Вийшовши Роман з волостi, повернув знов у город.
Ще нiколи вiн не був такий лютий на брата й на селян, як тепер.
Йому, бувши вже не простим мужиком, зазнати такої ганьби, такого сорома перед цiлим селом!
I все через його, через цього клятого Дениса! Якби вiн його зараз отут, серед шляху, стрiв - задавив би його, розтоптав би, як гадину!
Та гарнi й батько з Зiньком, потураючи такому хамлетовi, як Денис. Вони могли б оддiлити його, Романа, дати йому що треба,- вiн би пiшов од них, i нiчого б тодi не було.
А тепер!..
Та всi вони, всi йому за шкуру сала залили!..i Всi цi мужлаї клятi!
Вiн повернувся до села, що вже поринало в долинi, визираючи з-за горба солом'яними покрiвельками, з бiлими димарями, розкиданими серед ясно-зелених куп густих верб i темного листу садкiв. Зняв кулак угору, i крiзь затисненi зуби вилетiв якийсь пiвзвiрячий згук лютостi й зненавистi! Повернувся i пiшов швидко-швидко.
Довго йшов, поки хоч трохи втихомирилося серце i мiг думати i про щось iнше.
Що саме вiн зараз робитиме в городi?
У кишенi в його бряжчало трохи грошей,- зосталось од попереднiх крадiжок,- але їх не могло стати надовго.
Ет! Там видно буде! Стукатиме скрiзь,- десь та вiдчиниться.
Але як вiн увiйшов у город i проходив вузькою вулицею, поглядаючи на невеличкi одноповерховi будиночки, пооббиванi дошками i помазанi сiрою фарбою, то не знав, у якi саме дверi має почати стукати. Всi були однаково непривiтнi, однаково замкненi вiд кожного чужого.
I так iшов усе далi, аж поки дiйшов до невеликого базару, засмiченого, захаращеного шопами й рундучками, обставленого великими й малими бакалiями та крамницями. Цi бакалiї й крамницi надихнули йому думку: а що, якби туди в прикажчики?
Недовго думав i зайшов зараз же у велику бакалiю. Там було кiлька покупцiв, i крамарчуки метушились, поспiшаючися все подати, не баривши покупця. Один пiдбiг i дуже ввiчливо озвався до Романа:
- А вам что угодно?
- Та менi хазяїна.
Обличчя в крамарчука зараз одмiнилося, скоро виявилось, що це не покупець. Вiн недбало кивнув рукою на високого худого чоловiка, що стояв за касою:
- Он!
Роман пiдiйшов до хазяїна, поздоровкався.
- А що скажете?
Роман почав був казати, але ще й не доказав усього, а вже хазяїн замахав руками:
- Не нужно! Не нужно! У нас усi прикажчики єсть.
Роман вийшов з цiєї крамницi i подавсь у другу. В другiй хазяїн спитав:
- А рекомендацiї єсть? Цього в Романа не було.
- А по какой частi ви служили? Роман одказав, що швейцаром.
- Та нi, по торговой частi… чи в бакалейной, чи в мануфактурi?
- Та я по торговой савсьом не служил.
- Е, дак ви нам не пiдходите,- вiдказав хазяїн i одвернувся у другий бiк.
Роман вийшов знову без нiчого. Але вiн уже наважився походити сьогоднi по крамницях i почав заходити в кожну пiдхожу по черзi. Здебiльшого нiде не треба було прикажчика, а як часом i не вiдсилано його вiдразу, то зараз же виявлялося, що вiн торговлi не знає, i пiсля цього вже годi й говорити. Обiйшовши так десяткiв трохи не зо два крамниць, Роман побачив, що тут йому нема чого сподiватися. Треба було це облишити.
Почувся на втому й голод. Купив на базарi хлiба, тут же сiв на рундучку їсти. Базар був порожнiй, бо було вже пiзно i день не базарний. Коли-не-коли тiльки перейде засмiченим майданом який чоловiк, але нiхто не займав Романа. Мiг їсти як хотiв помалу i думати скiльки хотiв.
