Виноградники Бергмана, що до них, висадившись на берег, прямувала компанiя, лежали приблизно на пiвтори версти вiд пристанi. Дiйшли до них за дуже короткий час.
Зустрiв сам Бергман, iнтелiгентний, гладкий нiмець. З Бродським вiн, очевидно, давно вже був знайомий, бо звертався до нього "як до свого друга" ("шкода", подумала Леся, "що вiн не знає, як Валя допiру рекомендував його ревiзоровi"), з редактором Бергман теж мабуть, зустрiчався, але з останнiм вiн гримав себе багато холоднiш. Що ж до Лесi i Топченка, то вiн тут же став рекомендувати їм своє Берестечко. Iз цiєї рекомендацiї Леся узнала, що предки Бергмана прибули iз Швейцарiї як фахiвцi по виноградарству, їх викликав руський уряд через вiдомого французького енциклопедиста Лягарна ще в 1822 роцi. Дiставши землю в околицях Акерману, вони заснували в п'яти верстах вiд нього колонiю Шабо. Узнавши про iснування надднiпрянських пiскiв, цi предки в 90-х роках переселилися сюди i заснували Берестечко.
- Ви не можете уявити, як моїм предкам важко було,- сказав Бергман, коли компанiя нарештi розташувалась в абрикосовому саду виноградаря.Мiсцеве населення вiдносилось до них надзвичайно насторожено i критично, а з другого боку - переселенцям прийшлося витримати чималу боротьбу з природою. Досить вiдмiтити, що посадочний матерiал вони привозили на парусних катерах iз Шабо, а воду для поливки посадок виноградної лози возили за кiлька верст вiд Днiпра при цiлковитiй вiдсутностi дорiг.
Далi Бергман говорив про мармуровий хрущ, що систематично знищував цiлi площi виноградних насаджень, про пiсок, що, пересовуючись силою схiдних вiтрiв, завжди був страшним бичем виноградаря, про веснянi й осiннi заморозки, про грибнi хвороби, про град та тумани тощо.
- Не дивно,- сказав нарештi Бергман,- що в цих виняткових обставинах багато з моїх предкiв не витримували iспиту i остаточно збанкротували. Тiльки надзвичайно стiйкi, я б сказав, фанатики, перебороли всi перешкоди.
Сiрко раптом пiдвiвся й промовив:
- Все це правда, та тiльки при чому ж тут ви? Виходить, що "нашi гуси Рим спасли". Так?
- Зовсiм не так! - сказав Бергман.- 3 тим же героїзмом, що й нашi предки, i ми ведемо виноградарство. А втiм,- тут же чемно додав вiн,- про це ми, мабуть, не встигнемо поговорити. Дозвольте поцiкавитись: ви приїхали улаштувати на природi пiкнiк?
- Ви не помиляєтесь,- сказав ревiзор, що вже почав позiхати вiд оповiдання виноградаря.- Саме пiкнiк.
За годину на зеленiй оксамитовiй травi появилась скатертина i рiзнi напої. Прийшла дружина Бергмана, поважна теж досить гладенька нiмкеня. Вона сiла бiля чоловiка i мовчки частувала гостей. Гостi пили й їли, i, не знаючи, про що говорити, розповiдали один одному про хмари, якi збиралися зробити грозу i якi так грози й не зробили. Нарештi, всi, крiм Лесi й Сiрка, були на маленькому пiдпитку. Репортер випив бiльш за всiх, так що Леся примушена була зупинити його й сказати:
- Валю, чи не досить тобi?
Але Бродський не вгомонявся й пив далi. Вiн пiдсiв до ревiзора i з захопленням розповiдав йому про свої таланти.
- Ви знаєте репортера Скалуського? - спитав вiн, звертаючись до Топченка.- Вiн колись, це ще було при старому режимi, вдарив об заклад, що вiзьме iнтерв'ю в славетного Мечнiкова… Мечнiков, як вiдомо, нiкого не приймав iз нашої газетної братiї. I, знаєте, взяв!.. Ха… Ха… Вскочив, а той на… горщику, ну i взяв… Ха-ха!
