Сараєвський атентат наповнив управління поліції численними жертвами. Тягали одного за одним, а старий інспектор в приймальній канцелярії добродушно говорив:
- Вам цей Фердинанд боком вилізе!
Коли Швейка замкнули в одній з численних камер першого поверху, там уже сиділо ціле товариство - шість осіб. П’ятеро примостилися навколо столу, а в кутку на нарах, немов тримаючись осторонь від них, чипів чоловік середніх років. Швейк почав розпитувати, за що кого замкнули. Від п’ятьох, що сиділи біля столу, дістав майже одну і ту ж відповідь:
- «Через Сараєво», «через Фердинанда», «через вбивство пана epцгерцоґа», «за Фердинанда», «за те, що в Сараєві пана ерцгерцоґа спровадили на той світ».
Шостий, який цурався тих п’ятьох, сказав, буцімто він тому не хоче мати з ними нічого спільного, щоб на нього не впала якась підозра; він, мовляв, сидить тут лише за спробу вбивства з метою пограбування господаря із Голіц. Швейк підсів до товариства змовників, які вже вдесяте оповідали, як вони вклепалися в цю історію. Їх усіх, крім одного, спіткало це в шинку, винарні або в кав’ярні. Винятком був надзвичайно гладкий пан в окулярах із заплаканими очима.
Його заарештували вдома, на квартирі, бо за два дні до замаху в Сараєві він оплатив «У Брейшки» рахунок за двох сербських студентів-політехніків; до того ж, таємний агент Брікс бачив його п’яненьким у їхньому товаристві в «Монмартрі» на Ржетєзовій вулиці, де він за них також платив, як це стверджував його власний підпис у протоколі.
На попередньому слідстві в поліції він у відповідь на всі запитання тільки одноманітно квилив:
- Я маю паперову крамницю.
На що діставав таку ж стереотипну відповідь:
- Це вас не виправдовує.
Невеликий на зріст пан, якого схопили у винарні, був учителем історії і намагався викласти власникові винарні історію різних атентатів. Його заарештували саме тоді, коли він скінчив психологічний аналіз кожного атентату словами: - Ідея атентату так само проста, як «колумбове яйце».
- Зовсім така, як те, що вас чекає панкрацька тюрма, - доповнив його висновок при допиті комісар поліції.
Третій змовник був головою добродійного товариства «Доброміл» в Годковічках. В день атентату «Доброміл» влаштував гуляння з концертом. Прийшов жандармський вахмістр і звернувся до присутніх, щоб вони розійшлися, бо, мовляв, Австрія в жалобі, на що голова «Доброміла» добродушно відповів:
- Почекайте хвилинку, хай дограють до кінця «Гей, слов’яни»*.
Тепер він сидів з похнюпленою головою і нарікав:
- В серпні відбудуться перевибори правління, і коли я до того часу не повернуся додому, може статися, що мене не оберуть. А мене вже десятий раз обирають головою. Я цієї ганьби не переживу.
Дивну штуку утнув небіжчик Фердинанд четвертому заарештованому, людині бездоганного характеру і незаплямованої репутації. Цілі два дні він уникав будь-яких розмов про Фердинанда і раптом увечері в кав’ярні за мар’яжем, б’ючи хрестового короля козирною бубновою сімкою, сказав:
- Сім кульок, як у Сараєві.
П’ятий, котрого, як він сам казав, посадили «через це вбивство пана ерцгерцоґа в Сараєві», ще й сьогодні був з наїжаченими від жаху волоссям і бородою, чим дуже нагадував кошлату болонку. В ресторані, де його заарештували, він узагалі не тільки не вимовив ані слова, але навіть і газет не читав про вбивство Фердинанда. Він сидів сам один біля столика, коли до нього підійшов якийсь пан, сів навпроти і швидко запитав:
- Ви про це читали?
- Не читав.
- Знаєте про це?
- Не знаю.
- А знаєте, про що йдеться?
- Не знаю, мене це не цікавить.
- А все ж таки вас це повинно було б цікавити.
- Не знаю, що б мене могло цікавити? Я викурюю сигару, випиваю кілька кухлів пива, вечеряю, а газет не читаю. Газети брешуть. Навіщо мені хвилюватися?