Думав усе про одно. Завтра пiде по палатах тощо: чи не треба там сторожа. Не дуже до вподоби Романовi було те сторожування, та вже лiпше це, нiж нiчого. Пiшов би й сьогоднi, та пiзно: з усiх палат члени вже порозходилися. Щоб так-сяк добути день до вечора, походив по городських бульварах, почитав на стовпах афiшi та iншi оповiстки та розпитався, де тут є "ночлiжний дом". Скоро почало вечорiти, пiшов у той "дом" ночувати за три копiйки.
Не сподобалось йому там. Велика свiтлиця була така нечиста й темна, що лiпше було б її темницею звати. На стiнках колись були шпалери, але це було дуже давно, бо тепер од них позоставалися тiльки де-не-де великi й малi клаптi. Обдертi стiни були такi занехаянi, обпльованi, помазанi роздавленими блощицями, що Романовi гидко було на їх дивитися. Чорнi, затоптанi грязею помости попрогнивали. У вiкнах найнижчих шибок зовсiм не було: їх так часто бито, що хазяїн позатулював там дощечками. По всiй хатi стояли широкi ослони з дерев'яними приголовачами - i серед хати, й попiд стiнами. Котрi були порожнi, а на котрих, на якомусь дрантi, сидiли або лежали люди. Пiд чорною вiд сажi стелею висiла поганенька лампа i ледве освiчувала тьмяним свiтом цей притулок людського вбозтва.-
Роман обiбрав собi порожнiй ослiн пiд стiною в кутку.
Скинув пальто, пославсь i мовчки лiг. Ще було рано спати, i вiн, лежачи, почав роздивлятися, серед яке товариство потрапив. Були старi, зовсiм сивi дiди, були здоровi, дужi люди i хлопцi рокiв шiстнадцяти-сiмнадцяти. Простої сiльської одежi було мало,бiльше всяке городянське вбрання. Якi сидiли або лежали самi собi, а якi купками, розмовляючи,- певне, знайомi. Он недалечке троє лагодяться вечеряти: порозкладали перед себе на якiйсь ганчiрцi порiзаний хлiб i ковбасу, а один зручно вибиває з пляшечки затичку, вдаривши дном пляшки об долоню. Притуляє пляшку до губiв, i Романовi чуть, як булькає горiлка. Надпивши трохи, передає другому… Романовi починає страшно хотiтися випити чарку горiлки i закусити отiєю ковбасою.
- Ти чого тут? - зненацька гримнув над їм страшний басюра.
Роман глянув i побачив, що бiля нього стоїть здоровенний чолов'яга, убраний у широке й довге лiтнє пальто, руде, заяложене й обдерте. На головi пом'ятий чорний бриль. Здорова пика з бородою.
- Ти чого тут лiг? - знову зикнув новий гiсть.
- Того, що тут место било,- вiдказав Роман.
- Ах ти, болван неучений, стультусяка халдейський! Хiба ти не знаєш, що це моє мiсто, га?
- А скудова ж би я знал? - сказав Роман, нехотя встаючи.- Я сьогоднi тут у первой раз.
- "У первой раз"! - перекривив здоровило.- Тебе нечиста мати принесе, мабуть, сюди ще мiльйон разiв, то знай, що на це мiсто в мене давность земська, понiмаєш? Я тут ночую, я, Патрокл Хвигуровський!
- Що це там уже бурса розвоювалася? - озвався хтось iз другого кутка хати.
- Сердиться! - додав другий.
- Цитьте, ви, суси тупорилi! До сих пор не можете розшелепать того, де бурса, а де семинарiя! Бурса!..
- Ну, ти вже, Хвигура! - одказав перший голос.
- Да, Хвигура. А знаєш, ти, азiнус клапоухий,що значить хвигура? Вид, образ, все одно що образець! ГIонiмаєш ти: образець, примiр для вас усiх, сервуси ви черв'яковськi!