- Для чого ви все це говорите? - спитав Топченко.
- Як для чого? - несподiване запитання сп'янiлого репортера приголомшило.- Ну, знаєте, взагалi…
- От бачите! - тоном наставника сказав, глузуючи, ревiзор,"взагалi"… Невже ви не знаєте бiльш цiкавої теми?.. Ви пробачте за рiзкiсть,- звернувся вiн до Лесi,- я не виношу органiчно порожнiх розмов.
Лесi знову заскемiло в грудях. Цей "нахабний" ревiзор остаточно знахабнiв, а цей Валентин остаточно став дурнем. Леся раптом простягнула руку за вином i вмить випорожнила чарку.
- Браво! Браво! - закричав Бродський.- Браво! Леся повернулась до чоловiка i сказала чiтко:
- Коли б ти, Валю, знав, чому я так захотiла вина, то напевне не кричав би "браво"… Ти дозволиш менi,- додала вона,- пiти з товаришем Топченком на виноградники?
- Будь ласка!.. З охотою! Я теж думаю пiти туди.
Ревiзор усмiхнувся, подивився спiдлоба на Валентина i промовив:
- Чи не ревнуєте ви мене до своєї дружини?
- А вiдкiля це ви взяли? - спитав репортер. Знову ж таки смiючись очима i позираючи на флегматичного Бергмана, Топченко сказав:
- Вiдтiля, що ви якось без охоти вiдпускаєте зi мною свою дружину.
Репортер зареготав хоч i не природним, але зате голосним реготом:
- Ха-ха! Ну й дивак ви! Будь ласка, йдiть самi. Я тепер нi в якому разi не пiду з вами.
Бродський сподiвався, очевидно, що ревiзор виявить шляхетнiсть i поспiшить попрохати в нього пробачення, та цього, на Валентинiв жаль, не трапилось.
- I прекрасно! - сказав спокiйно Топченко i, взявши пiд руку Лесю, вийшов з нею за ворота.
Берестечко дрiмало i нiжилось в промiннях гарячого пiвденного сонця, коли ревiзор заступав по пiсках поселка. На вулицi - жодної людини, тiльки в крайньому дворi якiсь невгамовнi швайцарцi грали в крокет. Виноградарi вiдпочивали.
- Який все-таки культурний поселок,- сказав ревiзор, зупиняючись в тiнi спаленого сонцем дерева.- Не можна його рiвняти з нашими селами. Коли там хати, то тут будинки, коли там пияцтво, то тут здоровий вiдпочинок, коли там бруд, то тут зразкова чистота й зразковий порядок… Як ви на це дивитесь?
Лесi дуже приємно було, що Топченко звертається до неї з таким питанням: на такi громадського значення теми Валентин давно вже з нею не говорив. '
- Вашi порiвняння,- сказала Леся,- безперечно вдалi, але радiсного в них дуже мало. Я нiколи не припускала, що Берестечко живе таким культурним життям.
- Невже ви перший раз тут?
- В перший.
- Ну, це вже не по-товариському! - зi щирим обуренням сказав ревiзор.Невже ваш чоловiк не мiг жодного разу повести вас сюди? З розмов iз ним я бачу, що вiн не раз тут був… Нi, це не по-товариському. Ви пробачте, вiд такого поводження з дружиною пахне старовинним домостроєм.
Леся усмiхнулася дитячою усмiшкою.
- Ви, мабуть, не помиляєтесь,- промовила вона.- Але що зробиш?
- Як що зробиш? Вiн же, здається, комунiст?
- Так. Комунiст.
Топченко ще з бiльшим обуренням поставився до вчинкiв Бродського. Вiн говорив, що "це неможливо", що за це - хай Леся ще раз пробачить йому - за це навiть з партiї виключають, що i т. д. Iншого разу Леся, мабуть, не дiйшла б до такої одвертости з малознайомою людиною i не дозволила б хоч би тому ж Топченковi говорити з нею на таку тему, але тепер вона, чи то пiд впливом скандальних, негiдних справжньої людини Валентинових вчинкiв, чи то пiд впливом випитого нею вина,- тепер вона слухала ревiзора з великим задоволенням.