- Значить вас не цікавить це вбивство в Сараєві?
- Мене взагалі не цікавить жодне вбивство. Хай собі буде в Празі, Відні, Сараєві чи Лондоні. Для цього є державні установи, суди і поліція. Якщо когось десь вб’ють, то так йому і треба; чом ти, бовдуре, був такий необережний, що дозволив себе вбити?
Це були його останні слова в тій розмові. Відтоді він кожні п’ять хвилин лише голосно повторював:
- Я не винний, я не винний.
Ці слова він вигукував і в воротах управління поліції, ці слова повторятиме, коли його везтимуть до карного суду в Прагу, і з тими словами він увійде до своєї тюремної камери.
Вислухавши всі ці страшні змовницькі історії, Швейк вважав доцільним розтлумачити усю безнадійність їхнього становища.
- Всім нам натруть писки, - почав він свої слова розради, - а те, що ми вийдемо сухими з цієї халепи, така правда, як воша кашляє. Для чого ж тоді поліція? Саме для того, щоб за наші дурні язики дерти з нас лика. Коли вже прийшли такі небезпечні часи, що у ерцгерцоґів смалять, як у зайців, то хай ніхто не витріщає баньки, коли його тягнуть до управління поліції.
Все це робиться заради помпи: треба ж Фердинандові перед похороном зробити рекламу. А що нас тут, як чортів у пеклі, то тим краще, буде веселіше. Коли я ще був на військовій службі, під замком не один раз сиділа половина роти. Отаких невинних, що їх засудили ні за цапову душу, було і було. Та не лише на військовій службі, а і в судах. Пам’ятаю, раз засудили одну бабу за те, що вона задушила своїх новонароджених близнят, хоч вона присягалася, що не могла задушити близнят, бо у неї народилося лише одне дівчатко, яке їй вдалося задушити безболісно, ані пискнуло. Проте її все ж таки засудили за подвійне вбивство. Або той невинний циган в Забеглінах, що вдерся вночі під Різдво до маленької крамнички. Він клявся і божився, нібито хотів лише зігрітися, - але лисого батька йому це допомогло. Коли вже суд вхопить щось у свої руки - гаплик.
Погано, але так і мусить бути. Хоч не всі люди такі негідники, як можна про них думати, та спробуй відрізнити порядного від пройдисвіта, особливо сьогодні, в такий важкий час, коли ухекали цього Фердинанда. Колись, як я ще служив у війську в Будейовіцах, у лісі, за полігоном, застрелили пса, а цей пес належав пану капітанові. Той, коли дізнався про це, викликав нас усіх, вишикував і каже: хай вийде з шеренги кожний десятий! Я, зрозуміло, також був десятий. Ми виструнчилися, немов жердки проковтнули, стоїмо, ані мруґ. А капітан ходить довкола нас і горлає: - Ви падлюки, волоцюги, нікчеми, плямисті гієни! За цього пса вас всіх треба у карцер запхати, січки з вас наробити, постріляти, живцем поварити. Я з вами церемонитись не буду: чотирнадцять днів ніхто ані кроку з казарми. - Так от бачите, тоді йшлося про собацюгу, а тепер про пана ерцгерцоґа, отже, тут треба такого страху нагнати, щоб ця жалоба була чогось варта.
- Я не винний, я не винний, - твердив наїжачений пан.
- Ісус Христос також був не винний, - сказав Швейк, - проте його розіп’яли. Ніколи, ніде і нікого не цікавила доля якоїсь безвинної людини. «Maul halten und weiter dienen1», як казали нам на військовій службі. Це найпевніше і найкраще.
____________________
1Стулити писок і служити далі (нім.).
Швейк ліг на нари і спокійно заснув.
За той час привели ще двох. Один з них був мандрівний торговець-босняк. Він ходив по камері, скреготів зубами і матюкався. Боснійця непокоїла думка, що в управлінні поліції пропаде його кошик з товарами.
Другий новачок був шинкар Палівець. Він, помітивши знайомого Швейка, збудив його і трагічним голосом ви гукнув:
- І я вже тут!