Регiт покрив слова Патрокла Хвигуровського. А вiн, незважаючи на те, почав моститися на своєму ослонi, бо Роман перейшов на iнший. Тепер уже Роман роздивився на нього дужче. Здоровенна голова з русявим кудлатим волоссям, з розкуйовдженою бородою. Обличчя з товстим носом, одутле i червоне вiд випитої горiлки, але зовсiм не лихе. Роман iще й далi роздивлявся б на його, але новий гiсть хотiв спати, бо в його добре гуло в головi: умостившись, лiг, повернувся до стiни i незабаром захрiп так, що один сонний аж жахнувся.
А Роман довго не мiг заснути,- то вiд думок, то вiд усякої поганi, що за нiч скусала його геть чисто все тiло. Заснувши, спав погано i зараз же прокинувся, скоро ночлiжани заворушилися в хатi. Поспiшився вмитися i вийти на вулицю.
Було ще рано куди-небудь iти за дiлом. Роман пiшов на базар iзнову, купив собi снiдання й попоїв. Проба-вившись годин до десятьох, пiшов "по палатах".
Тут уже рекомендацiй не треба було: досить, що вiн солдат, бо сторожiв же й беруть найбiльше з колишнiх солдатiв. Та, на лихо, в маленькому губернському городi небагато було тих "палат", а якi й були, то скрiзь уже народу повно й без Романа.
Вiн виходив увесь день i вернувся ввечерi до нiчлiжного без нiякої поки надiї на службу.
В нiчлiжному були й новi гостi, i тi, що їх Роман бачив учора; тiльки не було Патрокла Хвигуровського. Роман подався на своє вчорашнє мiсце i зараз же лiг утомлений.
До нього пiдiйшов парубок - високий, безвусий, у старенькому пiджачку та в полатаних на колiнах штанях. Обличчя зовсiм молоде, але якесь невиспане, брезкле, з великим синцем пiд оком.
- А що, земляк, нетутешнiй? - запитав.
- Нє.
- А скудова?
- З Дибльов.
- _ А! Чи не служби шукаєш?
- Та служби.
- Ну-ну!.. Етого iщо попошукаєш!
- Разлi трудно?
- А то не? Я сам уже з мiсяць шукаю… Витратився, ободравсь увесь…
Вони розбалакалися. Роман розказав парубковi про свої городянськi пригоди, а той i собi оповiдав, що вiн там та там бував, прохав, та нiде роботи нема,- хоч пропадай з голоду! От сьогоднi вiн ще й не їв нiчого.
- Чи нема в тебе, земляк, хоч гривеника? Позич, пожалуста! Зароблю - оддам. А то так воно - не євши…
Роман i сам був голодний…
- А гдє б тут можна купить чого закусить? - спитав.
- Можна! I закусить, i випить! - вiдказав парубок.- Давай збiгаю!
Роман вийняв четвертака, щоб той купив на двадцять копiйок їжi, а п'ятака здачi принiс. Парубок метнувся швидко, але довгенько проходив. Принiс оселедець i булку, але без здачi.
- А п'ятака,прости, земляк! - i сам не знаю как - випустил з рук… отут у дворi. Шукал-шукал - темно, не найдеш. Нехай уже завтра пошукаю.
- Та вже пущай,- сказав Роман, але йому чогось здалося, що вiд парубка не пахло попереду горiлкою i що його п'ятак лежить тепер не на дворi, а в шухлядi в монополiї.
Порiзали на шматки оселедець, роздiлили надвоє булку й почали їсти.
- О дикi неуки! - озвався бiля них, пiдiйшовши несподiвано, Патрокл Хвигуровський.- їдять оселедець, не пивши попереду! Ще в древнiх хвилозопiв сказано, що риба любить воду. I коли не можеш дать їй води, то дай їй хоч водки.
Його здорова лапища простяглася мiж два їдцi, ухопила шматок оселедця i вкинула його в величезний рот. Простяглася знову, вломила половину парубкової булки i послала її слiдком за оселедцем.
- А сами ж зачим їсте, когда водки не пили? - запротестував невдоволений з таких заходiв парубок.
- Дурень єси! - одказав Патрокл, чвякаючи на всю хату.- Водка вже там єсть, i через те нехай ця твар iде в мою горлянку.