- Ви ще раз пробачте,- сказав Топченко й притиснувся лiктем до Лесiної руки.- Я, знаєте, не мiг би так жити.
Леся здригнула: подивившись на Топченка i побачивши в його очах ласку i щире спiвчуття до неї, вона вiдчула в ревiзорi саме ту людину, що про неї мрiяла минулої ночi. Топченко помiтив це. Вiн ще щiльнiш притиснувся був до жiнки, але в цей момент дорогу їм пересiк Бергман.
- А я найближчою дорiжкою,- сказав Бергман.- От i обiгнав вас. Ви не туди йдете. Кращi виноградники на цей бiк.
I Леся i ревiзор незадоволенi були появою Виноградаря, але вони, звичайно, не показали цього Бергмановi i, подякувавши йому за турботу, пiшли з ним в тому напрямку, в якому вказував виноградар.
- Я вам не договорив,- сказав Бергман, повертаючись до розмови, що її розпочав був до обiду i що iз-за неї й вибiг сюди.- Товариш Сiрко не вiрить нi менi, нi моїм колегам, а по сутi, я турбуюся не за себе, не за своїх колег, а за державу.
I Бергман знову почав довге оповiдання про те, як виноградарi коректно тримали себе в час громадянської вiйни, з якими вони зусиллями органiзовували виноградну кооперацiю i т. д. i т. п., i тому вiн нiяк не розумiє, чому його i його колег позбавили права голосу.
- Цим позбавленням,- сказав Бергман,- ми зовсiм розвалили кооперацiю, бо позбавлених осiб було виключено iз рядiв кооперацiї.
- Ви поiнформували б про це центр,- кинув, позiхаючи, Топченко.
- Як же! Iнформували,- сказав Бергман, витираючи пiт з чола. - Вiдношення до нас радянського уряду…
Виноградар став тут перелiчувати всiх вiдповiдальних осiб, що побували в Берестечку i що "так симпатично" ставилися до нього. А перелiчивши, пiдiйшов до одного iз головних питань.
- Ви тiльки подумайте,- сказав вiн.- За офiцiйними даними, скажiмо. Дагестанської республiки робiтник в Кизлярi дiстає 50 копiйок в день, в Дагестанi середня цiна 1 карбованець. А у нас по сiмнадцятирозряднiй сiтцi з спiввiдношенням 1:8 рiчнi робiтники по 1 розряду дiстають 18 карбованцiв. Це нормально? Як ви гадаєте?
- Нiчого я не гадаю,- сказав ревiзор, ще раз нарочито позiхнувши i зиркнувши на Лесю, що йшла, кудись мрiйливо поглядаючи своїми трохи гарячими вiд вина очима.Ви яснiш кажiть.
- Будь ласка! Я вас вже поiнформував про дагестанськi норми Слухайте нашi. Пiдрiзник у нас дiстає 2 карбованцi 48 коп. плюс 27% себто 67 коп. (начислення на всю зарплату складають: соцстрах - 16%, на утримання робочкома i ведення культроботи-5 1/2% утримання будинку вiдпочинку- 1%, стипендiяльний фонд- 1/2% будiвля нардому-?%, помешкання робочкому i утримання столу роботодателiв - 3 1/2% - всього 27%) - отже, 2 карб. 48 коп. плюс 67 коп.- 3.15. Купоросники, сапальники, терпiйники…
Виноградар не вгомонявся. А коли вiн пiдiйшов до довiйськових цiн i сказав, що пiдрiзник дiстав вiд нього "тiльки 1 карб.", Леся по вернулась до нього i кинула:
- До вiйни вiн дiставав 1 карб., тепер 2.48 (27% до рук його не попадає). Невже ви гадаєте, що це вже таке велике збiльшення, коли взяти на увагу, що курс довiйськового карбованця був вищий i ще революцiю саме для робiтникiв та селян i роблено?