Швейк сердечно потиснув йому руку і сказав:
- Дуже радий. Я знав, що той пан дотримає слова, коли вам казав, що за вами теж прийдуть. Така точність надзвичайно добра річ.
Однак пан Палівець зауважив, що така точність гівна варта, і пошепки запитав Швейка, чи решта цих замкнених панів, бува, не злодії, бо, мовляв, йому як торговцеві-крамареві це б могло пошкодити. Швейк пояснив, що всі, крім одного, замкненого за спробу вбивства господаря з Голіц з метою грабування, належать, завдяки ерцгерцоґові, до їхнього товариства.
Пан Палівець образився і запротестував - він, мовляв, тут не через якогось ідіотського ерцгерцоґа, а через самого найяснішого цісаря. Це всіх дуже зацікавило, і він розповів про те, як мухи обпаскудили найяснішого монарха.
- Загидили його бестії, - кінчив він розповідь про свої прикрі пригоди, - та ще й мене самого довели до криміналу. Я цього тим мухам не подарую, - додав він погрозливо.
Швейк знову заснув, але ненадовго, бо за ним прийшли, щоб відвести на допит. І так, піднімаючись по сходах до третього відділу на допит, Швейк ніс свій хрест на Голгофу, сам не помічаючи свого мучеництва.
Уздрівши табличку, що плювати на сходах заборонено, він попрохав у поліцая дозволу плюнути в плювальницю і у сяєві своєї власної простоти вступив до канцелярії зі словами:
- Добрий вечір вам, панове, всім разом і кожному зокрема.
Замість відповіді хтось добре штурхонув його під ребра і підштовхнув до столу, за яким сидів пан з холодним чиновницьким обличчям, риси якого свідчили про звірячу жорстокість - ніби він щойно зійшов з сторінок книжки Ломброзо «Про типи злочинців»*.
Він кровожерливо глянув на Швейка і сказав:
- Не робіть ідіотської міни.
- Це від мене не залежить, - серйозно відповів Швейк. - Мене з військової служби списали за ідіотизм, і особлива комісія офіційно визнала ідіотом. Я офіційний ідіот.
Подібний до злочинця пан клацнув зубами.
- Те, в чому вас обвинувачують, і всі ваші вчинки свідчать, що у вас усі клепки на місці. І він нарахував Швейкові цілий ряд різних злочинів, починаючи з державної зради і кінчаючи образою його величности і членів цісарського дому. В центрі тієї групи злочинів виблискувало схвалення вбивства ерцгерцоґа Фердинанда, звідки виходила парость з новими злочинами, серед яких особливо вирізнялося підбурювання до бунту, оскільки це сталося в публічному місці.
- Що ви на це скажете? - тріумфуюче спитав пан із звірячими рисами обличчя.
- Цього і справді багато, - невинно відповів Швейк, - а що забагато, то шкодить.
- Ось бачите, самі погоджуєтеся.
- Я погоджуюся з усім, бо строгість мусить бути, без строгости ніхто ніколи нічого не зробить. Наприклад, коли я служив у війську…
- Заткніть пельку! - гаркнув поліцейський радник на Швейка. - Говоріть тоді, коли вас будуть про щось питати. Розумієте?
- Чому б мені не розуміти, - сказав Швейк. - Мельдую послушно, розумію і в усьому, що ваша милість ласкаво скажуть, я зумію зорієнтуватися.
- З ким маєте зносини?
- Зі своєю служницею, ваша честь!
- А чи не маєте знайомих у місцевих політичних колах?
- Маю, шановний пане, купую собі вечірні випуски «Національної політики» - «Сучки»*.
- Геть! - заверещав на Швейка пан зі звірячими рисами обличчя.
Коли Швейка виводили з канцелярії, він сказав:
- На добраніч, ласкавий пане.
Повернувшись до своєї камери, Швейк повідомив усіх арештованих, що такий допит - це жарти. Там на вас трохи погаркають, а наприкінці виженуть.
- Раніше, - продовжував Швейк, - бувало куди гірше.