I знову шматок оселедця зник за густою щетиною його рудих вусiв.
- Не гнiвайся, земляче,- озвався до Романа,- що так, не питаючи, беру: довлiєть-бо пища алчущему оної. I коли ти цього сервуса черв'яковського i неклю-чимого годуєш такими смашними оселедцями, то вже менi й бог велiв.
- Садiться! - одказав Роман.
Патрокл сiв на ослiн i моргнув на парубка:
- Моторний хлопець! Уже й лапав на свого!
- Как там напав! - одказав сердито парубок.- Позичил у його грошей, пойшол та й купил.
- Ну, ну, знаєм! - припинив його Патрокл.- Позичив, бо роботи нема, витратився… А скiльки згубив?.. Вiн постоянно роботи шукає i губить чужi грошi - до себе в кишеню,- сказав вiн уже до Романа.- Багато твоїх загубив?
- П'ятака,вiдказав Роман.
- П'ятака? Дурак, що губив такий пустяк! То - так вiн i по карбованцю губив. Одначе треба поспiшатися, а то цей канiс ненажерливий сам усе похапа.- I вiн знов укинув собi в рот шматок оселедця й булки.- Ех, чорт його зна! Все-таки треба рибi води! Лукаш! Получай три злоти: пляшечка й закусочка! Загубиш хоч одну копiйку - не дам нi крихотки, ще й шию наб'ю!
Лукаш зник, але вернувся тепер дуже швидко, несучи кусок ковбаси, хлiб i горiлку. Почали випивати й їсти. Розбалакались iз Патроклом, i Роман мусив i йому розказати про свої ходiнки й шуканину.
- Жалiю, амiкус, тебе. Но не рюмсай i возвеселись: терплять i кращi за тебе. Глянь на мене! Кончив два класи семiнарiї, греки й латини читав i думав ученiстю превище всiх превознестись i - пропав!
- Чого ж ви пропали? - спитав Роман.
- Чого?.. Чув ти моє iм'я?
- Чув…
- _ Ну, то через його.
- Та каким же образом?
- А таким… Того, що iм'я геройське.
- Как - iм'я геройське?
- Ти цього понять не можеш. Герой був такий… Патрокл: i Трою воював, i багато совершив дiл славних… Так i я, iменем його названий, повсєгда був прихильний до геройських дiл.
- I совершали?
- Стультус!.. З Вакхом у компанiї побив морду єзуїтовi iнспекторовi i за те поневiряюся й досi. I уше-лепкався в цю бездну гнусностi, де кишать тварi, подобнi сiй, богам зненависнiй, мармизi! - I вiн штрикнув пальцем просто в пику Лукашевi.- По не розквасюй губи, бо то подла манера. Як зазнаєш усього i не знайдеш нiчого, i схочеш уже наплювать на цей город - приходь до мене, i Патрокл Хвигуровський дасть тобi достойную тебе роботу.
Роман глянув неймовiрно на обiдрану постать Пат-рокла Хвигуровського i подумав собi, що ледве чи можна чого вiд нього сподiватися. Той зрозумiв його погляд:
- О азiнус клапоухий i Хома невiрний! Не витрiщай своїх слiпакiв на мою костюмiровку, а дивись на мої дiла, i будеш подобен менi i не пропадеш з голоду!
Поки, одначе, дiла героя з поганою костюмiровкою обмежились на тому, що вiн найбiльше за всiх порався коло чарки й закуски, прибрав геть чисто все, що мiг прибрати, а потiм захрiп по-вчорашньому на своєму ослонi з "земською давностю".
Три днi ще ходив Роман та шукав собi служби, а на четвертий зостався з п'ятаком у кишенi. Ще одно можна було йому зробити: стати на базарi.
