Швейк саме збирався на розшук будь-якого пінчера, коли подзвонила якась молода дама і побажала говорити з надпоручником Лукашем. Біля неї стояли дві важкі дорожні валізи, і Швейк встиг ще помітити каптур носильника, який вже йшов сходами вниз.
- Нема вдома, - твердо сказав Швейк. Але молода дама була вже в передпокої і категорично наказала: - Внесіть валізи у кімнату.
- Без дозволу пана надпоручника і пальцем не ворухну, - сказав Швейк, - пан надпоручник заборонив без його дозволу будь-що робити.
- Ви здуріли! - вигукнула молода пані. - Я приїхала до пана надпоручника в гості.
- Про ніяке їхання в гості я нічого не знаю, - відповів Швейк. - Пан надпоручник зараз на службі, повернеться аж вночі, а я отримав наказ дістати пінчера. Про жодні валізи і про жодну даму мені нічого невідомо. Тепер я замикаю квартиру, і тому дуже прошу вас, пані, аби ви ласкаво ушилися. Мені ніхто про таке і словечка не писнув, отже, я не можу залишити в квартирі чужу особу, яку вперше бачу. На нашій вулиці у кондитера Бєльчицького залишили в хаті одного мацапуру, а він відчинив шафу із речами і дряпонув. Я, боронь Боже, про вас нічого поганого не думаю, - продовжував Швейк, побачивши, що молода дама розпачливо скривилася і плаче, - ви ж, певно, самі розумієте, залишатися тут вам не можна. Я доглядаю квартиру. А хто відповідає тут за кожну дрібницю? Я! Отже, ще раз дуже прошу даремно себе не обтяжувати, бо поки я не дістану наказу від пана надпоручника - і рідного брата не знаю. Мені дійсно прикро так розмовляти з вами, але в армії мусить бути порядок.
Тим часом молода дама трохи отямилась, витягла з торбинки візитну картку, написала кілька рядків олівцем, вклала в гарненький конвертик і боязко сказала:
- Віднесіть це пану надпоручникові, а я тим часом почекаю тут на відповідь. Ось вам п’ять крон за труд.
- З цього дива не буде пива, - відповів Швейк, ображений впертістю несподіваної гості. - Сховайте собі тих п’ять крон. Ось я кладу їх на крісло, а якщо вже так хочете, ходімо разом до казарми, почекаєте там, я це ваше писаннячко віддам і принесу відповідь, але тут вам чекати аж ніяк не можна.
Сказавши це, він втягнув валізи до передпокою і, видзвонюючи ключами, наче якийсь замковий ключар, значуще сказав, ідучи до дверей:
- Замикаємо!…
Молода дама, зрозумівши безнадійність ситуації, вийшла в коридор. Швейк замкнув двері і пішов попереду. Гостя дріботіла за ним, як песик, і наздогнала його аж біля тютюнової крамниці, куди Швейк зайшов купити цигарок.
Далі вона вже йшла поруч, намагаючись зав’язати розмову.
- Ви це направду віддасте?
- Коли сказав, що віддам, то віддам. - І знайдете пана надпоручника?
- Не знаю.
Вони знову йшли мовчки поруч. Аж трохи згодом супутниця Швейка знову почала говорити.
- То ви гадаєте, що можете і не знайти пана надпоручника?
- Ні, не гадаю.
- А де, на вашу думку, він міг би бути?
- Не знаю.
На якийсь час розмова урвалася, аж поки її не відновило питання молодої дами:
- Ви листа не загубили?
- Поки що не загубив.
- Так ви його все-таки віддасте панові надпоручнику?
- Так.
- А знайдете його?
- Я вже сказав, що не знаю, - відповів Швейк. - Просто дивно, як люди можуть бути такі цікаві і без угаву питатися про одну і ту ж річ. Це все одно, коли б я зупиняв на вулиці кожного другого і питався, чи не скажете, котрий сьогодні день?
На цьому всі спроби домовитися із Швейком остаточно провалилися, і далі до казарми вони йшли, мов у рот води набрали. Лише коли зупинилися біля самих казарм, Швейк попросив молоду даму почекати, а сам пустився з вартовим у розмову про війну, з чого молода дама, певне, мала велику втіху, бо з дуже нещасним виглядом нервово ходила по тротуару, бачачи, що Швейк продовжує свою розмову з такою придуркуватою міною, яку можна лише побачити на фотографії, вміщеній в той час в «Літописі світової війни» з підписом: «Наслідник австрійського трону розмовляє з двома пілотами, що збили російський аероплан».
