату. Тут було все, як і вдень. Він наблизився до мене і, склавши руку дудкою, прошепотів так тихо, що я ледве зрозумів його:
- Найменший звук занапастить нас.
Я кивнув головою, показуючи, що чую.
- Нам доведеться сидіти без вогню. Крізь вентилятор він може помітити світло.