Читав я колись книжку, що обвинувачені мусили ходити по розпеченому залізі і пити розтоплене олово, щоб можна було виявити, хто не винний. А хто не хотів признаватися, тому запихали ноги в іспанський чобіт* і розтягували на драбині або пекли йому пожежним факелом боки, як це робили зі святим Яном Непомуцьким*. Той, кажуть, верещав при цьому так, ніби з нього шкуру живцем дерли, і не переставав ревти, аж поки його в непромокальному мішку не скинули з мосту Елішки*. Таких випадків було безліч. А потім ще людину четвертували або садовили на палю десь там біля музею. А якщо її кидали лише до голодоморні, то така людина почувала себе так, немовби знову на світ народилася.
- В нашу добу сидіти у в’язниці - це забава, - смакував Швейк далі. - Жодних четвертувань, жодних іспанських чобіт. Матраци маємо, стіл маємо, лавку маємо, не тиснемося, як оселедці в діжці, юшку одержуємо, хліб дають, дзбанок води приносять, убиральня просто-таки під самісіньким носом.
У всьому видно, що вперед ідемо. Правда, трохи далеко на допит ходити, аж через три коридори вище поверхом, але зате в коридорах чисто і людей як чорт пугою нагнав: одного ведуть сюди, другого туди, молодого, старого, чоловіків, жінок, так що бач. Принаймні радієте, що ви тут не самі. Кожний пихато йде своєю дорогого і не боїться, що йому в канцелярії скажуть:
«Ми порадилися, і завтра вас або четвертують, або спалять, як ви самі виберете». Напевно, тоді було важко відважитися, що саме вибрати, і я, панове, думаю, не один би з нас в таку хвилину розгубився. Та що тут багацько говорити, світ не той став, пішло з іншої бочки і, що не кажіть, на нашу користь.
Тільки-но він закінчив промову на захист сучасного стану ув’язнення громадян, як наглядач відчинив двері й гукнув:
- Швейк! Одягнутися і йти на допит!
- Я одягнуся, - відповів Швейк. - Я проти цього нічого не маю, але боюся, тут якась плутанина. Адже мене вже раз із допиту поперли, та й боюся, аби пани, які тут сидять зі мною, не гнівалися, бо я йду вже вдруге на допит, а вони ще й разу там не були. Ще, чого доброго, почнуть мені заздрити.
- Вилізайте і не патякайте, - була відповідь на джентльменську заяву Швейка.
Швейк знову опинився перед паном з обличчям злочинця, і той без жодної передмови запитав твердо і невідхильно:
- У всьому признаєтеся?
Швейк втупив свої добрі сині очі в невблаганну людину і м’яко сказав:
- Якщо ваша честь бажають, аби я признався, то я признаюся, мені це не пошкодить. Але якщо ваша честь скажуть: «Швейку, ні в чому не признавайтеся», я буду викручуватися, коли б з мене і паси дерли.
Строгий пан написав щось в акті і, подаючи Швейкові перо, наказав підписатися. І Швейк підписав донос Бретшнейдера з таким додатком:
«Усі вищезазначені обвинувачення проти мене обґрунтовані.
Йозеф Швейк».
Підписавшись, Швейк звернувся до суворого пана:
- Може, треба ще щось підписати? Чи, може, прийти мені вже вранці?
- Вранці вас відвезуть до кримінального суду, - почулося у відповідь.
- О котрій годині, ваша честь? Щоб, боронь Боже, не проспати.
- Геть! - загриміло сьогодні вдруге по той бік стола.
Повертаючись до своєї нової домівки з залізними ґратами, Швейк промовив до поліцая, який його супроводив:
- Тут усе йде, як по маслу.
Ледве за ним замкнулися двері, як друзі по камері засипали його різними запитаннями, на які Швейк ясно відповів:
- Я зараз признався, що, здається, це я вбив ерцгерцоґа Фердинанда.
Нараз всі шестеро з жаху зіщулилися під завошивленими ряднами.
Лише босняк мовив:
- Ласкаво просимо!
Вмощуючись на нарах, Швейк сказав:
- Свинство, що у нас тут немає будильника.
Вранці, однак, його підняли і без будильника і рівно о шостій годині відвезли в «зеленому Антоні»* до крайового кримінального суду.
- Хто рано встає, тому Бог дає, - сказав Швейк до своїх супутників, коли «зелений Антон» виїздив із воріт управління поліції.