Вже третій день Швейк служив денщиком у фельдкурата Отто Каца і за цей час бачив його лише один раз. Третього дня з’явився денщик поручника Гельміха і сказав Швейкові, щоб той прийшов до них забрати фельдкурата.
По дорозі денщик розповів Швейкові, нібито фельдкурат посварився з поручником, розбив піаніно і тепер п’яний, як ніч, і не хоче йти додому. Поручник Гельміх, також п’яний, викинув фельдкурата в коридор, і той сидить під дверима на підлозі і куняє.
Прибувши на місце, Швейк струснув фельдкурата за плечі, а коли той замурмотів і розплющив очі, Швейк козирнув і сказав:
- Мельдую послушно, пане фельдкурате, я прийшов.
- А що вам тут треба?
- Мельдую послушно, пане фельдкурате, я дістав наказ забрати вас звідсіля.
- Ви дістали наказ забрати мене? А куди ж ми підемо?
- До вас на квартиру, пане фельдкурате.
- А нащо ж мені йти до себе на квартиру, хіба я не у своїй квартирі?
- Мельдую послушно, пане фельдкурате, ви у коридорі чужого дому.
- А а як я сюди потрапив?
- Мельдую послушно, ви були в гостях.
- В г-г-гостях. Я н-не був. Це ви п-пом-миляєтеся.
Швейк підняв фельдкурата і спер його на стіну. Фельдкурат хитався з боку на бік, падав на нього і при цьому застерігав:
- Я впаду! Впаду, - твердив він знову, дурнувато посміхаючись.
Нарешті Швейкові вдалося причавити фельдкурата до стіни, і той у новій позі знову почав дрімати.
Швейк розбудив його.
- Що вам потрібно? - спитав фельдкурат, зробивши даремну спробу зсунутися по стіні і сісти на підлозі. - Хто ви такий?
- Мельдую послушно, - відповів Швейк, притискаючи фельдкурата до стіни, - я ваш денщик, пане фельдкурате.
- У мене немає ніякого денщика, - через силу промимрив фельдкурат і зробив нову спробу звалитися на Швейка. - Я не фельдкурат, я свиня, - признався він із щирістю пияка, - пустіть мене, пане, я вас не знаю.
Недовга боротьба скінчилася цілковитою Швейковою перемогою. Швейк використав цю перемогу і стягнув фельдкурата зі сходів до під’їзду, де той знову почав опиратися, щоб його не витягнули на вулицю. - Я вас, пане, не знаю, - невпинно торочив, борюкаючись зі Швейком, фельдкурат. - Ви знаєте Отто Каца? Це я. Я був у архієпископа, - вигукував він, тримаючись за двері під’їзду. - Мною цікавиться Ватикан, розумієте?
Швейк відкинув «мельдую послушно» і заговорив з фельдкуратом інтимним тоном:
- Пусти двері, кажу, бо як трісну тебе по тих лапах. Ходім додому та й баста. Мовчати!
Фельдкурат відпустив двері і звалився на Швейка.
- Так, ходімо кудись, але до Шугів* я не піду, там я винен.
Швейк випхав його з під’їзду і, шарпаючи, поволік по тротуару.
- Що це за пан такий? - спитав хтось із зустрічних.
- Це мій брат, - відповів Швейк, - дістав відпустку і приїхав відвідати мене. Отож на радощах впився, бо не думав, що застане мене живим.
Почувши останні слова, фельдкурат промугикав якийсь мотив з оперети, якої б ніхто не пізнав, і тут же почав чіплятися до прохожих: - Хто з вас мертвий, хай з’явиться до корпусного командування протягом трьох днів, щоб його труп можна було покропити святою водою… - І вмовк, намагаючись заритися носом у тротуар. Швейк ухопив його під руку і поволік додому.
Витягнувши голову, волочачи ноги, фельдкурат перебирав ними, як кицька з переламаним хребтом, і мугикав: - Dominus vobiscum, et cum spiritu tuo. Dominus vobiscum1.
____________________
1Господь з вами і з духом твоїм, Господь з вами (лат.).
