Швейк, бувало, цілими днями не бачив пастиря військових душ. Фельдкурат ділив свій час між ви конанням своїх духовних обов’язків та гульнею і приходив додому дуже рідко, зазвичай брудний, невмитий, як коцур після прогулянок по дахах у пору залицянь.
Повернувшись додому, коли він ще міг ворушити язиком, фельдкурат перед сном розмовляв із Швейком про вищі цілі, про духовний запал і радість мислення. Інколи намагався говорити віршами, цитував Гайне.
Швейкові довелося відправляти з фельдкуратом ще одну польову службу у саперів, куди помилково викликали й іншого фельдкурата, колишнього законовчителя, людину надзвичайно релігійну. Він дивився на свого колеґу з великим подивом, особливо коли той запропонував йому ковток коньяку із Швейкової польової фляги, яку Швейк завжди носив зі собою на такі релігійні церемонії.
- Це доброї марки, - припрошував фельдкурат Отто Кац. - Хильніть та йдіть додому. Я вже сам усе полагоджу, і до того ж мені треба побути на свіжому повітрі, щось сьогодні трохи болить голова.
Побожний фельдкурат, осудливо похитавши головою, пішов геть, а Кац, як звичайно, блискуче провів свою роль.
На цей раз він перетворив у Господню кров вино, змішане з газованою водою, та й проповідь була довша, причому кожним третім її словом було: «І так далі» або «напевно».
«Ви, солдати, сьогодні поїдете на фронт і так далі. Ви зверніться тепер до Бога і так далі. Напевно. Ви не знаєте, що з вами трапиться, напевно. І так далі». І весь час від вівтаря лунало: «І так далі», «напевно», напереміну з Богом і всіма святими.
В запалі і красномовному розгоні фельдкурат називав і князя Євгена Савойського святим, який охоронятиме саперів, коли вони ставитимуть мости через ріки.
Проте польова служба обійшлася без будь-яких обурливих інцидентів, приємно і весело.
По дорозі додому фельдкурата і Швейка не хотіли пустити із складаним польовим олтарем до трамваю.
- Ти, бра, не дуже. Ще одне слово, і я тебе так трісну отим святим по голові, що тільки хлявкнеш, - кинув Швейк кондукторові.
Коли вони, нарешті, добралися додому, виявилося, що по дорозі загубили дароносицю.
- Подумаєш, яка втрата! - сказав Швейк. - Перші християни відправляли службу і без дароносиці. Коли ми оголосимо про втрату, то той чесний, що знайде її і віддасть нам, вимагатиме нагороди. Коли б це були гроші, то, можливо, і не знайшовся б цей чесний, хоч бувають і такі люди. У нас в Будейовіцах у полку був один вояк, такий несусвітний осел. Він знайшов раз на вулиці шістсот крон, віддав їх в поліцію, і в газетах про нього писали як про чесну людину, а він з цього тільки сорому наївся. Ніхто з ним не хотів розмовляти, кожний цвікав йому у вічі: «Йолопе, яку ж ти дурницю встругнув, таж тебе це мулятиме до смерті, якщо ти маєш бодай трохи честі в собі». Була в нього дівчина, так і та з ним порвала. А коли він приїхав додому у відпустку, то друзі ради цієї історії викинули його під час танців з корчми, хлопець почав сохнути, замислюватись і, кінець кінцем, кинувся під потяг. А ще жив колись у нас на вулиці один кравець. Він знайшов золотий перстень. Люди застерігали, аби не віддавав його у поліцію, але він, впертюх, не послухав. Прийняли його надзвичайно чемно, вже хтось заявив про втрату золотого персня з діамантом, але потім глянули на камінь і кажуть: «Чоловіче, та це ж скло, а не діамант. Скільки вам дали за той діамант? Таких «чесних» ми знаємо». Нарешті, виявилося, що хтось інший загубив золотий перстень з фальшивим діамантом, якусь там родинну пам’ятку, але кравець все ж таки відсидів три дні. Схвилювавшись, він, бачте, образив поліцая. Але законну нагороду десять процентів - тобто 1 крону 20 гелерів він все-таки дістав, бо ця негідь коштувала 12 крон, та кравець цю законну нагороду швиргонув тому панкові в обличчя, а той подав на нього до суду за образу честі, і кравцеві припаяли ще десять крон штрафу. «Якщо хто знайшов щось і чемно віддав, той заслуговує на двадцять п’ять парених різок. Треба висікти, щоб аж посинів, прилюдно відшмагати, аби люди собі це закарбували і відповідно до цього поводилися», - говорив він потім. Думаю, що нашу дароносицю назад ніхто не принесе, хоч на зворотному боці і є полкова позначка, бо з військовими речами ніхто не хоче мати справи. Вчора в кав’ярні «Під золотим віночком» я розмовляв із одним із провінції, йому вже п’ятдесят шість років. Він ходив, каже, питати в окружне управління до Нової Паки, з якої речі в нього реквізували бричку. По дорозі додому, коли його викинули з окружного управління, він побачив військовий обоз, який саме прибув і стояв на майдані на плаці. Якийсь молодик - він віз консерви для армії - попросив його хвилинку постояти біля коней, та як пішов, то вже більше і не повернувся. Коли ж обоз рушив, то дядько з провінції теж мусив їхати з ними і дістався аж до Угорщини, де він у якомусь місті також попросив когось постояти біля воза і лише таким чином врятувався, бо інакше були б його потягнули аж до Сербії. Повернувся до рідного краю приголомшений і більше вже не хоче мати нічого спільного з військовими речами.
