У безсонну ніченьку,
Де сум - твій товариш,
Скільки передумаєш,
Скільки перемариш!
Всі прожиті радощі,
Всі пробуті муки
Йдуть, мов тіні тихії,
Держачись за руки.
Йдуть, сміючись, плачучи -
Не о власних силах, -
Мрія-бо тужливая
Їх несе на крилах.
Та мені в борбі важкій
З темними думками
Навіть у країну мрій
Шлях заріс тернами.
Криворівня, дня 24 серпня 1902.
1903-1905
Лук металевий і стріл сагайдак, тетива дзвінкострунна -
Нум на все підле й гидке бистрії стріли пускать!
Весело інших стрілять, не болить! А візьми лише, стрільче,
Власнії хиби на ціль. Власну гидоту підстріль!
"??????????????1" - як казав колись Шеллі покійний, -
І в чоловіці люблю, що чоловічне найбільш".
"Що чоловічне найбільш? А се що таке?" - може, спитаєш,
Матінка наша стара, вроджена нам глупота.
Ах, із Адамом ураз, перед Єви, росла вона в раї,
А як останній з людей згине, й вона з ним умре.
Спори, і свари людські, і програми, й цілі світогляди -
Се для Зевеса немов раків шептання в мішку.
Ах, як же радо в житті значимо собі лінію просту!
Та байдуже се землі, крутиться з нами в кільце!
Стільки дурниць я робив у житті, що тепер, де зирну лиш,
Бачу знайоме лице: кождий дурак мені брат.
Деякі люди - немов ті блуднії огні над болотом:
В тім їх життя, що раз в раз бігають і блискотять.
Та ненастанний їх рух нічогісько порушить не може,
Так, як і блиск їх огню, ані тепла не дає.
Деякі люди - немов порохно те, що світиться ніччю:
В тім їх і дотеп, і блиск, що непорушні гниють.
Деякі люди - немов отой кремінь, що іскри пускає,
Лиш коли сталь його б'є, зрештою зимний лежить.
Плачеш, що доля все б'є? А чи знаєш ти, кременю глупий,
Хто те кресило держить? Пощо він креше тебе?
Ти лишень іскри пускай! Може, світоч із них загориться,
Що поколінням усім вихід освітить із тьми.
Деякі люди - мов грім, що стрясає всю землю в посадах,
Страшить дітей і жінок, та освіжає весь світ;
Або мов блискавка, що розбиває дуплавого дуба,
Та міліони ростин озоном розвеселя.
Ти не жалкуй, що не міг, наче блискавка, блиснути в пітьмі;
Маєш огонь, то гори, хоч би в домашній ватрі.
1 Я чоловіколюбець (грецьк).
1906
Ходить туга по голій горі,
Як туман по долині,
Сіє мрії й бажання свої
По широкій пустині.
Розлітайтеся, мрії мої,
Будякове насіння,
А де стрінете серце живе,
Запускайте коріння!
Запускайте коріння ціпке
Аж у серце до грунту,
Проти плісені, сну, мертвоти
Кличте духа до бунту.