На стоянці візників Швейк посадив фельдкурата біля муру, а сам пішов торгуватися з ними. Один із них заявив, що він цього пана дуже добре знає, бо раз уже його возив і більше не повезе.
- Обригав мені геть усе і не заплатив навіть за проїзд. Я його возив щось години зо дві, поки знайшов, де він живе. Потім я тричі приходив по гроші, і щойно за тиждень він дав мені за то все п’ять крон.
Після довгих умовлянь один з візників погодився їх везти.
Швейк повернувся до фельдкурата. Той спав, і хтось тимчасом зняв у нього з голови і забрав чорний котелок (фельдкурат звичайно ходив у цивільному).
Швейк збудив свого хазяїна і з допомогою візника посадив у карету. Тут фельдкурата охопила цілковита апатія. Швейк здався йому полковником Юстом з 75-го піхотного полку, і він кілька разів повторив:
- Не гнівайся, друже, що я тикаю тобі; я свиня!
Одну мить здавалося, що туркотіння карети по бруку витвережує його. Він сів рівно і заспівав якийсь уривок з невідомої пісні. Можливо, це була його імпровізація.
За хвилину однак йому знову світ замакітрився, і, звернувшись до Швейка, він спитав, примруживши одне око: - Як ви поживаєте, шановна пані? Виїжджаєте кудись на дачу? - В очах у нього двоїлося, і після короткої паузи він знову докинув: - Зволите мати дорослого сина? - І при цьому вказав пальцем на Швейка.
- Сядеш ти каменем чи ні? - визвірився на нього Швейк, коли фельдкурат спробував вилізти з ногами на сидіння. - Думаєш, я тебе не навчу порядку?
Фельдкурат затих і маленькими свинячими очицями почав дивитися з вікна карети на вулицю, ніяк не розуміючи, що, власне, з ним діється.
А далі, вже зовсім збаранівши, звернувся до Швейка і тужливо сказав:
- Пані, дайте мені перший клас, - і зробив спробу спустити штани.
- Зараз же застебнися, свинюко, - гаркнув Швейк. - Тебе вже знають усі візники, ти вже раз обригав усю карету, а тепер ще й таке вигадав. Не думай, що тобі знову вдасться не заплатити, як минулого разу.
Фельдкурат меланхолійно підпер голову долонею і почав співати: «Вже мене ніхто не любить…» Але тут же урвав свій спів і проговорив: «Entschuldigen Sie, lieber Kamerad, Sie sind ein Trottel! Ich kann singen, was ich will»1.
____________________
1Пробачте, любий друже, ви дурень, я можу співати, що хочу (нім.).
Потім він зібрався, мабуть, засвистіти якусь мелодію, але замість цього з його губ зринуло таке розкотисте «тпрр», що карета зупинилася. Коли з наказу Швейка вони поїхали далі, фельдкурат почав замість цигарки розпалювати мундштук.
- Не горить, - промовив він розпачливо, вичиркавши коробочку сірників. - Це ви на них дмухаєте.
Але зараз же з’їхав на інше і засміявся: - Ну й комедія! Ми в трамваї самі. Авжеж, друзяко? - Тут він почав нишпорити по кишенях.
- Я загубив квиток, - вигукнув він. - Зупиніть! Цей квиток треба знайти!
Та врешті безнадійно махнув рукою.
- Хай їдуть… - І почав мурмотіти: - У більшості випадків… так, в порядку… У всіх випадках… Ви помиляєтеся… Другий поверх? Це відмовка… Йдеться не про мене, а про вас, вельможна пані… Платити… брав чорну каву…
Вже у напівсні посварився з якимсь уявлюваним ворогом, який буцімто заперечує його право сидіти в ресторані біля вікна. Потім карета здалася йому поїздом, і, вихилившись з вікна, він загукав на всю вулицю по-чеськи і по-німецьки:
- Німбурґ, пересадка!
Швейк притягнув його до себе, і фельдкурат, забувши про поїзд, почав імітувати різні звірячі голоси. Найдовше він імітував півня, і його «кукуріку» переможно лунало з карти.