Увечері до них у гості прийшов побожний фельдкурат, той самий, що збирався вранці також відправляти польову службу саперам. Це була фанатична людина. Він прагнув кожного навернути до Бога. Коли був ще законовчителем у школі, розвивав у дітей релігійне почуття потиличниками, і в різних газетах час від часу з’являлися статейки: «Жорстокий законовчитель» або «Законовчитель та його потиличники». Він був переконаний, що дитина найкраще засвоїть катехизис за допомогою системи різок.
Гість трохи налягав на одну ногу, - наслідок візиту батька одного школяра, якого законовчитель віддубасив по голові, бо школяр висловлював певні сумніви щодо Божої трійці і дістав за це три потиличники: один - за Бога-Отця, другий - за Бога-Сина, а третій - за Святого Духа.
Сьогодні він прийшов, щоб спрямувати свого колеґу Каца на праведну путь і настановити його на добрий розум. Почав він такими словами:
- Дивуюся, що у вас не висить розп’яття. Де ви молитесь і де ваш молитовник? Жодний образ святих не прикрашає стін вашої кімнати. Що це висить у вас над ліжком?
Кац засміявся.
- Це «Сусанна під час купання», а ця гола жінка, нижче - одна моя стара знайома. Направо - японський малюнок. Він зображує статевий акт між гейшею і старим японським самураєм. Правда ж, дуже ориґінально? Молитовник лежить у мене в кухні. Швейку, принесіть його сюди і відкрийте його на третій сторінці.
Швейк пішов, і з кухні тричі раз за разом бахнули витягувані з пляшок корки.
Побожний фельдкурат вжахнувся, побачивши на столі три пляшки.
- Це легеньке церковне вино, колеґо, - сказав Кац. - Рислінґ, дуже доброї марки. Смаком нагадує мозельське.
- Я пити не буду! - рішуче заявив побожний курат. - Я прийшов постукати до вашого серця, щиро поговорити з вами.
- Якщо так, то в горлі у вас пересохне, колеґо, - сказав Кац. - Пийте, а я буду слухати. Я людина дуже толерантна, можу вислухати і думки інших.
Побожний фельдкурат трохи надпив і витріщив очі.
- Ну й хороше ж, бісове вино, колеґо! Чи не правда?
Фанатик твердо сказав:
- Як бачу, ви лихословите.
- Це звичка, - відповів Кац. - Часом я ловлю себе навіть на тому, що богохульствую. Підлийте, Швейку, панові курату! Можу вас запевнити, що також лаюся на всі заставки іменем Господа Бога, Христа розп’ятого і всіх святих таїнств. Думаю, коли відкалатаєте в армії стільки, скільки я, то й ви не гірше язика наламаєте. Це справа не важка, а у нас, духовних осіб, небо, Бог, хрест і святі таїнства завжди напохваті. Адже ж це звучить гарно і професіонально. Пийте, колеґо!
Колишній законовчитель механічно відпив. Видно, він хотів щось відповісти, але не зміг. Збирався з думками.
- Вище голову, колеґо! - продовжував Кац. - Не хмуртеся, немовби вас за п’ять хвилин мають повісити. Одного разу, чув я, ви в п’ятницю, гадаючи, що це четвер, помилково з’їли в ресторані свинячу котлету, а потім в убиральні запихали собі в горлянку палець, намагаючись викинути все, що з’їли, бо боялися, щоб Господь Бог вас не стер з лиця землі. А я не боюсь у піст їсти м’ясо і навіть пекла не боюся. Пардон! Пийте, колеґо, пийте. Так. Вам уже краще? Чи, може, ви поділяєте прогресивні погляди на пекло і йдете за духом часу, з реформістами? Тобто, на вашу думку, у пеклі замість звичайних казанів з сіркою для нещасних грішників стоять автоклави, тобто котли високого тиску і рожни з електричним мотором? Грішників там, напевно, смажать на маргарині, і мільйон років через них перекочуються машини для трамбування шляхів. Дантисти викликають там скрегіт зубів спеціальними пристроями, квиління грішників записуються на грамофонні платівки, а потім ті платівки посилають нагору до раю для розваги праведників. Що ж до раю, то там, по-вашому, діють пульверизатори з одеколоном, а фісгармонія грає так довго Брамса, що кожен волів би втекти до пекла або в чистилище. У янголят в задочках вставлені аеропланні пропелери, щоб не натруджувати свої крила. Пийте, колеґо, пийте! Швейку, налийте йому коньяку, мені здається, що йому погано.