Щодня на одному звичайному мiсцi на базарi стояла купка людей. Всi виглядали заробiтку. Сiльськi парубки i дiвчата, поприходивши в город шукати наймiв, стояли поруч з городянськими куховарками й покоївками, що, покидавши старих хазяїнiв, дожидалися нових. Кiлька старiших людей з сокирами за поясами - це були дроворуби. Тут же стояли й мiськi обiдранцi з таких нiчлiжних домiв, як отой, що в йому Роман ночував. Цi й собi виглядали, але вже не наймiв,- хто ж би їх наймав? - тiльки поденного або хоч на один раз якого заробiтку. Сiльськi дiвочi вбрання з ясними зеленими, синiми, червоними кольорами, парубочi свити, чумарки, шапки й брилi мiшалися з обдертими лахманами нечепурної, загидженої городянської одежi. Уся ця купка товклась серед базарових яток на засмiченому, закиданому недоїдками i всякими покидьками майданчику,- люди стояли, сидiли, часом лежали на порожнiх рундуках. Дiвчата цокотiли промiж себе завзято, парубки поштурхували дiвчат, а тi верещали голосно й весело. Городянськi куховарки та покоївки у кохтах та в пальтах тримались трохи осторонь i промiж себе судили й лаяли на всi заставки хазяйок та навчали одна одну (а часом i сiльських дiвчат), як треба поводитися з хазяйками, щоб не давати їм волi, як прикидати бiльшу цiну до того, що купуєш на базарi… Було голосно й весело: кому й не щастило, то соромився перед людьми сум виявляти. Але все ж часом було чути смутне нарiкання на нещасливу долю, шо й роботи нема, й їсти нiчого, i нездужає… Блiдi й змарнiлi обличчя траплялися серед цього натовпу часто. Обiдранцi часом i собi встрявали до гуртової розмови, але бiльше стояли самi собi; часом вони приносили пляшечку "монопольки".i зараз же, на якому рундучку, а то й навстоячки, випивали її, закушуючи гнилою ковбасою або смердючим оселедцем. Iнодi пiдходила до дiвчат i куховарок яка панiя або й пан - вибирали собi пiдхожу i починали з нею вмовлятися; якщо єднали, то вели з собою. Тодi тi, що позоставалися, лаяли панiю чи пана, казали, що вони й слiпi, й дурнi, бо взяли найпоганiшу, а не взяли нi одної з них. Часом приходив наймати дроворуба - пиляти й колоти дрова, а хто кликав i обiдранцiв - найбiльш переносити щось важке. Дроворуби стояли тут щодня. Обiдранцi - теж щодня, хiба що ходили часом по базару, доглядаючи, щоб панiї та куховарки добре ховали грошi: котра не робила цього, тую карали, бо зараз тi грошi потрапляли до рук обiдранцевi, i вже тодi кiльки день не видко було його на точку. Всi iншi стояли - поки хто найме; а з сiльськими бувало й так, що як докучить стояти ненайнятому, то й пiде воно собi знову додому.
Серед цiєї купки мусив стати й Роман. Тепер уже вiн думав про те, щоб поки знайти собi хоч поденний заробiток, бо йому не було чого їсти. Але доля була до нього неласкава: вiн простояв увесь перший день до вечора i не вистояв нiчого.
П'ятака проїв,не було з чим iти й до нiчлiжного. Роман думав, думав i пiшов у великий мiський сад.
- Засну десь у кущах! - гадав собi- Поки ще не холодно.- Вишукуючи в саду лiлшого, затишнiшого мiсця, натрапив на чималу будiвлю, що стояла там серед прочищеного майданчика. Зроблена з шальовок, в однiм мiсцi зовсiм не було стiни - самi поручата. Роман перескочив через їх i пiшов усерединi по помосту. Силкувався йти тихо, щоб не почув сторож садовий. Iшов у темрявi i вiдразу почув, що падає вниз.
Упав, але бiльше злякався з несподiванки, нiж забився. Встав, почав мацати руками. Був у якомусь дощаному коридорi неглибокому. Вилiз iз його легко i пiшов обережно далi. Дiйшов до якихось дверей i вiдчинив їх. Засвiтив сiрника: невеличка дощана комiрчина, мов хижка, попiд стiнами лави.
Зважився тут заночувати. Лiг на лаву, положивши шапку в голови.