Швейк сів на лавку біля воріт і доводив, що на Карпатському фронті наступ наших військ провалився, але, з другого боку, комендант Перемишля генерал Кусманек прибув у Київ. Що ж до Сербії, то в наших руках залишилося ще одинадцять фортифікованих точок, і серби не зможуть довго гнатися за нашими вояками.
Потім він пустився у критику окремих відомих боїв і відкрив Америку, доказуючи, що підрозділ, оточений з усіх боків, мусить здатися.
Намоловши язиком досхочу, він, нарешті, зволив вийти на вулицю і, попередивши сповнену відчаю даму, щоб вона нікуди не відходила, бо він зараз повернеться, пішов нагору до канцелярії, де знайшов надпоручника Лукаша. Той саме пояснював одному поручникові схему якихось окопів, дорікаючи, що той не вміє креслити і розуміється на геометрії, як вовк на звіздах.
- Ось як це треба креслити! Якщо ми повинні на дану пряму опустити перпендикуляр, то мусимо провести лінію, яка з першою утворить прямий кут. Розумієте? В такому разі ви розташуєте траншеї, як треба, не залізете з ними до ворога, а залишитеся від нього на відстані шестисот метрів. А коли б зробили так, як у вас тут накреслено, ви вклинили б наші позиції у ворожі і стали б своїми окопами перпендикулярно до ворога. А вам потрібний тупий кут. Це ж зовсім просто, чи ж не правда?
А поручник запасу, в цивільному житті касир якогось банку, стояв над тими планами у цілковитому розпачі, нічого не розуміючи. Він полегшено зітхнув, коли Швейк підійшов до надпоручника.
- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, якась дама посилає вам цього листа і чекає на відповідь, - при цьому він значуще і конфіденційно підморгнув.
Зміст записки не справив на надпоручника приємного враження:
«Lieber Heinrich! Mein Mann verfolgt mich. Ich mu? bei Dir ein paar Tage gastieren. Dein Bursch ist ein gro?es Mistvieh. Ich bin unglucklich.
Deine Katy»1.
____________________
1«Милий Гайнріху! Мій чоловік мене переслідує. Я мушу кілька днів гостювати у Тебе. Твій слуга страшенна тварюка. Я нещаслива. Твоя Кеті» (нім.).
Надпоручник Лукаш зітхнув, завів Швейка до порожньої сусідньої канцелярії, замкнув двері і почав ходити поміж столами. Нарешті, зупинившись перед Швейком, сказав:
- Ця дама пише, що ви тварюка. Що ви їй зробили?
- Я їй, мельдую послушно, пане оберлейтенанте, нічого не робив. Поводився дуже чемно, але вона збиралася розташуватись у вашій квартирі. Оскільки я не мав від вас жодного наказу, то я її до хати не пустив. До того ж, вона приїхала з двома валізами, як до себе додому.
Надпоручник ще раз голосно зітхнув, Швейк також зітхнув.
- Що таке? - грізно гаркнув надпоручник.
- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, що це важкий випадок. На Войтешській вулиці два роки тому до одного оббивальника впхалася якась панянка, і він ніяк не міг вигнати її з квартири. Зрештою мусив отруїти газом її і себе, і на цьому розвага скінчилася. З бабами клопоту не обберешся, я їх як облуплених знаю.
- Важкий випадок, - повторив за Швейком надпоручник, і ще ніколи він не говорив такої щирої правди. Милий Гайнріх справді попав у неабияку халепу. Жінку, переслідувану чоловіком, чортяка аж на декілька днів приносить у гості, саме тоді, коли до нього має приїхати пані Міцекова з Тршебоні, щоб цілих три дні повторяти те, чим вона обдаровує надпоручника кожні чверть року, коли приїздить до Праги робити закупи. Крім того, післязавтра до нього повинна прийти одна панночка. Після цілого тижня роздумувань вона обіцяла, що, напевно, дозволить йому спокусити себе, бо все одно за місяць вийде заміж за одного інженера.