Взагалі якийсь час фельдкурат був дуже рухливий, непосидючий і намагався вистрибнути на брук, обзиваючи хуліганами людей, яких минала карета. Пізніше він викинув через вікно носовичка і заволав, щоб карета зупинилася, бо він, мовляв, загубив багаж. Потім почав оповідати:
- В Будейовіцах був один барабанщик. Оженився, а за рік помер, - і зненацька зареготав. - Смішний анекдот? Еге ж?
Швейк весь час поводився з фельдкуратом безоглядно строго. При найменших спробах фельдкурата щось устругнути, наприклад, випасти з карети або зламати сидіння, Швейк раз у раз бехкав його попід ребра, і фельдкурат сприймав це надзвичайно байдуже. Лише один раз він зробив спробу збунтуватися і вискочити з карети, заявивши, що далі не поїде, мовляв, знає: замість Будейовіц вони їдуть у Подмокле.
Швейк моментально і повністю ліквідував бунт і примусив фельдкурата повернутися до попереднього положення на сидінні, пильнуючи, щоб він не заснув. Найбільш делікатні слова, які він вжив при цьому, були: «Не спи, дохлятино!»
На фельдкурата раптом найшов приступ меланхолії: він почав плакати, випитуючи в Швейка, чи була в нього мама.
- Я, люди добрі, самотній на цьому світі, - кричав він з карети. - Приголубте мене!
- Не роби мені сорому, - картав його Швейк. - Перестань, а то всі побачать, що ти вмазаний.
- Я нічого не пив, друже, - відповів фельдкурат. - Я цілком тверезий.
Нараз він встав і козирнув:
- Ich melde gehorsam, Herr Oberst, ich bin besoffen1.
____________________
1Насмілююсь доповісти, пане полковнику, я п’яний (нім.).
Я порося, - торочив разів десять підряд із щирим розпачем. І, звертаючись до Швейка, заскиглив:
- Викиньте мене з машини. Нащо ви мене зі собою везете? - Врешті сів і замурмотів: - Навколо місяця робляться кола. Ви, пане капітане, вірите в безсмертність душі? А кінь може попасти на небо?
Далі почав голосно сміятися, але за хвилину посумнів і, апатично дивлячись на Швейка, промовив:
- Пробачте, пане, я вас уже десь бачив. Чи не були ви часом у Відні? Я пам’ятаю вас із семінарії.
Хвилину він розважався тим, що почав декламувати латинські вірші:
- Aurea prima sata est aetas, quae vindice nullo2
____________________
2Цитата з «Метаморфоз» Овідія: «Першим був посіяний вік золотий, який не знав відплати». (лат.)
- Далі ніяк не втну, - признався фельдкурат. - Викиньте мене на вулицю. Чому ж ви не хочете мене викинути? Я нічого собі не заподію. Просто хочу зарити носом, - заявив він рішучим тоном.
- Пане, - заблагав він далі, - дорогий друже, відважте мені потиличник.
- Один чи декілька? - поспитав Швейк.
- Два.
- Нате…
Фельдкурат уголос рахував одержані потиличники і при цьому радісно посміхався:
- Це дуже добре впливає на шлунок - поліпшує травлення. Дайте мені разочок ще й по морді.
- Сердечно дякую, - вигукнув він, коли Швейк поспішно виконав його прохання, - я цілком задоволений. Розірвіть мені, будь ласка, жилетку.
Він висловлював найрізноманітніші забаганки. Хотів, щоб Швейк звихнув йому ногу, трохи придушив, обстриг нігті і вирвав передні зуби. Потім прагнув мучеництва, домагаючись, щоб Швейк відірвав йому голову і в мішку кинув її до Влтави.
- Мені б дуже личили зірки навколо голови, - захоплювався він. - Потрібно було б так із десяток.
Потім заговорив про верхогони, швидко перейшов на балет, та на ньому він теж недовго затримався.
- Ви танцюєте чардаш? - спитав він у Швейка. - Вмієте «Танець ведмедя» - ось так… - Він хотів підстрибнути і впав на Швейка. Той відбоксував його як слід і поклав на сидіння.