Уночi кiльки разiв прокидався, не розумiючи, де вiн. Тiльки вставши вранцi, побачив повидному, що це був лiтнiй театр, покинутий уже тепер, порожнiй, старий i обдертий. Мусив бути йому притулком i надалi на той час, коли не буде грошей, щоб ночувати деiнде.
Сьогоднi вiн продав за три рублi своє пальто. Осiнь тiльки почалась i була суха й тепла,можна поки було й без нього прожити, а далi… що буде! За карбованця купив сокиру i вийшов на базар… Його зараз же взято колоти дрова. Роман дуже зрадiв цiй роботi. Але поки вiн наколов купу дров та заробив пiвкарбованця, то в нього так заболiли крижi й руки, що вiн кляв свою роботу всякими словами. Ввечерi пiшов у нiчлiжний, стрiв там Лукаша i з горя проїв i пропив з ним увесь свiй заробiток.
Щодня Роман стояв на точку, та не щодня його брано. В який день не було заробiтку, Роман жив з тих грошей, що зосталися йому вiд пальта. Це дiялося тижнiв зо два, аж поки знову так сталося, що в Романа не було й трьох копiйок заплатити за нiч у нiчлiжному.
"Доробився!" - гiрко нарiкав на свою долю Роман, iдучи ночувати знов у той садовий театр. Тепер це було не так добре, як попереду, бо вже пiшли дощi i зробилося враз дуже холодно. Роман страшно намерзся, стоячи на базарi, i був голодний. Вiн увесь трусився.
Дотягся до театру, перелiз через поручата i пiшов у свiй закамарок. Iдучи темною сценою, вiн спiткнувся на щось i трохи не впав.
- Який тут стультусяка собачий ходить та людей колошкає? - несподiвано гримнуло з темряви.
Роман пiзнав голос Патрокла Хвигуровського: це вiн на нього спiткнувся.
- Се я, Роман,одповiв.
- Який Роман, азiнус?
- Та тот, що з вами в ночлежному ночувал.- Увесь цей час їм не доводилося стрiватися.
- А чого ж ти тут?
- Та должно того, що нєту на ночлежний деньог.
- Резон, хоч ти й болван!
- А чого.ж я болван?
- А того, що повинен тут ночувать.
- Та й ви ж тут ночуєте.
- Я - iнша рiч. Я, братку, так собi… ще вдень сюди зайшов, а був трошки випивши… та як лiг - та й досi!.. Ну, а все-таки я це мiсто, правда, знаю добре… Дак це вже нiч?
- Нiч.
- А чого ж ти зубами ухналi куєш?
- _ Бо холодно.
- Холодно? Ну, сiдай бiля мене та погрiйся! Чого стоїш? Сiдай! За це платити не доведеться.
I вiн у темрявi пiймав його за руку й потяг униз. Роман сiв бiля нього.
- Еге, та ти, парубче, без пальта!
- Атож…
- А де ж воно?
- Загуло.
- Ну, й ти ж скоро загудеш.
- Куди ж я буду густи?
- К чортовому батьковi в зуби! Пропадеш без одежi.
- Продал… топор нужно било купить… Що ж мiнє було делать?
- Клапоухий азiнус! Попитайся мене, то я скажу, що тобi треба робить.
- Говорiть!
- Я тебе поведу до добрих людей.
- Ведiть!
- Там, поки що, получиш кватиру й харч. Заплатиш згодя, як будуть грошi.
- Хароша штука, спасибi вам!
- Не кажи - хароша, поки не з'їв! Як будеш розумний, то матимеш i роботу.
- Какую?
- Кращу за ту, яку робиш.Тодi знатимеш.
- Пущай i так!
- Тiльки одно…
- А що такое?
- Чи зостанешся там, чи нi, чи вiзьмеш роботу, чи нi, а що побачиш, про те мовчи!
- Ето можно.
- Заприсягнись!
- Пущай мене хрест побйоть i сира земля не прийметь, єжелi кому скажу.
- Добре! А коли зламаєш присягу, то я _тобi зламаю шию… I пiд землею знайду. Цiла голова не буде. Цього не забудь!
- _ Не забуду.
- Гайда.