- Справедливо! Цiлком справедливо,- заметушився виноградар.- Але увiйдiть i у наше становище.
Але лагiдна Леся на цей раз не захотiла "увiйти в становище" i подякувавши Бергмановi за iнформацiю, чемно вклонилася i пiшла з Топченком на дальнiй виноградник.
Пiвденне гаряче сонце почало вже падати, але ще стояла шалена спека. На небi жодної хмари, в повiтрi жодного хижака, наче вимерле все. Сипучi пiски дюнами посувалися праворуч, i в цьому безмежному степу не було їм нi кiнця, нi краю. I коли б не винограднi лози, що участками витикались то тут, то там, здавалося б, що це не надднiпрянський степ, а сама пустельна Сахара. Словом, далi йти не можна було, i тому ревiзор i Леся повернули до Днiпра. I, як тiльки вони ступили на високий берег, одразу повiяло холодком. I одразу ж розмову повернено було на вiдношення Валентина до своєї дружини.
- Це все-таки, їй-богу, домостроєм вiдгонить,- продовжував ревiзор, сiдаючи бiля Лесi, що вже, найшовши тiнь, вмостилась на береговiй травi.Як хочете, а я вас все-таки вважаю за iдеальну жiнку. Такi жiнки залишились тiльки на провiнцiї.
Леся розумiла, що Топченко просто говорить їй комплiменти, що Топченко, повернувшись до Харкова, забуде про неї i саме на другий день, i все-таки Леся з задоволенням слухала ревiзора, i все таки вона слухала б його без кiнця.
- Я, знаєте,- говорив далi Топченко, наче невзначай притискуючись плечем до Лесиного плеча,- я… власне, менi… нiколи не везе з жiнками! Ви, очевидно, хочете спитати, для чого це я говорю? Вiдповiдаю одверто: я заздрю вашому чоловiковi.
Леся знала, що ревiзор хоч, може, й не бреше, але у всякому разi "трохи" перебiльшує, i все-таки їй приємно було слухати його: хоч як там, а його, самоупевненого i нахабного, не можна рiвняти з Валентином, нiкчемним i справдi безпорадним провiнцiалом. Боже мiй, як Лесi боляче i неприємно дивитись сьогоднi на чоловiка! Так боляче, що вона з охотою ще випила б вина: вино ще бiльше затуманить голову i серце ще скорiш заб'ється.
Леся так i зробила: повертаючись до Бергмана, вона завiтала з ревiзором до одного iз виноградарiв i там випила ще одну пляшку вина. I Леся не помилилась: свiт тепер постав перед нею уже в надзвичайно прекрасних фарбах.
Але Леся помилилась, думаючи (а вона про це таки думала), що Валентин зустрiне її розгнiваними очима: ревнивий репортер, розгубившись остаточно i не знаючи, як вiн має припинити залицяння ревiзора до дружини, "з горя" напився i лежав в Бергмановому саду, як то кажуть, без нiг. Друга новина, якою зустрiв Лесю i Топченка виноградар, була та, що мовчазний Сiрко, залишившись сам, пiшов на пристань i вiдтiля моторкою поїхав додому.
- От тобi й маєш! - сказав Топченко.- Так багато чекали вiд пiкнiка, а вийшло, а вийшло, пробачте на словi, пшик. У вас на провiнцiї завжди так улаштовують пiкнiки?
Ревiзор говорив це ображеним голосом, але трохи сп'янiла Леся розумiла, що вiн дуже задоволений з такого фiналу i що кращого вiн i не бажав. Цi новини прийняла з задоволенням i Леся; i їй приємно було залишитись з ревiзором сам на сам на декiлька годин, але i вона це глибоко заховала бiля свого схвильованого серця.
- Ну, що ж,- сказав ревiзор,- нам залишається тiльки подякувати хазяїновi за гостиннiсть i йти на пристань… Коли тут пароплав буває?
- Може бути за годину, а може i за три! - вiдповiв Бергман.- Це залежить вiд Херсона.
- Коли так, то давайте помаленьку рушати. Я сьогоднi обов'язково мушу виїхати до Харкова.