- Мені чогось хочется, - кричав фельдкурат, - але не знаю чого. Ви не знаєте, чого мені хочеться? - Він безнадійно похнюпився, потім серйозно сказав: - А що мені до того, чого я хочу? І вам, пане, до цього немає діла. Я вас не знаю! Як ви смієте дивитися на мене? Вмієте фехтувати?
На хвилину він став задерикуватим і зробив спробу скинути Швейка з сидіння.
Потім, коли Швейк його заспокоїв, безцеремонно давши відчути свою фізичну перевагу, фельдкурат запитав: - Сьогодні понеділок чи п’ятниця?
Він захотів також узнати, що зараз: грудень чи червень, і взагалі проявляв хист ставити найрізноманітніші запитання:
- Ви одружені!? Любите ґорґонзолу*? У вас вдома є блощиці? Як вам живеться? Ваш песик хворів на чумку?
Потім зробився щирим. Розповів, що винен за кавалерійські чоботи, нагай і сідло, що хворів на збур і лікував його марганцівкою.
- Ні про що інше не було часу й подумати, - гикаючи, сказав він. - Можливо, це здається вам досить неприємним, але скажіть, гик! Гик! Що мені робити? Гик! Ви мусите мені пробачити. Термосом, - продовжував фельдкурат, забувши, про що говорив перед тим, - називається така посудина, яка зберігає напої та їжу в первісній температурі. Як на вашу думку, яка гра чесніша? «Фербель» чи «двадцять одно»?
- Я таки десь бачив тебе, - вигукнув він, намагаючись обійняти Швейка і поцілувати його заслиненими губами. - Ми ж разом ходили до школи. Ти, друзяко! - ніжно промовив він і почав гладити свою ногу. - Як ти виріс з того часу, відколи я тебе не бачив. Радість від зустрічі з тобою компенсує всі мої страждання.
Нарешті його опанував поетичний настрій, і він заговорив про повернення до сонячного світанку щасливих створінь і гарячих сердець.
Потім впав навколішки і почав молитися: «Богородице Діво», - причому реготав на весь голос.
Коли вони приїхали, його дуже важко було витягнути з карети.
- Ми ще не приїхали, - репетував він. - Допоможіть! Мене викрадають! Хочу їхати далі! - Його буквально витягнули з карети, як вареного слимака з мушлі. На мить здавалося, що його розірвуть, бо він вчепився ногами за сидіння. При цьому фельдкурат голосно реготав, гадаючи, що обдурив їх.
- Ви мене розірвете, панове!
Потім його проволокли наверх по сходах у квартиру і кинули, як мішок, на отоманку. Тут він заявив, що не буде платити за автомобіль, бо не замовляв його. Понад чверть години Швейк і візник мучилися, поки втовкмачили йому, що це була карета.
Але фельдкурат протестував, запевняючи, що їздить лише фіакрами.
- Ви мене хочете обшахраїти, - заявив він, значливо підморгуючи Швейкові і візникові. - Ми ж ішли пішки.
Потім у приступі великодушності кинув гаманець візникові:
- Бери все! Ich kann bezahlen!1 Я не трушуся над крейцаром2.
____________________
1Я в стані заплатити (нім.).
2Крейцар - дрібна австрійська монета.
Справедливіше було б сказати, що він не труситься над 36 крейцарами, бо в гаманці більше й не було. На щастя, візник ретельно обшукав його, згадуючи при цьому слово «мордобій».
- Коли хочеш, можеш ударити, - відповідав фельдкурат, - ти думаєш, я не витримаю? Я витримаю п’ять твоїх ляпасів.
В жилетці фельдкурата візник знайшов п’ятірку і пішов, проклинаючи свою долю і фельдкурата, який забрав у нього стільки часу і позбавив до того ж заробітку.
Фельдкурат засинав дуже поволі, в голові у нього снувалися якісь плани. Він одразу ж хотів робити все: і грати на фортепіано, і вчитися танцювати, і засмажити собі рибки.
Потім пообіцяв одружити Швейка зі своєю сестрою, хоч її у нього і не було. А ще потім зажадав, аби його віднесли на ліжко, і нарешті заснув, виявивши бажання, щоб у ньому визнали людину - істоту, рівноцінну свині.