Надпоручник сидів тепер, похнюпившись, на столі і мовчки шукав виходу, та поки нічого іншого не міг придумати, як сісти до столу, взяти конверт та папір і написати на службовому бланку:
«Дорога Кеті! До 9 години вечора я буду зайнятий на службі. Прийду о десятій. Будь ласка, почувай себе, як удома. Щодо Швейка, мого денщика, то я йому вже дав наказ у всьому тобі догоджати.
Твій Їндржих».
- Цього листа, - сказав надпоручник, - віддасте вельможній пані. Наказую вам ставитися до неї з пошаною, тактовно і виконувати всі її бажання. Вони для вас мусять бути наказом. Поводьтеся з нею ґалантно і чесно її обслуговуйте. Тут ось сто крон, за них відзвітуєтеся потім. Можливо, вона вас за чимось пошле. Замовите для неї обід, вечерю і так далі. Крім того, купите ще три пляшки вина і коробочку сигарет «Мемфіс». Поки досить. Можете йти. Ще раз прошу вас виконувати все, що їй тільки заманеться.
Молода дама вже втратила всяку надію побачити Швейка і тому була дуже здивована, коли помітила, що той виходить з казарми і прямує до неї з листом.
Козирнувши, він подав їй листа і доповів:
- Згідно з наказом пана оберлейтенанта, я повинен до вас, вельможна пані, ставитися з пошаною, тактовно і робити для вас усе, що вам тільки заманеться. Наказано нагодувати вас і купити все, що тільки забажаєте. Я дістав на це від пана оберлейтенанта сто крон, але на ці гроші я ще мушу купити три пляшки вина і коробочку «Мемфіс».
Коли пані прочитала листа, вона знову відчула приплив енергії і проявила її тим, що наказала Швейкові найняти фіакра, а коли він це виконав, веліла йому сісти поруч візника на козлах.
Вони поїхали додому. У квартирі пані одразу ж увійшла в роль господині. Швейкові було наказано перенести валізи до спальні, витрусити на дворі килими, а ледь помітне павутиння за дзеркалом дуже її розгнівило.
Вона, як було видно, збиралася надовго окопатися на здобутих позиціях.
Швейк обливався потом. Коли він витрусив килими, дамочка пригадала, що треба здійняти фіранки і теж витрусити від пороху. Потім Швейк дістав наказ вимити вікна в кімнаті і в кухні. Потім молода дама почала переставляти меблі. Робила це дуже гарячково, і коли Швейк поперетягав усе з одного кутка в інший, їй так не сподобалося, і вона знову почала комбінувати і вигадувати, як би ще інакше переставити і порозтикати речі.
Вона перевернула в квартирі все догори дном, але помалу її енергія, з якою вона обладнувала гніздо, почала вичерпуватися, і руйнування припинилося.
Дама вийняла з комода чисту постільну білизну, сама натягнула наволочки на подушки і перини, і було видно, що робить це з любов’ю до постелі, бо цей предмет викликав у неї пристрасне тремтіння ніздрів.
Потім послала Швейка по обід і вино. Поки він повернувся, молода дама переодягнулася у прозоре матіне. Воно робило її надзвичайно принадливою і звабливою.
За обідом вона випила пляшку вина, викурила багато «мемфісок» і лягла у ліжко, а Швейк на кухні смакував свій військовий хліб, вмочаючи його в склянку з солодкою наливкою.
- Швейку! - почулося раптом зі спальні. - Швейку!
Швейк відчинив двері і побачив молоду даму в принадній позі на подушках.
- Підійдіть ближче!
Він підійшов до постелі, а вона з особливим усміхом зміряла очима його кремезну постать і міцні стегна.
Відгорнувши ніжну матерію, яка окутувала і прикривала все, молода дама владно сказала:
- Скиньте черевики і штани. Покажіть…
Коли надпоручник повернувся з казарми, бравий вояка Швейк міг чесно відрапортувати йому.
- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, я виконав усі бажання вельможної пані і послужив їй чесно, згідно з вашим наказом.
- Дякую, Швейку, - сказав надпоручник, - а багато було у неї тих бажань?
- Десь із шість, - відповів Швейк, - з цієї їзди вона тепер спить як вбита. Я виконав усе, що їй тільки заманулося.