Оговтавшись, побожний курат зашепотів:
- Релігія - це міркування вищого порядку. Хто не вірить в існування святої трійці…
- Швейку, - перервав його Кац, - бурхніть пану фельдкуратові ще одну чарку коньяку. Хай прочуняє. Розкажіть йому що небудь, Швейку.
- Біля Влашіма був собі, мельдую послушно, пане фельдкурате, - сказав Швейк, - один благочинний, а у нього після того, як його стара економка втекла з дитиною і з грішми, була служниця. Цей благочинний на старість пустився вивчати святого Августина, про якого говорять, нібито він належить до святих отців. Вичитав він там, що кожний, хто вірить в антиподів, повинен бути проклятий. Покликав він свою служницю та й каже: «Слухайте, ви якось мені говорили, що ваш син, слюсар, виїхав до Австралії. Таким чином, він зараз у антиподів, а святий Августин наказує, щоб кожний, хто вірить у антиподів, був проклятий». «Отче духовний, - говорить йому баба, - таж мій син посилає мені з Австралії листи і гроші». «Це диявольська мана, - відповідає їй благочинний, - жодної Австралії, за святим Августином, немає, це вас тільки антихрист опутав». В неділю він прилюдно прокляв її у костелі і кричав, що Австралії немає. Відразу ж з костелу його відвезли до божевільні. Правду кажучи, багатьом там і місце. В монастирі урсулянок зберігається пляшечка з молоком Діви Марії, яким вона годувала Ісусика, а в сирітському домі біля Бенешова, коли туди привезли святу воду з Люрду*, сироти від цієї води дістали таку бігунку, якої ще світ не бачив.
Побожному фельдкуратові почало мигтіти в очах. Він опритомнів завдяки новій порції коньяку, який вдарив йому у голову, і, кліпаючи очима, спитав Каца:
- Ви не вірите в непорочне зачаття Діви Марії? Ви не вірите, що перст святого Іоанна Хрестителя, який зберігається в піярів, справжній? А взагалі в Господа Бога ви вірите? І якщо не вірите, то чому ви стали фельдкуратом?
- Вельмишановний колеґо, - відповів Кац, поплескуючи того інтимно по плечу, - поки держава не визнає, що солдати, йдучи в бій вмирати, не потребують Божого благословення, доти фельдкуратство буде добре оплачуваною професією. До того ж, людина тут аж ніяк не перевтомиться. Для мене це краще, ніж бігати по полігонах і маршувати на маневрах. Раніше я діставав накази від начальників, а сьогодні роблю, що хочу. Заступаю того, хто не існує. І сам граю роль Бога. Якщо не захочу комусь відпустити гріхів, то не відпущу, хоча б він благав мене навколішках. Зрештою, таких би знайшлося до біса мало.
- Я люблю Господа Бога, - сказав побожний фельдкурат, починаючи гикати, - дуже його люблю. Дайте мені трохи вина. Я шаную Господа Бога, - повів він далі, - дуже його шаную і поважаю. Нікого так не шаную, як його.
Тут він гупнув кулаком об стіл, аж пляшки підскочили.
- Бог - це велич, це щось надземне. Він чесний у своїх ділах, він сонячне явище, і ніхто в мені цієї віри не похитне. І святого Йосифа поважаю, всіх святих поважаю, за винятком святого Серапіона. Дуже вже паскудне в нього ім’я.
- Дійсно, не завадило б йому внести прохання про зміну імені, - зауважив Швейк.
- Люблю святу Людмилу і святого Бернарда, - продовжував колишній законовчитель. - Він врятував багато прочан в Сен-Ґотарді. Носить на шиї пляшку з коньяком і розшукує занесених снігом.
Розмова дістала інший напрямок. Побожний курат почав патякати таке, що аж ні в які ворота не лізло.
- Шаную маленьких дітей і свято 28-го грудня. Ірода ненавиджу. Коли курка спить - свіжих яєць не дістати.
Він вибухнув реготом і почав співати:
Однак одразу ж перервав і, підвівшись, гостро запитав Каца:
- Ви не вірите, що 15-го серпня свято Вознесення Діви Марії?
Веселощі були в повному розпалі. З’явилися ще пляшки, і Кац час од часу вимагав:
- Скажи, що не віриш в Господа Бога, а то не наллю тобі більше.
Здавалося, що повертаються часи переслідувань перших християн. Колишній законовчитель співав якусь пісню мучеників з часів Римської імперії і ревів:
- Вірю в Господа Бога, не зречуся його. Тримай собі своє вино. Можу і сам за ним послати.
Нарешті, його поклали у ліжко. Перед тим як заснути, він урочисто проголосив, піднісши правицю як до присяги:
- Вірю в Бога-Отця, Бога-Сина і Бога Духа Святого! Принесіть мені молитовник!
Швейк тицьнув йому в руку якусь книжку, що лежала на нічному столику, і побожний фельдкурат заснув з «Декамероном» Боккаччо в руках.